Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Василь Симоненко. Життя та творчість
Василь Симоненко. Життя та творчість
Василь Симоненко. Життя та творчість.
На літературних зустрічах мене часто запитують: “Звідки почався Василь Симоненко? Де він звівся та розповився?” Інтерес до його життя і творчості дедалі зростає. Читачів цікавлять усі подробиці із біографії улюбленого письменника.
Я постараюся намалювати вам Симоненкову дорогу – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній неповних двадцять дев’ять років. Але коротка дорога не знає короткої пам’яті.
Звичайно, вона починається із Біївців – того невеличкого полтавського села, що
Ти приймала і щастя, і лихо,
поважала мій труд і піт,
із-під сірої теплої стріхи
ти дивилася жадібно в світ.
А хіба ж то хата
Тепер ця хата знаменита. Тут знаходиться сільський музей Симоненка – іще бідний і необжитий, але обставлений нехитрими речами його дитинства. Тільки жаль мені, що тут рідко звучить людська мова-розмова, що тут ніколи вечорами не світиться вікнами Василева світлиця. Та я щасливий від того, що кілька днів у своєму житті знав Симоненкову хату веселою, голосною і щедрою.
А було це у незабутні січневі дні 1955 року. Тоді мій однокурсник Вася Симон (так називали його усі друзі-університетчики) запросив мене у свої зачаровані Біївці на гостини до рідної матері. Ми ходили щедрувати до бабусі Онисі та бабусі Оришки, ми по груди загрузали у снігові замети, ми раділи людській доброті і щедрості. А раділи ми ось чому: … що нам тоді сповнилося по двадцять років (я старший від Василя усього на три дні!), … що ми вчилися на факультеті журналістики столичного Шевченкового університету, … що помер “батько” Сталін і вже не треба вчити сталінського мовознавства, … що наші перші вірші уже почув і похвалив найніжніший український поет Володимир Сосюра, … що Василева мати – іще молода і красива – пригощає нас геніальними пирогами і називає обох синочками…
Ото ізвідтоді я навіки запам’ятав щедру Симоненкову хату і теплу піч, стареньку початкову школу, холодний сільбуд, Беєве урочище, гору Лисак і Паращину гору, а також знамениту бієвецьку криницю, що була сто років тому описана Михайлом Коцюбинським у документальному оповіданні “Як ми їздили до криниці”. Саме тоді разом із Симоненком я уперше пройшов його засніжений і морозний первопуток – від Біївців до Тарандинців.
Вісімдесятилітня бабуся Ганнуся – мати поета, яка тепер живе у Черкасах, згадує: “Мій Вася спочатку учився у Бієвецькій початковій школі, а десятирічку закінчував у сусідньому селі Тарандинцях. Учився добре – недарма ж і десятирічку закінчив із золотою медаллю. Але я думаю, що дорога до школи була для нього мукою… ” Це справді так. Через багато років у новелі “Дума про діда” Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: “… я ходив тоді в восьмий клас. Дев’ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало”. Та це ж тільки в один кінець дороги!..
Але не треба дитинство поета малювати лише рожевими фарбами. Адже над ним гуде вітер і пливуть чорні грозові хмари. Там холодна осіння грязюка хлюпає у дірявих чоботях, а взимку збиває з ніг немилосердна хуртеча. І там же, на горі Лисак, де знаходиться сільське гробовище, ридма ридає невтішний Василь, бо хоронить свого найпершого вчителя і мудрого наставника – рідного діда Федора. Того діда Федора, про якого він згодом напише одного із найсильніших своїх віршів “Дід умер”:
Хай шалені гудуть
над планетами весни,
хай трава пнеться
вгору крізь листя старе…
Я не вірю,
що, дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні
він увесь не умре.
В чому ж безсмертя Василевого діда – рядової людини, невтомного сільського хлібороба? А в тому, що він зумів передати малому онукові всю правду про свій рід і народ, переповісти нашу велику історію, героїчну легенду і невмирущу казку. Бо що ми учили в школі? Тільки те, що був цар і цариця, був великий Ленін, була революція – і все. Я не сумніваюся в тому, що дід Федір не приховував від допитливого дитячого розуму ні голодомору 1933 року, ні сталінського терору, ні “колгоспного раю” на землі. Він розкрив перед своїм онуком усю історію України, починаючи від славних сторінок Запорізької Січі. Ось чому юний Симоненко уже в перших поетичних творах стане справжнім літописцем свого роду і народу:
Україно! Доки жити буду,
Доти відкриватиму тебе.
