Антонич Богдан-Ігор – Схрещення

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Весняна ніч Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду – ніч палить – Тебе, далека зоре, Єво! Карузо ночі – тенор місяць У скриньці радієвій кличе. Для наших дум замало місця, Кохання вічна таємнице! І для сердець замало світла, Землі замало і п’яніння! Вітри ранкові, наче мітли, З стежок змітають ніч весінню....
2. Антонич Богдан-Ігор – Хміль Дівчино, хмелю весняний, Довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни І в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль І кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль І тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935...
3. Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Народини ідеї За вікнами пливе ніч тиха, Та тиша сутінками диха, Сидить в кімнаті при столі, Десь, мов сичі, сичать жалі, Далекий шепіт лине в вуха, Далека далеч давить духа. Ступає сумнів сном поволі Та стукає тихцем до волі. Глухий глузливий глум, пиха Голки гадюк у серце пха Та на чоло бліде піт кволий. Уста шепочуть: чи […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Спротив Чи то струни, чи не струни, Чи то, може, вістря шпаг? Вік минув зеленорунний, Що садами ніжно пах. Навіть скрипки срібні жили Не заплачуть серед туч, Хоч на серце наложили Днів твердих тісний обруч. Так стоятиме навпроти, Хоч до цього не привик, Наче скам’янілий спротив, Цей моєї пісні крик....
9. Антонич Богдан-Ігор – Зелена Євангелія Весна – неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, І місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей!...
10. Антонич Богдан-Ігор – Любов У правилі математичнім світа За дужки викинена невідома, Незнаний косинус днів наших літа. В далекій подорожі, навіть вдома Дарма шукати слів її німих. Коли здається: пустку переміг, Приходить тиха, наче ніч, утома. Усміхнені, штудерні тріолети, Мов лід холодні, кажуть нам даремно, Вмовляють, що любов – це річ неземна. О, де ти є, незнана, о, де […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – De morte IV Про смерть IV Я є спокійний, наче тиша на воді, Я маю досить, досить сили, Щоб не боятись навіть і тоді, Коли загляне в очі лилик. Як затріпоче крилами над мною І вжалить зір, налитий кров’ю вщерть, То буде мовою німою Одне-одніське слово – смерть. Бо навіть привид чорний смерти Душі моєї не розстроїть струн. […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – до музи 1 Навіщо ти прийшла до мене Й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, А думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, Веселкою заблиснула в вікні? Навіщо серце ти шалене В ці безпросвітні будиш дні. 2 Тисяча питаннів падає на наші уста, Тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги, Тисяча зірок свої вказує […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Пісенька до сну Не думай! Спи! думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! до всіх скорбот причасний І так усього в думці не обгорнеш. Прощаючись із спомином останнім, Що тінню вихиливсь з-за яви краю, В солодкім марнотратстві почуваннів Кохання вицвіле знов прикликаеш. Це справді зле, що покохав занадто, Заміцно, зарозтратно. Захват […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
17. Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Людина 1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, Лиш вітер обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, Й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами Стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами. Та рвучий подув торсає похмуру тінь, Що сволоком втекти не хоче в далечінь. Як […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Клени Схилились два самітні клени, Читаючи весни буквар, І знов молюсь землі зеленій Зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений Поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, Лопоче сонячна стріла....
20. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Корчма Про дівчат і про купців Оповідає давня повість. Крилата чарка у руці, Жага і трунок гусне в крові. Червінці дзвонять на столі, І місяць – найхмільніший келих. Схилився вечір до землі І срібним сяйвом ріки стелить....
22. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
23. Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Уривок Боюсь згасити світло лампи, Бо може стати ще страшніш, І ніч, розкладена на ямби, У серце вбилась, наче ніж. Ніяк заснути! Кличуть півні, Годинник б’є, і місяць лине. Мій сон, мій голос неспокійний В моїй трагічній Батьківщині....
25. Антонич Богдан-Ігор – Коропи Співають коропи, і крають води леза, Дахи, мов віка скринь, підносить вітер, І проповідь говорить окуням береза. Це все недійсне, навіть неймовірне, Цьому не вірте! Та дійсне те, що бачив я уранці Там, де ріка коріння миє гаю, Коли вітри, мов пристрасні коханці, До купелі дівчата роздягають. 3 квітня 1935...
26. Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – дно пейзажу Корови й дині. Білий янгол На лопуха зеленій плахті. Хто будить в серці тужну п’янкість І хто колише темний страх твій? Ще неоправданий, таємний, Мов кріт, від дна коріння риє І грає, мов кларнет підземний, В кипінні форм, у барв завії. І як зродився без причини, Так без причини щезне знагла. Природи лоно мрячне й […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно Обсипує дубове листя. дно Підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні – світло тонкостебле. Зелена башта – дуб стрільчастоверхий, Підвівшися із ночі чорних нар, Виполює черву й гниття пожар Зливає […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Молитва до зір Не срібло миршаве, не хміль, Не лавр сумнівний і двозначний, Не дотепів грайливих сіль, Не успіх в грі на риск небачній, Не уст золотомовних мед, Не почестей солодка манна І навіть не чеснот букет, Що світлість їх не раз оманна, Не винограду темний сік У колі дружньому за чаєм, Не муз єлей, що на ввесь […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Колискова Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, Лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!” Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!” Пан сотник […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Розмова з листком Діткнулась ставу осені рука, Паде на хвилі журавлине: кру, І поширяється далеч укруг, Друкує в хмарах зорями друкар. В руці з землі листок маленький дру. О, як є повно в нім зими примар, Та крихта літа ще життя трима. Листок маленький, мій зів’ялий друг. Розвіється життя останній хунт, Що вітер все про нього грав, брехун, […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Сірий гімн Стовпи із попелу угору! Міста в дротах – під вітром ліри. Це тут, де мурів скупість взором, Без сяйва навіть сонце сіре. Тут люди, мури і бацилі Тим самим піддані законам І тулуби печей похилі, Де розцвітають іскор грона. Хто падає, за ним не тужать, Бо срібло сліз не для розтрати, Скупі на скарб навбач […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Прочитан Уздовж причілля тінь лягає вогко, А коло брам розколений колодязь, У землю встромлений, немов колода, Зеленим, молодим сміється мохом. Патлатий, кучерявий прочитан Руками обіймає червінь цегли Та головою похитує легко Над проминанням людських правд й оман. В труні віків лягли дні юні замку, Минувшини обвило листя клямку, Та й, може, сотий сніг на полі тане, […]...