Мазнін Ігор – Помандрую завтра в ліс (Збірка)
Дитячі вірші в українському перекладі
ЛІТНІЙ ВЕЧІР
Погасло небо,
Сонце сіло.
За день воно
Усе нагріло:
Поля, Стоги,
Дзвінкі струмки
І хвилі буйної ріки.
Ліси
Туманом
Затягло,
Та збереглося
В них тепло:
І під крилом
У пір’ї пташки,
В листочках,
У стеблі ромашки…
Сліди ці
Сонечка ясного –
І в нашій пам’яті про нього.
ПОМАНдРУЮ ЗАВТРА В ЛІС
Помандрую завтра в ліс
До ялинок і беріз.
Там сховаюсь в холодку
І гукну: “Ку-ку! Ку-ку!..”
Довго буду я кувати,
Не вгада й сестричка Юля,
Чи то я, а чи зозуля.
ЗОЛОТІ РИБКИ
В безмежному синьому небі
Плавало жовте сонце.
У синій глибокій річці
Плавали жовті цятки –
Малесенькі блискітки-скалки
Великого жовтого сонця
Плавали в синій річці,
Рибки немов золоті.
А вздовж ріки сиділи
І дуже впіймати хотіли
Гарних відблискавок-рибок
Завзяті вудкарі.
Хоч як вони дуже старалися,
Сонечка їм не траплялися –
Тільки й зловити вдавалося
Кобликів та окунців.
РАНКОВІ ВІРШІ
Як хороше Вранці
Прокинутись раптом,
Коли обрій грає,
Полежати трохи,
Ще раз потягнутись –
І пташкою в ранок
Із ліжка метнутись.
І хай мені кажуть,
Що сон – ніжна ласка.
Пробудження ж мить –
Зачарована казка.
ХМАРИ
Хмари, хмари,
Пухнасті та білі,
Скажіть мені, хмари,
З чого вас зліпили?
Може, вас, хмари,
Зробили із пари?
Може, із крейди?
А може, з бавовни?
Може, настригли
Із білої вовни? –
Ніколи, ніколи,-
Образились хмари,-
Нас не робили
Із білої пари.
Ніколи із крейди,
Ніколи з бавовни,
Ніколи не стригли
Із ніжної вовни.
Ми – дощові.
Ми – снігові.
Коли пливемо ми зимою,
Сніги несемо із собою.
Коли ж ми влітку пливемо,
Дощі з собою несемо.
От ми які!
ВІРШІ ПРО СИНИЦЮ
Уранці,
Розвіявши
Залишки сну,
Висвистує пісню вона
Голосну.
Прості ніби звуки:
“Тень-тень!”
І “ф’ю-ф’ю!”
А от,
Зачарований ними,
Стою.
І вмить помічаю:
Барвиста розцвітка!
Неначе бузку
Розпустилася
Квітка…
А так –
Непримітна,
Здавалось би,
Птиця,
Хоч звуть її здавна:
Велика синиця.
КУЩІ
Мчать, аж спотикаються,
До води мерщій
Пилом припорошені,
Зморені кущі.
Що за лихо?
Біля броду
Злюще стадо
Ходить-бродить,
Понад берегом
Снує,
Їсть травицю,
Воду п’є
І проходу
Біля броду
Геть нікому
Не дає.
І тоді до річки
Вибігли мерщій,
Наче гурт ягняток,
Зморені кущі.
Над водою Стали –
Спрагу Вгамували.
ОСІННІ ВІРШІ
Хмара-дощик,
Хмара-сніг,
Хмара-мама,
Хмара-дід
Цілий день
Над садом бродять,
Обіцяють
Дощ
І сніг.
А за ними
Плинуть
Слідом
Біля мами,
Поряд з дідом,
Темно-сірі цятки –
Хмари-острівочки:
Дідові
Нащадки,
Материні
Дочки.
Хмара-дощик,
Хмара-сніг,
Може, буде,
Може, ні…
Я ПОТАЙКИ дУМАВ…
Я потайки думав
Про зиму лиху,
Про землю холодну,
Про сніг на шляху,
Про те,
Що мине,
Може, день,
Може, два,
! вдарить мороз,
І померхне трава.
І листя ріденьке
На голих гілках
Тремтітиме лячно
В принишклих садках…
! я написав:
“Промайнула зима”.
І я написав:
“Завітала весна”.
І сам здивувався:
То жарти – не більше!
Яка там весна,
Коли вітер, як ніж?
І все-таки стало
Від того тепліше,
І навіть здалося, ,
Що дзвонить капіж.
ЗИМОВИЙ дЕНЬ
Дивина,
Дивина! –
Сонце,
Небо
І сосна.
Диво-гілка,
Диво-іній,
Зверху світлий,
Знизу синій.
Диво-місто,
Сніг і лід,
Диво –
Кожен
Пішохід!
Диво-день,
Погода-диво,
Людно, тісно,
Метушливо,
Свіжо, гамірно,
Затишно…
Словом,
Просто
Дивовижно!