Усі ми – із дитинства. Тільки переказувати дитинство Симоненка – це переказувати його пречудесні вірші, казки та оповідання. То вже літопис воєнного та повоєнного покоління, то свята правда наших трудів і днів. Його відомі вірші “Лебеді материнства”, “Жорна”, “Баба Онися”, “З дитинства”, “Піч”, “Дід умер”, “Мій родовід”, “Злодій”, “Я”, “О земле з переораним чолом” та інші твори поета ми називаємо класичними, хрестоматійними. А його веселі, повчальні казки сьогодні знають мільйони дітей не тільки на Україні, а й далеко за її межами. Але розмову про дивовижного казкаря я продовжу пізніше, щоб не рвалася чорно-червона нитка Симоненкової дороги.
Є в столиці України невеличка вулиця, де кожне старе дерево знає живого Симоненка. Це вулиця Освіти, де під четвертим номером стоїть гуртожиток Київського Державного університету імені Т. Г. Шевченка. Отам восени 1952 року я уперше зустрів замріяного, кароокого хлопця, який назвався Василем Симоненком. Він, як і я, був зодягнений у дешевеньку спортивну кофтину, але красиво світився поетичним натхненням. Невдовзі ми обрали його старостою нашої університетської літературної студії, яка у п’ятдесятих роках була справжньою кузнею літературних талантів усієї України. Там поруч із юним Симоненком я й досі бачу наших творчих однодумців і побратимів: Юрія Мушкетика, Анатолія Косматенка, Віктора Близнеця, Тамару Коломієць, Василя Шевчука, Бориса Олійника, Петра Засенка, Станіслава Тельнюка, Наталю Кащук, Роберта Третьякова, Володимира Коломійця, Олеся Лупія, Василя Діденка, Бориса Рогозу, Анатолія Москаленка, Івана Сподаренка, Івана Шпиталя, Дмитра Головка, Івана Власенка, Олексу Мусієнка, Анатолія Перепадю та інших університетчиків – нині відомих письменників. Упродовж багатьох років вони боролися за те, щоб чесне ім’я нашого вірного товариша та однокурсника ніколи не згасло на небозводі сучасної літератури. А в тому гуртожитку і в нашому рідному університеті ніколи не вивітряться наші молоді голоси, наші дружні суперечки. Пам’ятає їх і вечорова вулиця Освіти, яка уже давно проситься, щоб її назвали ім’ям Симоненка – славетного народного поета. Не може бути, щоб такої вулиці в Києві не було. Адже Симоненкова дорога у вічність проходить і через Київ.
Нещодавно вулиця Симоненка з’явилась у Черкасах. І не десь на околиці, а в самому центрі міста, де річечка новоназваної вулиці голосно впадає (чи вписується?) у широке річище вулиці Шевченка. І це так символічно! Так розумно! І так справедливо! Я ж достеменно знаю, що в Симоненка було багато літературних вчителів, але ім’я Великого Кобзаря для молодого поета було дороговказом на шляху до людської правди. Недарма ж одна старенька вчителька колись у Лубнах сказала, немов навіки зав’язала: “Наш Василь – це рідний синочок Тараса Шевченка”. Як гарно і мудро сказано! Не забуваймо, що в своїх найкращих віршах Симоненко і справді досягає високого Кобзаревого звучання:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Саме сюди, у Шевченків край, опісля закінчення університету приїхав молодий поет і журналіст. Я ж поїхав у Франківський край – у славне місто Борислав. Та через рік я знову повернувся на рідну Київщину – і почав кликати Василя до Києва, де знайшов для нього роботу і сякий-такий притулок. У відповідь одержав листа із Черкас: “Чолом тобі, Миколо! Обміркував твою пропозицію. Зараз не можу прийняти її. Треба протриматися тут хоч до 100-річчя Тарасового. Та й по слідах його ще не походив… Хоч тут і нудоти багато, хоч інколи вити на місяць хочеться від самотності, але без цього, мабуть, ще важче буде… “
Так, було йому нелегко на вибоїстій черкаській дорозі. Була самота, зневіра і розчарування – як у кожної талановитої людини у сумні часи застою та бездум’я. Але він знав не тільки творчі муки, а й творчі радощі.
