Мотиви лірики І. Франка



Серед титанів духу українського народу, стовпів його національної культури одне з чільних місць по праву посідає великий письменник Іван Якович Франко. Нестримна жага митця охопити й пізнати світ в усіх його проявах спонукала невтомного правдолюба до постійного пошуку, результатом якого стали унікальні за силою і філософською глибиною статті, дослідження, літературні твори. Проте чи не найвище цінуємо ми Франка як визначного українського поета.

Як полум’яний патріот, нескорений борець за свободу і щастя рідного народу, він у своїх

віршах пропагує ідеали добра, прогресу і братерства. Громадянська лірика Франка пристрасна та образна. У хрестоматійних “Каменярах” автор алегорично зображає безстрашних і безкомпромісних поборників правди та поступу. Серед них – ліричний герой і тисячі його соратників, що не бояться виснажливої, одноманітної праці. Вони твердо переконані, що їхній подвиг не мине безслідно, а послужить нащадкам:

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець, і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

Франко

вважає, що духовне ледарство – то злочин проти гуманності, тому в поезії “Гімн” уславлює одвічний потяг до самовдосконалення та боротьбу за прогрес. Поет вірить, що дух, “що тіло рве до бою”, розіб’є кайдани неуцтва та покірності.

Таке ж передчуття “щасливої зміни” пронизує поезію “Гримить”. Франко тонко відтворює оту “розкішную дрож” у природі і “тайну дрож” серед людей, які очікують “благодатної хвилі”, що “людськість, мов красна весна, обновить”.

У вірші “Не покидай мене, пекучий болю” звучать мотиви, близькі до Шевченкових. Безсмертний Кобзар у поезії “Минають дні, минають ночі” благає собі долі, яка б не давала йому заспокоїтись. А його духовний послідовник Каменяр у своєму творі “Не покидай мене, пекучий болю” просить, щоб “важкая дума-мука” не залишала його серця, сповненого стражданням за своїх співвітчизників:

Не дай живому в домовину класться,

Не дай подумать ані на хвилину

Про власну радість і про власне щастя.

Поетове загострене громадянське почуття – не лише вибух емоцій, а й усвідомлення всієї складності досягнення поставленої мети. Він розуміє, що торувати шлях для поступу можна лише чесними і чистими руками, які не бояться ніякої роботи. Тому тема праці прозоро звучить у “Каменярах” та в поезіях “Не покидай мене, пекучий болю”, “Земле, моя всеплодющая мати”.

Співець розкішної краси рідної землі, Франко боліє її болями і радіє її радощами. Він прагне, щоб народ України був щасливим і вільним, тому вважає, що любов до Вітчизни не виключає вболівання за стражденний люд, котрий “гнетуть окови”, а робить боротьбу за соціальну справедливість обов’язком для кожного справжнього патріота:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Гостро виступає Франко проти фальшивого псевдопатріотизму у вірші “Сідоглавому”. Ця поезія побудована на саркастично забарвлених антитезах, звернених до горе-українофілів. Тому весь твір – як натягнута струна, як поле битви протилежностей, що підкреслюють глибину безмірної поетової любові до неньки-України:

Ти любиш в ній князів,

Гетьмання, шанування, –

Мене ж болить її

Відвічнеє страждання.

Франкова любов до Вітчизни – активна, діюча, буремна і незгасна. Тому у вірші “Декадент” поет більше дивується, аніж обурюється, протестуючи проти звинувачення у декадентстві.

Збірка “Зів’яле листя” подарувала чимало довершених зразків інтимної лірики. Вірші часто сповнені смутком нерозділеного кохання. Ліричний герой поезії “Чого являєшся мені у сні?” переживає глибоку душевну драму. Прекрасна дівчина, яка пробудила юнацьке серце для любові, не відповідає йому взаємністю й лише уві сні звертає на нього “чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене”.

З тужливих запитань, звернених до коханої, зіткане поетичне полотно вірша “Ой ти, дівчино… “. Його герой намагається розкрити таємницю чародійних очей, солодких вуст і бентежної усмішки своєї музи. Але він безсилий перед фатумом, що не влив у серце дівчини любовного трунку у відповідь. Тому автор лише розпачливо вигукує:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радості, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Але поет, навіть страждаючи, не намагається вирватися з полону почуттів, а лише дослухається до голосу свого серця, виливаючи на папір кохання. І воно торкається душі, очищаючи та облагороджуючи її.

Священну місію митця Іван Франко з гідністю проніс через усе своє життя. Тому різнобарвна і багатолика лірика Каменяра продовжує нести світло правди й добра вже не одному поколінню українців, утверджуючи ідеали благородної людяності в їхніх умах, відкриваючи в спраглих серцях джерела вічної і мудрої любові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему краса в житті людини.
Ви зараз читаєте: Мотиви лірики І. Франка