Василь Симоненко – дід умер

От і все.
Поховали старезного діда,
Закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
І ранком не піде
Із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
Задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
І пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
Повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
Помістились в тісну домовину
Всі турботи його,
Всі надії,
Жалі!
Та невже ж то
Йому все віднині байдуже –
Чи світитиме сонце,
Чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
Відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
Повірити в царство небесне,
Бо не хочу,
Щоб в землю ішли без сліда
Безіменні,
Святі,
Незрівнянно чудесні,
Горді діти землі,
Вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
Над планетою весни,
Хай трава пнеться вгору
Крізь листя старе…
Я не вірю,
Що дід із могили воскресне,
Але вірю,
Що ні –
Він увесь не умре.
Його думи нехитрі
Додумають внуки,
І з очей ще віки пломенітимуть в них
Його пристрасть і гнів,
Його радощі й муки,
Що, вмираючи,
Він передав для живих.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Самі короткі байки леоніда глібова.
Ви зараз читаєте: Василь Симоненко – дід умер