Тут, у Черкасах, найповніше розкрився його самобутній талант поета і журналіста. Він спершу працює в обласній газеті “Черкаська правда”, потім очолює відділ пропаганди при новоствореній газеті “Молодь Черкащини”, а пізніше здібного журналіста призначають власним кореспондентом республіканської “Робітничої газети” по Черкаській області. Він щодня поринав у глибокий вир людського життя, писав казки і вірші, статті і фейлетони, консультував поетів-початківців, їздив до Києва та Львова, до Москви, Кіровограда, Одеси… Саме тоді – у 1962 році – виходить у світ перша поетична книжка В. Симоненка “Тиша і грім”, з’являється перша казка “Цар Плаксій та Лоскотон”.
Так трапилося, що в українській літературі опісля казки І. Я. Франка “Лис Микита фарбований” була довга-предовга перерва. Звичайно, були чудесні прозові та поетичні твори наших письменників-класиків, але помітної, вагомої казки не було ні в Тичини, ні в Сосюри, ні в Малишка. І раптом – “Цар Плаксій та Лоскотон”. Ця весела, дотепна казка одразу сподобалась юним читачам. Окрилений успіхом, поет створює нову, дивовижну казку “Подорож у країну Навпаки”. А його третя казка – “Казка про Дурила” – це лебедина пісня Симоненка, бо вона була закінчена за три місяці до ранньої смерті поета. Але ця страшна казка написана не тільки для дитячої уяви, а й для дорослої пам’яті про пережиті, криваві дні. Адже тут головний герой твору бреде через море людської крові, шукаючи Рідний край.
У смішному і трагічному образі Дурила тут постає одурений, темний і безпорадний народ. Ось чому я думаю, що остання Симоненкова казка – це унікальне явище всієї світової літератури.
За шість років черкаської дороги він устиг зробити так багато, як ніхто із сучасних поетів. Щоправда, його сатиричні, гостросюжетні твори рідко друкували столичні газети та журнали, а саме ім’я поета замовчувала офіційна літературна критика. Тільки тепер – у час народного відродження – нарешті повністю надруковано його знаменитий “Щоденник”, багато віршів і “Казку про Дурила”.
У пізній грудневий вечір 1963 року навіки зупинилося його молоде серце, що переболіло усіма людськими болями і кривдами. Та остання Симоненкова дорога не зупинилася біля його могили у Черкасах. Адже лишилася іще одна дорога, яка ніколи не зупиниться. Ця дорога – у людське безсмертя, де буде звучати Симоненків заповіт:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Симоненко: життєвий та творчий шлях ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: життєвий та творчий шлях З глибин народного життя вийшла поезія В. Симоненка. З мужності народу, з горя його і звитяжної боротьби виспівалась вона. “Любити все прекрасне і земне і говорити правду… ” – так, роздумуючи про громадське покликання письменника, стверджував В. Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду […]...
- Симоненко Василь – Біографія Василь Андрійович Симоненко (8 січня 1935, с. Біївці – 13 грудня 1963, Черкаси) – український поет і журналіст, шістдесятник. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті “Черкаська Правда” і”Молодь Черкащини”, пізніше кореспондентом “Робітничої Газети” в Черкаській області. Писати вірші […]...
- “Лебеді материнства” – материнський заповіт на всі віки (Василь Симоненко) Зі згадок сучасників про поета та з чорнових варіантів його творів ми знаємо, що Василь Симоненко над кожним словом своєї поезії працював багато та уважно, він багато разів переробляв, виправляв, доповнював написане, добирав якнайточніші слова, необхідний ритмічний малюнок поезій. Коли я вперше дізнався з науково-критичної літератури про таку манеру письма Василя Симоненко, я був щиро […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” Характеристика Історія написання поезії. Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. […]...
- Василь Стус. Життя і творчість Василь Стус. Життя і творчість. Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. 1939 року батьки – Семен Дем’янович та Ілина Яківна переїжджають на Донбас у місто Сталіно (нині Донецьк), влаштовуються працювати на один із хімзаводів. 1940 року перевозять до міста дітей. 1954 року Василь закінчує зі срібною […]...
- Жуковський Василь Андрійович – життя та творчість Реферат з світової літератури Жуковський Василь Андрійович – життя та творчість ЖУКОВСЬКИЙ, Василь Андрійович (29.1(9.11). 1783, с. Мишинське Білівського угіддя Тульської губ.- 12(24).IV.1852, Баден-Баден, Німеччина; похований в Петербурзі в Олександро-Невській лаврі] – поет, перекладач. Батько – Панас Іванович Бунін, поміщик Тульської губ., власник с. Мишинське, мати – Сальха, туркеня по походженню, узята в полон росіянами […]...
