Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Сюрреалізм
Сюрреалізм
Сюрреалізм (tpp. surrealite – надреальне, надприродне) – авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Вперше цей термін ужив французький поет Г. Аполлінер до одного із своїх творів, вкладаючи у нього значення “нового реалізму” . С як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А. Бергсон), фантазійного мислення (В. дільтей) та фрейдизму (3. Фрейд), особливу роль відводячи у творчій діяльності підсвідомому та несвідомому,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Преромантизм Преромантизм (фр. preromantisme – передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву. Найповніше П. проявився в Англії та Шотландії (творчість Т. Чаттертона, дж. Макферсона, Т. Уолпола та ін.), зумовивши так званий “осіанізм”, […]...
- Відповідь на контрольне питання До творчості Ю. Яновського У чому проявляється романтичне світобачення Юрія Яновського? Юрій Яновський – один із найяскравіших представників неоромантичної течії в українській літературі. Герої його творів – натури сильні, вольові, але разом з тим піднесені, романтичні, їхніми діями керує революційна ідея, а особисте відступає на другий план. “Злива почуттів”, емоцій переважає у творах письменника. Юрій Яновський був романтиком, мрійником […]...
- Гробіанська література Гробіанська література (кім. grob – грубий, der Grobian – грубіян) – течія в німецькій літературі XV-XVI ст., зумовлена запереченням поезії мінезингерів, пов’язана із настановами “поводження за столом”. Г. л. спостерігалася у шванках, фастнахтшпілях, спрямовувалася на висміювання непристойності, простацтва, вульгарності. Основний твір цієї течії – “Гробіанус” (1549) Ф. дедекінда, написаний дистихом латинською мовою. Елементи Г. л. […]...
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
- Салонна література Салонна література (фр. salon – вітальня) – 1. Вишукана, “шляхетна” література; бере початок від літературних зібрань у салоні маркізи Рамбуйє в Парижі (1624-49) на противагу брутальним звичаям королівського двору та офіціозній літературі, підтримуваній кардиналом Рішелье і заснованою ним Академією. Тут панував дух галантності, формувалася преціозна (фр. ргесіеих – вишуканий) манера художнього мислення, аристократична естетика, вироблялася […]...
- Завбачення в літературі Завбачення в літературі – здійснення прогностичної функції художньої творчості. Приклади передбачення митцями майбутніх подій, відкриттів чи тенденцій розвитку (від чобіт-скороходів до швидкісних потягів), які беруться з фольклору, пригодницько-фантастичної, аналітико-реалістичної літератури, свідчать лише про те, що в художньообразному мисленні письменників так чи інакше відбивається здатність людини виходити бодай у мріях поза межі видимого. Пізнання невіддільне від […]...
- Єдність змісту і ферми в художній літературі Єдність змісту і ферми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є. з. і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. В історії естетичної думки залишилося чимало праць […]...
- Деструкція класичної форми на прикладі поезії М. Семенка Деструкція – руйнування структури будь-чого. Період панфутуризму у творчій біографії Михайля Семенка пов’язується, перш за все, з надзвичайно плідною діяльністю в плані розробки теоретичного підгрунтя нової течії. Перебуваючи в контексті актуальної на той час тези про смерть мистецтва, Михайль Семенко формулює свою теорію “деструкції” світового мистецтва й розуміння футуризму, як перехідної ланки від мистецтва минулого […]...
- Образ автора у літературному творі Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилась ідеалізована, богорівна особистість, титан думки (дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, […]...
- Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий I. Літературна дискусія 1925-1928 років і погляди М. Хвильового на розвиток української літератури. (Двадцяті роки XX століття – це бурхливі роки, коли з минулим боролись, коли масово ліквідували життєві негаразди. Тоді ж і почали масово закликати молодь до літератури. 1925 року М. Хвильовий пише “Листи до молодої молоді”, […]...
- Віталізм Віталізм (лат. vitalis – життєвий) – 1) вчення, за яким у живих організмах є особлива, нематеріальна сила (ентелехія, життєздатність), що регулює в них життєві процеси; 2) стильова течія у багатьох літературних напрямах першої половини XX ст., філософською основою якої було ніцшеанство і бергсонізм. В. у літературі відтворював мінливий потік, динаміку, рух життя, мав антиінтелектуальну спрямованість, […]...
- “НЕОКЛАСИКИ” – Літературне угруповання “НЕОКЛАСИКИ” На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду […]...
- Популізм Популізм (фр. populisme від лат. populus – народ) – французька літературна школа 20-30-х XX ст., обстоювала потребу реалістичного зображення знедолених, але без політичної тенденційності (А. Терів, Л. Лемоньє, М. Мардель та ін.). Цей термін вживається і в значенні опрощення мистецтва до рівня нерозвинених естетичних смаків простолюду, що було властиво народникам, а також у розумінні егалітаризації […]...
- Сирвента Сирвента (прованс. sirventes) – строфічна пісня в ліриці трубадурів XII-XV ст., у якій розроблялися громадські та політичні мотиви. Найвідоміший автор С. – Б. де Борн (близько 1140-1215). С поширилися в Іспанії під час марокканської агресії, ставши лірикою національного опору, зокрема у творчості трубадура М. Сартра. Найповніше розкрилися версифікаційні можливості С. під час альбігойських воєн на […]...
- Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
- Мистецтво – це суспільна вартість (Б.-І. Антонич) Що збагачує наше життя переживаннями, дарує можливість накопичувати найрізноманітніші враження і як наслідок – якось непомітно, ненав’язливо, але безперервно навчатися, розвиватися? Звичайно ж, мистецтво. Мабуть, ці його властивості дозволили поетові так визначити суспільну роль мистецтва. Справді, будь-який вартісний витвір мистецтва мимоволі збурює в нас цілу гаму почуттів, змушує відкривати прекрасне, відмежовуватися від потворного. Пригадаймо картини […]...
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв’язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а […]...
- Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
- Нова українська література Нова українська література – українська література XIX ст., що базувалася на іманентній національній основі – народній мові. Започаткована виданням “Енеїди” І. Котляревського (1788), яка підсумовувала ідейно-естетичні пошуки давньої української літератури та виводила національне письменство на нову творчу перспективу, мала великий вплив на сучасників (так звана “Котляревщина”). Н. у. л. пережила тимчасовий спалах сентименталізму (І. Котляревський, […]...
- Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
- Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
- Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті XX ст. широко побутував термін “лакувальна література” для означення творів, які прикрашували соціалістичну реальність, видавали бажане за дійсне. Проти І. […]...
- Канон Канон (грецьк. kanon – палиця, переносно: норма, правило) – усталені, нормативні засади і принципи літератури і мистецтва певних періодів, художніх напрямів, стилів та ін. Канонічність властива передусім мистецтву давніх часів. У цей період К. є органічною формою і способом існування мистецтва, – зразком досконалості і критерієм художньої цінності. Унормовані у певному виді мистецтва К. визначали […]...
- Хто є хто? (за ранніми оповіданнями В. Винниченка) Володимир Винниченко… Що ми знаємо сьогодні про цю людину? Не досить багато. Та все ж існує думка, що це постать такої величини, без якої не скласти об’єктивного уявлення про увесь літературний процес в Україні. Він автор 14 романів, близько ста оповідань, 14 п’єс і великої кількості статей. Герої оповідання В. Винниченка – люди благородні, чемні, […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- Антифраз, або Антифразис Антифраз, або Антифразис (грецьк. antiphrasis – затемнення) – вживання слів та виразів у протилежному значенні. подеколи іронічно: Марную день на пошуки незримої Німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, Влітаю в ніч. Слова мене п’янять. Я – алкоголік страченої суті, Ії Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, Спливають кров’ю […]...
- Комунікація в мистецтві Комунікація в мистецтві (лат. соmmunісо – спілкуюсь, поєднуюсь) – своєрідний вияв суспільної природи мистецтва, твори якого виникають як результат співтворчості автора та реципієнта і виявляють свою естетичну вартість тільки в актах естетичного сприймання. У цьому сенсі письменник як автор твору спілкується з читачами – своїми сучасниками і нащадками, які, сприймаючи, інтерпретуючи по-своєму його твори, переосмислюють […]...
- Шістдесятники Шістдесятники – творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового “потепління” радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників “розстріляного відродження”. Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; “Пролісок” у Львові, 1961 тощо), це явище невдовзі перетворилося на опозицію владним структурам, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше, найяскравіше воно […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом – рухом у […]...
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Неореалізм Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті XX ст., зокрема у творчості Г. Косинки, В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-давидовича, у 60-70-ті – у Гр. Тютюнника та ін – Поставши на грунті класичного реалізму, але не сприйнявши лінійно міметичного принципу “зображення життя у формах життя”, неореалісти визначали свій концептуальний принцип […]...
- Харківська школа романтиків Харківська школа романтиків – літературне угруповання, що діяло у 20-30-і XIX ст. при Харківському університеті. Тут, передовсім завдяки проф. І. Кроненбергу, поширювались ідеї І. Канта, Й.-Г. Гердера, Й.-Г. Фіхте, особливо “Філософія одкровення” Ф.-В.-И. Шеллінга. їхні погляди виявилися суголосними романтично-екзистенціальному менталітету українства, сприяли теоретичному осмисленню та практичному застосуванню засад романтичної естетики в українській літературі, перегляду міметичних […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- Гедонізм Гедонізм (грецьк. hidone – насолода)- філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя. Г. став наслідком довільного тлумачення вчення Епікура, який стверджував, що щастям для людини є її задоволення від відсутності страждань. У Римській імперії ця теза деяки ми послідовниками епікуреїзму тлумачилась як заклик до необмеженої чуттєвої насолоди. Гедоністична функція мистецтва (поряд з […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Іван Франко – “Ось спить дитя, невинний ангел чистий… “ Ось спить дитя, невинний ангел чистий. Смієсь у сні – се ангел з ним іграє… Сплакне у сні – се ангел, в облак млистий Розплившися, манить його й щезає. І сон отсей нестертий, віковистий В душі його по собі слід лишає: З дитячих снів той ангел променистий Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає. […]...
Поема катерина за жанром.