З того дива
Ожива
Диво-казка
Снігова.
ЩО Я ЗНАЮ
А я знаю,
Скільки тонн
Важить слон!
Африканський –
Двадцять тонн,
Слон індійський –
Сорок.
Як не віриш –
Сам впіймай,
Зважиш у вівторок.
ЧОТИРИ копитця
Якось до річки
Водички напиться
Побігли в тумані
Чотири копитця.
Чиї ці копитця,-
Сказало саме
Те, з чим летіло
До річки:
“Ме-мее!”
ПІНГВІН
Хто це
Вбравсь пишно так:
Одягнув
Чорний фрак
Маніжечку
Білу, як вата?
Це – пінгвін,
Це – пінгвін.
Ходить повагом він,
Та забув одягнуть
Штаненята!..
ОЙ, ЧОМУ КИТИ МОВЧАТЬ!
Ой, чому, Ой, чому
Всі корови кажуть – МУ?
Кішки – НЯВ,
Собаки – ГАВ,
Вівці – БЕ,
Кози – МЕ,
А кити –
Ні-БЕ, Ні-МЕ.
Ой, чому кити мовчать?
Чи нема їм що сказать?
Адже млють кити
О-о-таке-енні роти.
А тому,
Що кити
В рот набрали води.
АКРОБАТИ
– Я – акробат,-
Білка сказала.
З гілки на гілку
Вмить поскакала.
– Я хіба гірша? –
Мовила кішка,
По огорожі
Пройшлася трішки.
Ну, а павук
Подивився, зітхнув –
І головою
Донизу
Шугнув.
ПЕС БУРЕВІЙ
За полем – ліс,
За ним – ріка серпанком.
За річкою – хатина
З ганком,
А біля ганку –
Буревій,
Великі вуха,
Ніс сумний.
Сидить годину не одну
І дивиться у далину,
Чекає радісної миті,
Коли його господар Вітя –
За всіх найкращий він у світі –
У лісі втомиться гуляти,
Гриби і ягоди збирати.
Він в ліс подавсь ще на світанку…
Чи ж скоро прийде він до ганку?
ДИВНІ СПРАВИ
Цілий день
Я те й робив,
Що нічого
Не робив,
А надвечір,
Щоб ви знали,
Мене
Ноги
Не тримали.
Ледь до ліжка
Я дістався –
Враз заснув,
Не роздягався…
Невже й справді
Діло мати
Легше,
Ніж байдикувати,
Га?
ЗВІдКИ ПРИХОдЯТЬ СНИ!
Чи знаєш ти, звідки
Приходять сни?
З місяця-красеня
Сходять вони.
Тихо спускаються
В ліжка до нас
По місячних променях
В зоряний час.
Як хочеш побачить,
Які вони,
Швиденько, мій друже,
Засни.
КАША
Коли пічка – то пече,
Коли січка – то січе,
Ну, а гречка – то грече?
От і ні!
Вона – росте!
Коли гречку до хати
У горщик зібрати,
Коли в гречку водиці
З криниці додати,
А згодом,
А згодом
У пічці тримати,
То звариться наша
Улюблена
Каша!
В ГОСТІ дО ФРОСІ
В гості до Фросі
Мотрона прийшла,
Вранці прийшла,
Лимон принесла.
А Фросина піч топила
І заметушилась,
Гостю чаєм пригостила
І заговорилась:
– Пийте, Мотроно,
З лимончиком,
Пийте, Лимоно,
З мотрончиком!..
СТЕЖИНКА
Будь-яка стежинка
Кличе в дорогу,
Будь-яка стежинка
Зве від порога.
Одна першого –
У високі гори,
А друга другого –
В сині простори,
Туди, де тумани
Бредуть в лозняки.
Туди, де блискочуть
Сріблясті ставки.
А третього
Третя стежинка
Манить
Скоріше збиратись
На річку…
І тільки в нероби
Удень і вночі
Зіходяться
Стежки усі –
На печі!
І ВСЕ ЦЕ – МЕНІ!
Сонце в краплині,
Замріяні тіні,
Поряд мураха
Повзе по стежині.
Птах на модрині,
Квітоньки сині,
Вир журавлиний,
Туман у долині.
А в небі – бджола,
Що цукринки зніма…
І все це – мені,
І усе задарма.
Отак – ні за що!
Лиш щоб жити я міг,
Любив світ оцей
І для інших зберіг.
ЗАГАдКА
І я б не повірив,
Коли б не побачив,
Як з курками разом
Будильник маячив.
Так, так,
У дворі,
На траві-мураві,
Із курками разом
Будильник гуляв,
Крильми лопотів він
І зерна клював.
І навіть –
Так, так! –
На паркан залітав
І голосно
Звідти
Таке він
Волав,
Що й досі
Мені невтямки, чоловіку,
Кричав він
“дзинь-дзинь!”
Чи
“Ку-ку…
Ку-ку-рі-ку!”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Ідейно художній аналіз добрий вечір.