Анакруза

Related posts:

1. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
2. Двоскладові розміри Двоскладові розміри – віршові розміри у силабо-тонічній системі, в яких ненаголошені склади чергуються з наголошеними у парному (ямб) та непарному (хорей) аспекті, витворюючи двоскладові групи (стопи). Оскільки в українській мові ненаголошені склади переважають над наголошеними, особливість ритму д. р. полягає в заміні наголошених ненаголошеними. В античному віршуванні д. р. витворюють сполучення довгого складу з коротким […]...
3. Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
4. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
5. Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
6. Систола Систола Систола (грецьк. Systole – скорочення) – поява наголошеного складу в тій позиції, де за розміром силабо-тонічного вірша має бути ненаголошений склад: Хто може випити дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе? (М. Рильський)....
7. Відлунювання Відлунювання – віршова форма, здебільшого двовірш, другий, вкорочений рядок якого складається зі слова (рими), яке повторює ціле прикінцеве слово (або його частину) попереднього рядка, витворюючи нові смислові відтінки. В. відоме у фольклорі, а в поезію запроваджене в барокову добу завдяки Івану Величковському, в рукописній збірці якого “Млеко” (1691) є вірш “Ехо”: – Что плачеши, Адаме? […]...
8. Віршування Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш та facio – роблю) – 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система В. – це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на […]...
9. Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
10. Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
11. Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
12. Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
13. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
14. Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
15. Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
16. Хорей, або Трохей Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros – хор) – в античному віршуванні – триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний. Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. […]...
17. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
18. Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється як з одного, так і з кількох звуків: складотворчого, що становить вершину звучності, та залежних від нього. до складотворчих належать, […]...
19. Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
20. Мозолевський Борис – Напруга Інженерові-енергетику М. Медвєдєву Прокидайся, інженере, Ковдру сну під ноги вергай! Морок ночі розженемо Мегаватами енергій. Умиваються квартали. Б’є у дзвони неба вежа. В сто напруг понад світами Стугонить твоя мережа. Так десь, може, і впадемо (Що життя на плин не спише?) Де вже вічного Едему? – Ласки тихої не спивши! Чи збагнути зубоскалам, Як боліло […]...
21. Заперечне порівняння Заперечне порівняння – одна з форм порівняння, коли предмети чи явища не уподібнюються, а протиставляються (часто при вживанні заперечної частки “не”), пояснюючи одне одного. Поширене в народній пісні: Ой з-за гори чорна хмара, Мов хвиля, іде. То ж не хмара – Запорожців Богуня веде. Широко застосовується З. п. і в художній літературі, зокрема в ліриці, […]...
22. Трискладовий розмір Трискладовий розмір – в українському силабо-тонічному віршуванні – розмір, де при одному наголошеному складі розташовані два ненаголошених: – ∪ ∪ (дактиль); ∪- ∪ (амфібрахій); ∪ ∪ – (анапест). В античній версифікації Т. р. витворює сполука довгого складу з двома короткими, короткого з двома довгими або трьох довгих і трьох коротких....
23. Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
24. Тонічна система віршування Тонічна система віршування (грецьк. tonos – наголос) – система віршування, яка грунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності – впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т. д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й […]...
25. Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний Травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, Немов заучує урок, Луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – Звучить у відповідь рефреном. А ми з тобою оцих два Рядки ніяк не заримуєм: То зайвий склад, а то слова, І тріслий голос не співа, А ніби куряву здува,- То […]...
26. Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
27. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
28. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
29. Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою ∪ ∪ -/∪ ∪ -/∪ ∪. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
30. Міфологія Міфологія – 1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька. На початку XIX ст. розпочалося вивчення та порівняльно-історичний аналіз давньоіндійської, давньоіранської, давньогерманської та античної М. Українська М. не зафіксована цілісно:, елементи давніх міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних […]...
31. Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
32. Силабічне віршування Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, […]...
33. Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
34. Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
35. Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
36. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- ∪ ∪ – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
37. Схема римування Схема римування – схема розташування рим у віршовій структурі, позначувана літерами української (або латинської) абетки. Поширені в силабо-тонічній системі такі різновиди С р.: суміжне, або парне (аа бб… ), перехресне (абаб), кільцеве, або оповите (абба), тернарне (аабввб), кватернарне (ааабвввб). Трапляються й інші С. р. залежно від строфічної будови (терцет, сонет, секстина, нона, децима, онегінська строфа […]...
38. Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
39. Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому піввірші. Як самостійна віршова одиниця П. не вживався в античній версифікації, а лише у поєднанні з гекзаметром, власне в елегійному […]...
40. Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...