Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Стопа
Стопа
Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених та ненаголошених складів, які зумовлюють специфіку віршового розміру. Залежно від кількості складів С. буває двоскладова
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
- Трискладовий розмір Трискладовий розмір – в українському силабо-тонічному віршуванні – розмір, де при одному наголошеному складі розташовані два ненаголошених: – ∪ ∪ (дактиль); ∪- ∪ (амфібрахій); ∪ ∪ – (анапест). В античній версифікації Т. р. витворює сполука довгого складу з двома короткими, короткого з двома довгими або трьох довгих і трьох коротких....
- Двоскладові розміри Двоскладові розміри – віршові розміри у силабо-тонічній системі, в яких ненаголошені склади чергуються з наголошеними у парному (ямб) та непарному (хорей) аспекті, витворюючи двоскладові групи (стопи). Оскільки в українській мові ненаголошені склади переважають над наголошеними, особливість ритму д. р. полягає в заміні наголошених ненаголошеними. В античному віршуванні д. р. витворюють сполучення довгого складу з коротким […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Ліпометрія Ліпометрія (грецьк. lеіро – не вистачати і metron – міра) – відсутність початкового ненаголошеного складу у першій стопі віршового рядка (ямб, амфібрахій, анапест). Так, у вірші В. Підпалого “У квітні”, написаному п’ятистопним ямбом, пропущено ненаголошений склад у першій стопі першого віршового рядка: Хвиль олов’яну сірість понад ставом Скрашають верб підсинені ряди…...
- Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не. читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Анакруза Анакруза (грецьк. andkrusis – відштовхування) – слабкі ненаголошені склади, що передують першому метричному наголосу. У силабо-тонічному віршуванні при хореях та дактилях А. буває нульова, при ямбах та амфібрахіях – односкладова, при анапесті – двоскладова. Внутрішня структура споріднених силабо-тонічних розмірів однакова, лише варіюється завдяки А., підкреслюючи її ритмотворче вивчення. Постійна А., витворюючи “зайвий” склад на початку […]...
- Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
- Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на росяний майдан Весільне коло молодих древлян, – Слов’янських зельних піль веснянки Незабутні (М. Бажан). Подеколи в ситуації Г. віршовий розмір може переходити з однієї стопи в іншу, як, приміром, у […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Тактовик Тактовик – міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus – дотик рукою, в музиці – дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) – […]...
- Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
- Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
- Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
- Ізосилабізм Ізосилабізм (грецьк. isos – рівний та syllabd – склад) – рівноскладовість, власне, однакова кількість складів як ритмічних одиниць у співмірних рядках вірша. На цьому принципі будується силабічна версифікація, притаманний він і народній пісні. В І. всі склади трактуються як рівні, проте їхня акцентна відмінність настільки очевидна, що ізосилабічна система змушена враховувати ці та аналогічні чинники […]...
- Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в пoeзії: А. Тажібаєв, Г. Гулям, А. Тукай, М. джаліль, А. […]...
- Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Фольклорне віршування Фольклорне віршування – сукупність норм і принципів організації фольклорного віршового твору. Від часів синкретичних ритуальних дійств та ігор до нас дійшли тексти, що надаються до аналізу у вимірах усіх основних версифікаційних систем, навіть міжсистемних – як усередині поезії, так і між нею та прозою. Причому іноді це може бути один і той же текст: А […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Гіперкаталектика Гіперкаталектика Гіперкаталектика (грецьк. hyper – понад та katalektikos – усічений) – термін традиційної стопної метрики, що означає нарощення до останньої стопи одного чи двох складів, порушуючи (на відміну від акаталектики) метричну структуру вірша. Так, у гіперкаталектичному ямбічному рядку до двох останніх складів доточено ще два: “Спина, мов круча, круто горбиться” (В. Стус). ∪ – /∪ […]...
- Тонічна система віршування Тонічна система віршування (грецьк. tonos – наголос) – система віршування, яка грунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності – впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т. д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й […]...
- Алітераційний вірш Алітераційний вірш – давньонімецький вірш, який ще називають “штабреймом”, вживаний в давньонімецькій, англосаксонській та давньоісландській поезії (VIII-XIII ст.), в якому кожен віршовий рядок мав чотири наголоси, розмежовувався цезурою на два піввірші з довільною кількістю складів між наголосами. Обов’язкова вимога А. в. полягала у повторенні переднаголошеного приголосного звука на початку першого та другого піввірша (наприклад, у […]...
- Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
- Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
- Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
- Протеса Протеса (фp. prothese – додавання, приєднання) – долучення певного голосного, найчастіше “і” до приголосного, зумовлене не лише притаманною українській мові милозвучністю, а й вимогами віршового розміру: Ще як руку притулив К серцю ік свому (П. Тичина)....
- Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
- Читання віршів РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ЧИТАННЯ ВІРШІВ Читання віршів базується па тій же основі, що й читання прози. Це відповідність інтонації авторському задумові правдивість відтворення живим словом змісту твору через художні образи, особливо через почуття й переживання самого автора. Проте в самому процесі читання прози і віршів існує істотна різниця. Вона проявляється в різній системі організації художньої […]...
- Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
- Авторський аркуш Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу літературного твору. На практиці прийняті такі обсяги одного А. а.: для прози – 40 тис. друкованих знаків (з інтервалами між словами включно), для поезії – 700 рядків віршового матеріалу, для графічного матеріалу – 3 тис. кв. см. відбитків (ілюстрацій, карт тощо)....
- Андрій Малярик – Слово “Любов” Слово “Любов” – п’ять літер, два склади, Ридання, сміх, образи, поцілунки. Сімейні драми й вірність назавжди, Конфлікти, радість, сльози та стосунки. Слово “Любов” – відоме на весь світ, У всіх країнах, селах, регіонах. Містах, провулках, школах, “до і від”, Й звучить “Любов” так щиро на всіх мовах. Слово “Любов”- майбутнє для усіх, Кохані, друзі, діти […]...
- Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
- Медіана Медіана (лат. medianus – середній) – велика цезура з постійним місцем у багатоскладових строфах (гекзаметр, олександрійсь-кий вірш, силабічний тринадцятискладник), яка в межах віршового рядка витворює варіативний ряд на два рівних піввірші: (М. Рильський); (М. Зеров). (Т. Шевченко). М. відмінна від малої цезури чи словоподілу, тобто короткої паузи, що виникає під час читання після кожного слова....
- Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -∪ ∪/- ∪. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
Твір чим особлива шкільна вулиця.