Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Латифа
Латифа
Латифа (араб. – букв.: жарт, дотеп) – у східних народів – дотепні фольклорні сюжети соціального спрямування. Яскравим прикладом Л. постає серія популярних оповідань про винахідливого та кмітливого Ходжу Насреддина або цикл оповідань про туркменського поета Кеміна тощо. У письмовій літературі Л. зафіксована у X ст. Відомі збірники Л., упорядковані Мухаммедом Алі у XIII ст. (“Намисто анекдотів та зблиски оповідей”, “Радість після туги”) та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
- Збірник Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський 3.) або кількох (колективний 3.) авторів. 3. літературно-художніх творів поділяються на альманах, антологію, хрестоматію. Поняття увів Г. Квітка-Основ’яненко у “Супліці до пана-іздателя”. Цей термін означає також рукописні (іноді друковані) книги, відомі як “Ізборник Святослава” (1073, 1076), перекладений києво-руською мовою “Златоуст” (ХІ-ХП ст.), книга афоризмів “Пчела” (XIII […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- Павло Мовчан – Передчуття весни Проходить оподаль суцільність вербова, І снігу яскравість на чорній основі… І котяться яблука вниз по щоці – Їх круглість червона горить в кулаці. Синиць на воринні! Нема їм числа – Перечина кожна пірцем обросла… Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть, Послалось до лісу, де мешкає лось… Морозяні персні кітькочуть зі стріх, І далі – по борознах […]...
- Енцикліка Енцикліка (лат. encyclicus – круговий, загальний) – спочатку – окружне послання єпископа, згодом – письмове звернення папи римського до всіх католиків та віруючих якоїсь однієї країни з релігійними, морально-етичними чи соціальними, політичними настановами. Пишеться, як правило, латиною і дістає назву від перших слів тексту. Сам термін може використовуватися в художній літературі у значенні окружного (обіжного) […]...
- Герасим’юк Василь – Намисто Суниці на стеблах, Заховані в мох, – Намисто для тебе. Намисто для двох, Бо губи спікає, Холодні, як лід. Стебло протинає Дві жмені ягід. А стебла зв’язати – Кошелик суниць Нанижем у згарди Для звірів і птиць. Намисто безцінне – Таке не купить. Як пацьорку в сіні, Ми губим цю мить, Бо в тебе на […]...
- Мухамас Мухамас (араб., букв.: п’ятірний) – строфічна форма в поезії народів Близького на Середнього Сходу і Середньої Азії, що складається із п’яти рядків за схемою ааааа ввввв і т. д. М. використовувався переважно у поезіях елегійного гатунку. Приклад М. з вірша “Ранковому вітрові” туркменського поета XVIII ст. Махтум-Кулі, де всі рядки охоплені моноримою та редифом “скажи”: […]...
- Українські колискові пісні Українські колискові пісні – це багата музично-словесна палітра щирої, безпосередньої і ніжної поезії. Частина К. п. оповита серпанком смутку, і ця тональність характерна і в літературних ремінісценціях (Т. Шевченко – “Ой люлі, люлі, моя дитино”, С. Руданський – “Над колискою”, збірка поезій П. Карманського “Ой люлі, смутку!” тощо). Спеціальні збірники і розвідки про К. п. […]...
- Палея Палея (грецьк. palaia diatheke – Старий Заповіт) – група пам’яток болгарської, києво-руської та давньоукраїнської літератур. П. історична (“Книга буття неба та землі”, болгарський переклад з грецької мови здійснений у першій половині XIII ст.) – скорочений виклад старозавітної історії до періоду царя давида. Існує також П. тлумачна (“Тлумачна палея яже на іудея”, написана, очевидно, у XIII […]...
- Міфологія Міфологія – 1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька. На початку XIX ст. розпочалося вивчення та порівняльно-історичний аналіз давньоіндійської, давньоіранської, давньогерманської та античної М. Українська М. не зафіксована цілісно:, елементи давніх міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних […]...
