Людина і природа в поезії Федора Тютчева
ТЮТЧЕВ ФЕДІР ВАНОВИЧ
(1803 – 1873)
Російський поет, політик, дипломат. Творчість Тютчева відносять до пізніх романтиків, його називають “поетом думки”, “поетом-філософом”. Поет заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, він намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить в “ясності осінніх вечорів” урочисту “красу і безгоміння” (“Осінній вечір”), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні
Тютчев не подає готових висновків – його своєрідність у тому, що він будить живу думку, запрошує через тонке відчуття звуку, тону увійти до вічності Всесвіту. Одним з найпрекрасніших циклів поета є “Денисьєвський цикл”, де відтворена історія трагічного кохання до Олени Денисьєвої. Вірші “Весь день вона лежала в забутті… “, “О, не тривож мене… “, “Не говори мені… ” є яскравими зразками любовної лірики.
Протягом двадцяти років Тютчев живе у Мюнхені, але тема батьківщини, Росії завжди
Людина і природа в поезії Федора Тютчева
Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов’язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика.
У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих ранках:
Зима недаром злится,
Прошла ее пора –
Весна в окно стучится
И гонит со двора.
А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:
О, как убийственно мы любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!
І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності.
Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою “злак земной”:
Смотри, как на речном просторе,
По склону вновь оживших вод,
Во всеобъемлющее море
За льдиной льдина вслед плывет.
Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан:
Как океан объемлет шар земной,
Земная жизнь кругом объята снами;
Настанет ночь – и звучными волнами
Стихия бьет о берег свой.
То глас ее: он нудит нас, он просит…
Уж в пристани волшебный ожил челн;
Прилив растет и быстро нас уносит
В неизмеримость темных волн.
Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець – природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час – до життєвих сил природи за вікном оселі.
Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, як справляє на поета світ:
Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера…
Прихід песни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.
Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.
Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою:
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах,
И стройный мусикийский шорох
Струится в зыбких камышах.
Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, і власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.
Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Идея твору зенитка.