Євген Маланюк – Сучасники

ЄВГЕН МАЛАНЮК
Сучасники
1
Максимові Рильському
Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.
Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свій там, ген-ген,
Серед похмуро-рідних прерій;
Ви – еллін, схимник і Гоген!
Навколо – хащі й печеніги,
А в кельї – тиші ніжний спів,
Реторти, циркуль, колби, книги,
І Ви – алхімік мудрих слів.
Січень. 1923
По прочитанні “Синьої далечіні”
2
Павлові Тичині
На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр –
І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам’яний його хрест.
І на древнім, на скитськім1 , на кров’ю залитім просторі
Говорили могили, співали козацькі вітри.
І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.
Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій”
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи
І, здавалося,- вріс. І над плугом схилився до праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! –
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,
Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.
Раптом…

брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
… від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась.
… в скривавлений Жовтень – ясна обернулась Весна.
І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.
І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари
Божевільну Офелію – знов половецьких степів.
Листопад. 1924
1 Скитський – скіфський. Так писали за правописом 1929 року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

У високій тополі вірш.
Ви зараз читаєте: Євген Маланюк – Сучасники