- Утопія Утопія (від грецьк. u – ні і topos – місце) – твір, в якому йдеться про вигадку, нездійсненну мрію. Назва походить від твору англійського мислителя Т. Мора “Золота книга, наскільки корисна, настільки і забавна, про найліпший устрій держави і про новий острів Утопію” (1516), де мовилося про химерний острів, на якому ніби існував справедливий лад. […]...
- Олена Теліга – Тільки вечір злітає на місто Тільки вечір злітає на місто І нема біля мене нікого, Я збираю в єдине намисто Всі слова, що почула від нього. Хай назустріч ідуть мені люде! Хай цілує непроханий вітер! Все, що пише він, згадано буде До останніх малесеньких літер. Хоч на вулиці зимно і сніжно, Хоч шумить надокучливе місто, Я зберу обережно і ніжно […]...
- Микола Вінграновський – Народе мій! Народе мій! Поки ще небо Лягає на ніч у дніпро – Я на сторожі коло тебе Поставлю атом і добро; І стану сам біля колиски Твого буття, що ти – це ти, І твого слова кращі зблиски Пошлю у Всесвіту світи. Бо Всесвіт – не поле, і люд – не глядач. І час – не […]...
- Мартиролог Мартиролог (грецьк.- martys – свідок, logos – слово) – жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (православний М. “Менелогій”, тобто “Місячні читання”, від IX ст.. Католицький – виданий за розпорядженням римського папи Григорія XIII ст.. у 1536 та ін.). Нині цей термін вживається для переліку покійників, зокрема осіб, що зазнали утисків, репресій, […]...
- Апокрифи Апокрифи (грецьк. apdkryphos – таємне, заповідне) – велика група християнського епосу, пов’язана із сюжетами Св. Письма, Житіями Святих, версіями першопочатку світу тощо. Існували у рукописному вигляді. Зміст А. відбитий у “Палеї толковій” та “Палеї історичній”. Окрему групу складають А. есхатологічні, де мовиться про Страшний суд та потойбіччя (“Книга про тайни Єнохові”, “Ходіння Богородиці по муках” […]...
- Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой), у Франції (Ф. Мартінон) тощо. В Україні над Р. працював С. Караванський, у діаспорі – Лідія далека. В 1979 у видавництві “Наукова думка” (Київ) з’явився “Словник українських рим”, упорядкований А. […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
- Інтрига Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico – заплутую) – спосіб організації подій у драматичному, рідше – епічному, іноді – ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. – важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо....
- Андронім Андронім (грецьк. antropos – чоловік, опута – ім’я) – ім’я, що переходить на жінку від її чоловіка. В українській літературі засвідчено чимало таких прикладів: Терпилиха від Терпила (“Наталка Полтавка” І. Котляревського), Лимериха від Лимаря (“Лимерівна” Панаса Мирного), Кайдашиха від Кайдаша (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького), Грициха від Гриця (“Розмови в дорозі до себе” І. Кошелівця) тощо....
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
- Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
- Метатеза Метатеза (грецьк. metathesis – переміщення) – переставляння звуків та складів у словах (соша замість шосе, лерігія – релігія, ліворуція – революція, проліталіат – пролетаріат і т. п.), часто трапляється у дитячому мовленні (лопата – копата тощо). М. спостерігається в художній літературі (ім’я Немидора замість Минодора у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола джеря” та ін.)....
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Преромантизм Преромантизм (фр. preromantisme – передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву. Найповніше П. проявився в Англії та Шотландії (творчість Т. Чаттертона, дж. Макферсона, Т. Уолпола та ін.), зумовивши так званий “осіанізм”, […]...
- Твір на тему: Жіночі прикраси Чи замислювалися ви, дівчатка, про походження такої прикраси, як намисто? Які прикраси носили жінки в давнину? Відомо, що намисто під назвою “бись” або “борь” зустрічалося в літературних пам’ятках ще в десятому столітті. У княжій Україні – Русі були дуже поширені разки з намистинок прозорого скла, яке покривалося тонким шаром срібла чи золота, а потім знову […]...
