Критика “Балада про соняшник” Драч



У ” БАЛАДІ ПРО СОНЯШНИК ” поєдналося фантастичне і реальне. Тема твору, його образна символіка – від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.

Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце – всемогутнє. Як у будь-якій баладі, тут не обійшлось без дива, метаморфоз. І це диво сталося із сільським хлопцем-соняшником, у якого “були руки і ноги, було тіло, шорстке і зелене”. Він бігав наввипередки з вітром, рвав

на груші гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, “що їхало на велосипеді, обминаючи хмари на небі”.

Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння – глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і “застиг… на роки й століття в золотому німому захопленні: “Дайте покататися, дядьку!” І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше у світі: “Поезіє, сонце моє оранжеве”.

Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину

і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце – символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев’янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим.

Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить з рідного грунту. Отже, сонце – це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник – поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.

“Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця”, – пише Іван Драч. Його золоті “промені”-вірші світять яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом любові, що перевтілюється в поезію: Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником. ІВАН ДРАЧ

БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
– Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Загадки заробіжной літературні.
Ви зараз читаєте: Критика “Балада про соняшник” Драч