Символ земної слави Петрарки
Напрочуд красиві і ніжні вірші залишив нам Франческо Петрарка, який вийшов із доби середньовіччя, але своїм мисленням, своєю творчістю започаткував нову гуманістичну добу Ренесансу. Ренесанс у нашій свідомості асоціюється з іменами Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана, Мікеланджело, Рабле, Сервантеса, Шекспіра і, звичайно, співця земного кохання Петрарки.
Правник за фахом Петрарка з юнацьких літ тяжів до поезії, до вивчення стародавнього світу. Він уперше побачив в античній культурі не служницю богослов’я, а жвавий інтерес до людини і
Петрарка написав багато мудрих філософських творів. Але справжньої слави він зажив як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі. Поет зустрів своє кохання в церкві. Молода, приваблива заміжня жінка, навіть не здогадуючись про це, увійшла у світову літературу під милозвучним ім’ям – Лаура. Лаура померла під час страшної чуми, що лютувала у Європі. Петрарка упродовж тривалого
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
(Переклад Д Павличка)
Так народилася прекрасна “Книга пісень”, що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, баладі мадригалів. Ця книга також є ліричною сповіддю Петрарки. Зустріч із Лаурою сповнила серце поета великим почуттям, яке торкнулося найніжніших і найпотаємніших струн його душі.
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? – Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? – Але ж муки ці солодкі, боже!
(Переклад Д. Паламарчука)
Ліричний герой, який кохає звичайну земну жінку, страждає через кохання до неї – це було щось нове і досі не бачене в літературі:
Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим’яті донною на самоті;
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави.
(Переклад Д. Павличка)
Ім’я Лаура асоціюється для мене з благородним лавром. Поетична слава Лаури стала одночасно й славою Петрарки. Здається, що прекрасна жінка перетворюється на символ земної слави для поета. Так і хочеться уявити, як кохана жінка вінчає чоло поета лавровим вінком… Аби ж вона знала, що про неї і про її закоханого співця люди пам’ятатимуть і через тисячу років!
Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю.
(Переклад Д Павличка)
Опис києво печерської лаври.