Дімаров Анатолій – Біографія

Письменник Анатолій дімаров народився 5 травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем дімаров.

У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932-1933. Юнак, після закінчення середньої школи, був мобілізований до армії. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, його поранено й сконтужено. Нагороджений, як учасник війни, орденами й медалями.

У 1949 р. він видав першу збірку оповідань “Гості з Волині”.

Протягом 1950-1951 рр. А. дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951-1953 рр. – у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. дімаров є автором нарису “дві Марії”, збірки оповідань та новел “На волинській землі”, “Волинські легенди”, “Через місточок”, повісті “Син капітана”, збірки повістей та оповідань “Жінка з дитиною”, романів “Його сім’я”, “Ідол”, “І будуть люди”. Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів.

В 1960-ті роки виходили частини роману “І будуть люди” (1964, 1966, 1968). За останню – “Біль і гнів” (1974,

1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. дімарова ще раніше; перші романи “Його сім’я” (1956) та “Ідол” (1961) завоювали популярність у читача.

Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали “історії”: сільські, містечкові, міські – започатковані збіркою “Зінське щеня” (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого “породичалися” з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою “Постріли Уляни Кашук” (1978) – вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. дімарова “Сільські історії” (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках “Містечкові історії” (1987) та “Боги на продаж. Міські історії” (1988).

У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932-1933, масові репресії – відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед йдеться про його романи “І будуть люди” (1964) та “Біль і гнів” (1974-1980 рр.) – історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат – з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант “Болю і гніву” в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.

Анатолій дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей: “Блакитна дитина”, “На коні і під конем”, “Про хлопчика, який не хотів їсти”, “для чого людині серце”, “друга планета”, “Тирлик”.

В оповіданні з казковою формою “для чого людині серце” йдеться про плем’я дерев’яних чоловічків, які “не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття”. Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав серця померлих людей. Він і подарував дерев’яному чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює, що тільки серце відрізняє справжню Людину від дерев’яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі.

Працював у газеті “Радянська Волинь”.

Хобі Анатолія дімарова – колекціонування каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті “Вершини”, “Поемі про камінь”). Його захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал. За словами письменника, його охопила “кам’яна лихоманка”. І він вважає цю “хворобу” невиліковною. Робочий кабінет дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах – картини в камені, які дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мамина пісня твір мініатюра.
Ви зараз читаєте: Дімаров Анатолій – Біографія