Коротко про “І мертвим, і живим… “

(1845)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: послання.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Про твір: до жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пе­ресторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гіднос­ті й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне стано­вище України. Саме послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним… ” стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків з нього стали афоризмами: “В своїй хаті своя й правда,//і сила, і воля”, “Нема на світі України,// Немає другого дніпра”, “Одцурається брат брата //і дитини мати”, “Якби ви вчились так, як треба, //Той мудрість би була своя”, “І чужому научайтесь, //Й свого не играйтесь”…

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого по­чатку твору – з епіграфа: “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата сво­го ненавидить, – лжа оце”. Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України, свої емоції він не приховує: “Тілько я, мов окаянний, //1 день і ніч плачу”.

Цікавим є образ автора в поемі-посланні, процитуємо з цього при­воду дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: “Цей образ не­однозначний:

“автор” обертається до читача обличчям то юродивого – печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний,//1 день і ніч плачу //На розпуттях велелюдних”), то пророка (“Схаменіться! Будьте люди, // Бо лихо вам буде”), то апостола-проповїдника (“І чужому научайтесь”), загалом – поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний оре­ол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, лю­бові й надії”.

Композиційно поема поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; у наступній частині ліричний герой критикує тогочасну українську еліту; далі йде узагальнення й проповідницький монолог автора; у кінці лунає заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.

У згаданих вище афоризмах сконденсовано головні проблеми того­часної дійсності.

В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля. Цими рядками автор кон­статує: український народ має всі підстави для формування незалеж­ної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культу­ри в чужих краях.

Нема на світі України, немає другого дніпра. Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою – прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: “А ви претеся на чужину //Шукати доброго добра”.

Одцурається брат брата //І дитини мати. У цьому афоризмі зву­чить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: “гірше ляха” розіпнуть Україну “свої діти”. Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її ру­ках майбутня доля України.

Якби ви вчились так, як треба,//То ймудрість би була своя. Це сло­ва з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до укра­їнських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів “німець узловатий”. Що означає характеристика “узловатий”? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: “Річ у тім, що раціоналізм – типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, відо­мий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка – київські студенти – захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейєрбаха й Штрауса. Отже, – це без­душний холодний розум. “Куций”, бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. “Узловатий” – такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти”.

/ чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Цей крилатий вислів на­лаштовує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкра­ще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріорите­тів. Отже, треба вчитися так, щоб “розкрились високі могили //Перед ваши­ми очима”.

У кінці поеми-послання поет благає: “Обніміте ж, брати мої,// Найменшого брата”, бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему що робить людину людиною.
Ви зараз читаєте: Коротко про “І мертвим, і живим… “