- Василь Симоненко – соловей української літератури РЕФЕРАТ НА ТЕМУ “ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – СОЛОВЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ” 1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василя Симоненка “Лебеді материнства” 1981 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш (колискова). Вид лірики : громадянська. Провідний мотив : любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір : хорей. Тип римування : суміжне. За формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства (Характеристика твору) Василь Симоненко Лебеді материнства (Характеристика твору) Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш (колискова). Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір : хорей. Тип римування: суміжне. Літературознавці про твір. За формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив […]...
- Цар Плаксій та Лоскотон скорочено – Симоненко Василь У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки – Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити. Незважаючи на заборону сміятися, до дітей приходив добрий дядько Лоскотон і веселив їх. За Лоскотоном ганялися […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” АНАЛІЗ Аналіз вірша В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?”: тема, ідея, основна думка, художні засоби, ідейно-художній аналіз. Тема твору: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи. Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. Основна думка: людина – велике створення на землі, вмій з гордістю […]...
- Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко) Ти звеш мене, й на голос милий твій З гарячою любов’ю я полину; Поки живуть думки в душі моїй, Про тебе, ненько, думати не кину. / В. Самійленко / У руках тримаю улюблений томик поезій українських поетів. Перегортаю сторінку за сторінкою, читаю – і раптом бачу […]...
- Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу – Чому ж у щирості вбачаєш крамолу? / В. Симоненко “Пильному” / Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на […]...
- Василь Симоненко – Ти знаєш, що ти – людина (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди. Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба. […]...
- Життя та творчість Василя Симоненка ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935-1963) Псевдоніми – В. Щербань, С. Василенко, Симон. Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942-1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи – у Біївцях (1942-1946), решта – у сусідніх селах Єньківцях (1946-1947) і Тарандинцях (1947-1952). […]...
- Василь Симоненко – Цар Плаксій та Лоскотон (Критика, скорочено, пояснення (стисло)) Василь Симоненко Цар Плаксій та Лоскотон (Критика, скорочено, пояснення (стисло)) У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки – Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити. Незважаючи на заборону сміятися, до дітей […]...
- Гей, нові Колумби й Магеллани скорочено – Симоненко Василь Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани. Бухту спокою облизує прибій. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді? Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! Геть із мулу […]...
- Лицар української ідеї (життя і творчість Олега Ольжича) (1907-1944) Справжнє прізвище – Кандиба. Народився в м. Житомир у родині відомого поета Олександра Олеся. Був дуже здібною дитиною: навчився читати у три роки, у п’ять написав п’єсу, гарно малював, грав на скрипці, фортепіано. У 20-і роки родина емігрувала спочатку до Берліна, потім – до Праги. Навчався на філософському факультеті Карпового університету та в Українському […]...
- Василь Симоненко – Кривда КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях […]...
- Життя і творчість Євгена Плужника Життя і творчість Євгена Плужника Ім’я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів – “Дні” (1926) та “Рання осінь” (1927), – і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла […]...
- Василь Симоненко – “Ой майнули білі коні… “ Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви, Тільки курява лягає на зелені ниви. Пронеслись, прогупотіли, врізалися в небо, Впала з воза моя мрія – пішки йде до тебе. Знаю: дійде, не охляне, в полі не зачахне – Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне! Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію Прийде чистою до тебе […]...
- Життя І творчість М. Некрасова I. Достоєвський про Некрасова. (Ф. Достоєвський говорив про Некрасова, що його серце було зранене ще на початку життя. Та рана ніколи не загоювалася і впродовж усього життя поета була джерелом його пристрастей і страждань, що виливалися у поетичні рядки. Печать смутку і душевних мук лежить на всій творчості Миколи Некрасова.) II. Життя і творчість поета […]...
- Василь Симоненко – Кривда (новела) У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючий росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, […]...
- Василь Симоненко – Старість Сім десятків дідові старому, Сам незчувсь, коли і відгуло, – Вже лице пожовкло, як солома, Борознами вкрилося чоло, Сяють очі глибоко спідлоба, Тільки пух лишивсь на голові… Лає син, що ні чорта не робить, Допіка невістка: ще живі? Остогидло діду хліб жувати, Слухати образи від усіх, Ціле літо горобців ганяти Та граків сусідові на сміх. […]...
- Василь Симоненко – Злодій ЗЛОДІЙ Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, […]...
- “Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслять мій народ!” (В. Симоненко) Чи не занадто смілива заява це була для ще зовсім молодої людини у ті часи? Адже, мабуть, мова йде не про такий ефемерний термін, як “радянський народ”? Ні, йдеться про народ український… Василь Симоненко, як більшість геніїв, прожив небагато. Але встиг залишити по собі на землі такий слід, що його вірші ще багато років будуть […]...
