Мустезад
Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, в наступних – рядки не римуються, а короткі повторюють рими першої строфи. Якщо строфа десятирядкова, то римування рядків відбувається за такою схемою: абабабабаб вгвгвгвгвг і т. д. Приклад вірша Вагіфа зі строфою у дві пари рядків, перекладеного Б. Мельничуком:
Як вчарує пері кохана! Вона нарядилась
В зелену шаль.
Мов троянда в росі, пламінна й запашна, нарядилась,
Прогнала печаль.
Палахтінням рум’ян освіжила лице, заяскріла,
Неначе зоря.
І за нею, що в зелен убір, як весна нарядилась.
Побрів би я вдаль
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
- Гіперкаталектика Гіперкаталектика Гіперкаталектика (грецьк. hyper – понад та katalektikos – усічений) – термін традиційної стопної метрики, що означає нарощення до останньої стопи одного чи двох складів, порушуючи (на відміну від акаталектики) метричну структуру вірша. Так, у гіперкаталектичному ямбічному рядку до двох останніх складів доточено ще два: “Спина, мов круча, круто горбиться” (В. Стус). ∪ – /∪ […]...
- Нерівноскладовий вірш Нерівноскладовий вірш – вільний речитативний (астрофічний) вірш народних голосінь, дум і поодиноких старовинних обрядових (колядок, весільних), історичних та баладних пісень. На відміну від рівноскладового із симетричним розміщенням частин (колін) у строфі пісенного вірша, Н. в. має різну кількість складів у рядку без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, поділу на строфи (куплети). Якщо […]...
- Мухамас Мухамас (араб., букв.: п’ятірний) – строфічна форма в поезії народів Близького на Середнього Сходу і Середньої Азії, що складається із п’яти рядків за схемою ааааа ввввв і т. д. М. використовувався переважно у поезіях елегійного гатунку. Приклад М. з вірша “Ранковому вітрові” туркменського поета XVIII ст. Махтум-Кулі, де всі рядки охоплені моноримою та редифом “скажи”: […]...
- Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на росяний майдан Весільне коло молодих древлян, – Слов’янських зельних піль веснянки Незабутні (М. Бажан). Подеколи в ситуації Г. віршовий розмір може переходити з однієї стопи в іншу, як, приміром, у […]...
- Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
- Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
- Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в пoeзії: А. Тажібаєв, Г. Гулям, А. Тукай, М. джаліль, А. […]...
- Тактовик Тактовик – міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus – дотик рукою, в музиці – дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) – […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Двоскладові розміри Двоскладові розміри – віршові розміри у силабо-тонічній системі, в яких ненаголошені склади чергуються з наголошеними у парному (ямб) та непарному (хорей) аспекті, витворюючи двоскладові групи (стопи). Оскільки в українській мові ненаголошені склади переважають над наголошеними, особливість ритму д. р. полягає в заміні наголошених ненаголошеними. В античному віршуванні д. р. витворюють сполучення довгого складу з коротким […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Тирада Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої […]...
- Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
- Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
- Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
- Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
- Віланела, або Віланель Віланела, або Віланель (фр. villanelle, від лат. villanus – селянський) – у добу середньовіччя – пісня пастухів, у добу Відродження – пісня про кохання, стилізована під сільську пісню. Строфічна будова В. досить складна: має 6 тривіршів однакової структури, схожих на терцини, і останній 19-й рядок. Всі рядки охоплені двома римами, з яких одна зв’язує 13 […]...
- Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
- Коліно Коліно – частина пісенного рядка між паузами (цезурами), що складає ритмомелодійну одиницю в загальній метричній структурі пісенної строфи (куплету). Наприклад, строфа старовинної козацької пісні має таку будову: Сокіл з орлом, // сокіл з орлом // купається, Сокіл орла // питається. Складається з двох однакових, гетерометричних (нерівномірних) стихів (рядків) – три – і двоколійного. Складочисельно її […]...
- Ізосилабізм Ізосилабізм (грецьк. isos – рівний та syllabd – склад) – рівноскладовість, власне, однакова кількість складів як ритмічних одиниць у співмірних рядках вірша. На цьому принципі будується силабічна версифікація, притаманний він і народній пісні. В І. всі склади трактуються як рівні, проте їхня акцентна відмінність настільки очевидна, що ізосилабічна система змушена враховувати ці та аналогічні чинники […]...
