Василь Стус – де свінула Софія світанкова



Де свінула Софія світанкова,
Упав каштан, немов морений дуб.
О рідна стороно! Бувай здорова,
Ти щонайтяжча із моїх загуб.
Сухий мороз і не зацвівши в’яне,
На яблунях і листя вже нема.
Камінний гроб. І ти – мов дерев’яний,
Мов чорт, із нього дибишся сторчма.
Така журба, що може задушити –
Ані тріпнешся. Ось ти, жало мук!
Кому не жити з нас? Кому з нас жити?
Щоб чути серця передсмертний стук.
Така оскліла рівнина довкола –
Хоч покоти опукою по ній.
Чи це не ти, душе моя схолола?
Тоді так само сліпни і німій!
Така журба, що може задушити!
І розпач мій окляклий деренчить.
Кому не жити з нас? Кому з нас жити
Під хижим сонцем доланих століть?

30.09.1969 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Альбатрос вірш шарль бодлер на українській.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – де свінула Софія світанкова