- Злодій – Симоненко Василь Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, Важко […]...
- Я… – Симоненко Василь Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: – дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя. Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як […]...
- Василь Симоненко – Русь I З глибин віків і гордо, й величаво Встає легендами овіяне ім’я. Минуле – сон, але сліпа змія Не отруїла доблесті і слави. То ж не орда завзята і кривава Нежданно появилася в степах, Щоб у сплюндрованих і спалених містах Шуміли оргії і варварські забави. То встала Русь в кольчузі і шоломі, Щоб їй стихія […]...
- Василь Стус та його час Василь Стус та його час I. Трагічна доля Василя Стуса. (Життя В. Стуса – це дорога крізь тернії до зірок, до посмертного його повернення до рідного народу. Йому судилося прожити 47 років, із них 23 – у неволі. Поета було несправедливого засуджено, він пройшов гулагівські табори і помер у неволі. За життя поета у нас […]...
- “Висока честь: прийняти смерть за любий рідний край” (життя і творчість Миколи Вороного) Про життя видатного українського поета відомо небагато, адже він не залишив нам своїх спогадів, автобіографії. Збереглося лише декілька листів та 32 сторінки в учнівському зошиті, які Микола Вороний написав про себе на прохання О. І. Білецького. І та розповідь є чи не єдиним джерелом, з якого можна дізнатися про поета. Батько Вороного походив із селян, […]...
- Василь Симоненко – Українська мелодія Довго тужить сумна бандура Про діла у старій сивині, І якусь невідому зажуру Навіває та пісня мені. Не мелодія – збурена рана, Не слова, а безжальні голки, Тільки бачу не сині лимани І не горді козацькі полки. А ввижається – там, біля шляху, На потоптаній кіньми траві Жирний ворон, мов чорна папаха, На козацькій сидить […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, […]...
- В. Симоненко – людина глибокої душі “… я хочу в полум’ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світі не чадіть”. (В. Симоненко) В. Симоненко відійшов у вічність дуже рано, але до народу долинув стукіт його серця, зарядженого любов’ю до української землі. Черпав Василь Симоненко свою синівську любов з тяжкого повоєнного, напівголодного дитинства, із згорьованих удовиних сліз баби Онисі, в […]...
- Сходинки великого таланту (життя і творчість Павла Тичини) Ти будеш жити не в ганебнім зреченні – В залізній мові, в залізнім реченні, – Такі слова написав про Павла Тичину інший поет. Усі роки радянської влади Тичина був визнаним поетом. Його твори регулярно друкувалися, він мав найвищі державні нагороди і літературні премії, сім разів обирався депутатом Верховної Ради, був міністром освіти України у тяжкий […]...
- Василь Симоненко – дід умер От і все. Поховали старезного діда, Закопали навіки у землю святу. Він тепер вже не встане І ранком не піде Із косою під гору круту. І не стане мантачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки. От і все. Поховали хорошу […]...
- Лебеді материнства скорочено – Симоненко Василь Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибу казка сивими очима. Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати. Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії. Опустіться, тихі Зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні. […]...
- Василь Симоненко – Ошукана могила Отут, де сумно опустили віти Стрункі тополі на твердий обліг, В пропахле димом сорок третє літо Він за неправду у бою поліг. Його селянки в землю тут зарили Без почестей, без жалю, без труни… Шумлять тепер навкруг його могили Розкішні придорожні бур’яни. І лиш діди, як сонце похолоне, Розказують повільно, ніби сон, Що бивсь він […]...
- Василь Симоненко – Тиша і грім Средь этой пошлости таинственной, Скажи, что делать мне с тобой: Недостижимой и единственной, Как вечер дымно-голубой? А. Блок I Довго спали вітри у ярах на припоні, Довго тиша гнітюча полями повзла, І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла. І на трави не бризнули роси, мов перли, Як рум’янець густий раннє небо […]...
- Творчість Й. В. Гете – пошуки сенсу життя Німецький поет, філософ, учений, природознавець Йоганн Гете народився у сім’ї імперського радника. Він навчався у Лейпцігському і Страсбурзькому університетах, цікавився багатьма науками, добре орієнтувався у суспільному і політичному житті, оцінивши епохальне значення Великої французької революції. “Бути людиною означає бути борцем” – це один з відомих афоризмів Гете. Писати вірші Гете почав рано, ще у Лейпцігському […]...
Мій робочий день.