- Гіпометрія Гіпометрія (від грецьк. hypo – під та metron – міра) – утинання одного з рядків вірша, не зумовлене ні строфічною структурою, ні потребами віршового розміру, хіба що потребами нічного сюжету: Зціпив зуби. Блідий-блідий! За байраком село палало. Хтось прикладом у спину – йди! – Вас чимало! (Є. Плужник)....
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Еліне Еліне (грецьк. elleipsis – пропуск, випадіння) – стилістична фігура, що полягає в опущенні певного члена речення чи, словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення. Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженої дії, відрізняючись цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування. Відомий приклад Е. – рядки з поеми Т. Шевченка “Перебендя”, де […]...
- Холостий віршовий рядок Холостий віршовий рядок – незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т. п.: З козацького чуба – Печаль та згуба… Та вільний вітер (А. Мойсієнко)....
- Мозолевський Борис – Синьооко зітхали озера Синьооко зітхали озера. На лататті тремтіла роса. Сосни пружні підносили жерла І текли в молоді небеса. Синьооко безодня зітхала, Ту зелену сотаючи рунь… Подивись мені в очі, кохана, І безсмертям весни зачаруй. Щоб колись в незапам’ятних ерах, Погляд юнки відбивши в собі, Синьооко зітхнули озера, Пригадавши твої голубі…...
- Нона Нона (лат. nоnа – дев’ята) – рідкісна строфа з дев’яти рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та наділена потрійною римою (третій, шостий, дев’ятий рядки): Я летів красивим чортом а На коні, як ворон, чорнім – а Біла піна падала, мов сніг – б Ех, До тої Чураївни, в Що клялась від третіх […]...
- Рондо Рондо (фр. rondeau – круглий) – назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури. Основним вважається канонічне Р. з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (XVI ст.). Відомі також Р. […]...
- Музичність поетичного слова Павла Тичини Музичність поетичного слова Павла Тичини Однією з головних особливостей чудової поезії П. Г. Тичини було його світосприймання через музику. Коли читаєш його твори, здається, що музика, супроводжує кожен рядок поезій, а потім ще довго живе в душі, хвилює і радує. Про те, як поет був закоханий у музичні теми, як володів майстерністю перекладати красу людей, […]...
- Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
- Панторима Панторима (грецьк. pantа – весь та rhythmos – узгодженість) – суголосся, що охоплює не лише окремі слова чи їх закінчення, а якомога повніше віршові рядки: Так важко на жорстокім камені Шляхів вирізьблювати грань. Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан). П. засвідчує тонке мовне чуття та вишукане опанування автора […]...
- Сонет Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб абаб ввд еед), хоч можливі й інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т. п.). З’явився С, очевидно, […]...
- Апофазія Апофазія (грецьк. apdphaeis – заперечення) – композиційний та стилістичний прийом, що полягає в рішучому запереченні попередньої думки в межах одного вірша (вислову). Класичній приклад А. – поезія Т. Шевченка “Мені однаково… “, в якій заперечується сформульована на її початку думка “Мені однаково, / Чи буду/ Я жить в Україні, / Чи ні… “: Та неоднаково […]...
- Інтимна лірика В. Симоненка – потужне крило його поезії “Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав… ” – це твердження В. Симоненка з прологом до створеного ним чаруючого образу коханої. Найбільше сподобався мені його вірш “Вона прийшла”. Це поезія про перше велике, несміливе кохання, що проникає в душу людини, в її зачарований світ. Кохана з’являлася юнакові тільки в романтичних […]...
- Роль рідної мови в житті і діяльності народу (за поезією “Мова”) (3 варіант) “Мова – це душа народу, його культура, його характер, в мові здійснюється зв’язок часів, сучасне перегукується з минулим”. Ці слова Максима Рильського про мову можна було б використати як епіграф до багатьох поезій різних авторів. У тому числі й до вірша “Мова” Олександра Підсухи. Перший рядок вірша “Ой яка чудова українська мова!” став крилатим висловом. […]...
Писня про себе.