Василь Симоненко – Кривда (новела)

У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючий росі.

Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, –
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова…

Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув – сусіда йде.
– Ти пустуєш тута, – озвався, –
А тебе дома батько жде…

Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п’ятах
Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувати,
Але в хаті – мама сама.
– дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід –
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав…

Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір відповідальність.
Ви зараз читаєте: Василь Симоненко – Кривда (новела)