- Жартівливі пісні Жартівливі пісні – фольклорні і літературні пісенні твори гумористичного чи сатиричного змісту. Зустрічаються в усіх видах української фольклорної лірики – від календарно-обрядової до історичної і танцювальної, але найбільше у родинно-побутовій і пісенних мініатюрах (коломийки, частівки). Ж. п. своїм змістом охоплюють усі сфери життя – родинного і громадського, відзначаються яскравою і розмаїтою поетикою, наставленою на комічний […]...
- Апогей Апогей (грецьк. apogeios – віддалені від Землі) – найвищий ступінь розвитку, піднесення духу, слави тощо. В художній літературі – найгостріший момент розв’язання драматичного конфлікту, сюжетної дії. Так, у повісті У. Самчука “Марія” розвиток подій народного лиха під час голодомору 1933 сягає А., коли батько змушений убити свого деградованого сина-більшовика, а сам зникнути безвісти....
- Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
- Лінгвістика тексту Лінгвістика тексту (фр. linguistique, від лат. lingua – мова), або Транс лінгвістика – царина сучасного мовознавства, покликана віднаходити та описувати систему категорій тексту, визначати своєрідні мовні складники змісту та форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами та усталеними правилами вираження цих зв’язків. Предметом осмислення Л. т. вважаються текстотвірні засоби (лексичні та семантичні повтори слів, застосування […]...
- Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
- Легенда Легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) – 1. Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з VI ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам’яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали “Патериком”. У західноєвропейських країнах особливу популярність […]...
- Анімізм Анімізм (лат. апіта, animus – душа, дух) – світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах). А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму та ін.), […]...
- Гербовники Гербовники (польск. herb, від нім. Еrbе – спадщина) – збірники, в яких вміщено малюнки гербів, їх описи та родоводи власників гербів. У середньовічній Європі поява Г. пов’язана з інститутом рицарства (представлення учасників турнірів відбувається за допомогою Г.). Найдавніший, Цюріхський Г., датується XIV ст. У польських Г. XV-XVIII ст. зафіксовано геральдику української шляхти. В Україні герби […]...
- Афоризм Афоризм (грецьк. aphoridzo – визначення) – короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній (“Поспішай повільно” – Октавіан Август). А. завжди містить у собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто А. називають “крилатими словами”. Літературний А. як самостійний […]...
- Біографія Валерія Шевчука Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в м. Житомирі. Прозаїк, драматург, літературознавець, історик. Автор збірок оповідань: “Серед тижня” (1967), “Вечір святої осені” (1969), “Долина джерел” (1981), “Панна квітів”(казки для дітей, 1990), “У череві апокаліптичного звіра” (1995); збірок повістей: “Набережна, 12. Середохрестя” (1968), “Крик півня на світанку” (1979), “Маленьке вечірнє інтермеццо” (1984), “Камінна луна” (1987), […]...
- Екскурс Екскурс (лат. excursus – відхилення, відступ) – у літературному творі – відхилення від основної сюжетної лінії, теми задля висвітлення додаткових, побічних питань. Визначається часовий Е. (заглиблення у минуле чи майбутнє) та просторовий Е. (перенесення в інший краєвид, країну тощо); здійснюється за допомогою введення у художній текст додаткових епізодів, вставних новел, нових персонажів, авторських ретроспекцій і […]...
- Хронограф Хронограф (грецьк. chrоnos – час і grаpho – пишу) – жанр історичного повістування в давній літературі, зведений огляд історії. Раніші X. викладали історію країн Сходу, держави Олександра Македонського, Риму, Візантії, Київської Русі. У писемності Київської Русі прижилися три перекладні візантійські X.: хроніки Іоанна Малали (VI ст.), Георгія Синкелна (VIII-IX ст.), Георгія Амартола (IX ст.). Вони […]...
- Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
- Наукова поезія Наукова поезія – поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де _ науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н. п. вважається французький критик і літературознавець Р. Гіль, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у […]...
Твір-роздум на морально етичну тему.