Пандора

Самотня. Лягаєш інієм на вії.
І сотні слів, у слід тобі дарують.
Ввесь світ лежить, спіткнувшись в безнадії.
Боги над ним, безсмертність констатують.

Давайте вирок, карателі і кати.
Створіть, безмежні війни і роздори.
Хай ви боги, титани і солдати.
Не втримати, вам погляду Пандори.

Сам жнець, кидає свої коси.
І милує, порушує закон.
Скриня нам, це смертність, білі грози.
Та ми величимо, будуєм пантеон.

До ніг твоїх, підносим мертві квіти.
А ти твори, пиши свої сувої.
Де всім прийдеться, боротися, жаліти.
Усі

раби, усі твої герої.

Забудуть, назавжди твоїх творців.
Тих, двох, жителів Едема.
Семи, елладських мудреців.
Той хрест, подібний до тотема.

Забудуть, тих тисячу ночей.
І ту одну, у царському гаремі.
І плин віків, незбагнених речей.
І сон, в червоному теремі.

Хрестоносцями, вмираючи від ран.
Яблук у скриню, кинуть на століття.
Уже не віручи, у Біблію й Коран.
Могилами, дістануть підборіддя.

Убють, поцілунками отрути.
Не повернути, дух старовини.
Усі старці, покриються від смути.
Збери плоди. Збирателька вини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Чотири шаблі скорочено дуже.
Ви зараз читаєте: Пандора
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.