Павло Мовчан – Рука



Тільки й видно було, що руку,
А за нею не розпізнати імені,
Ані змісту очей, ані жодного звуку.
Тільки широка долоня, ширша за світ.
Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу.
О руко!
Няньчиш вогонь, запліднюєш землю
І кладеш камінь на межі з холодом,
Благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір,
Вперед простерта – іде… іде… дорога…
Піднята вгору – то спрага неба,
І зшивається очерет, щоб падать на землю,
І підноситься вежа, щоб далеко глянуть з-під руки.
За небом – небо, за

обрієм – обрій,
А внизу – джерела,
Ось тут – рука лягає на землю: насіння,
Ось тут – це оселя, криниця, нива,
Тут – це ти,
Утверджую себе рукою,
Рукою впотужнюй,
Відкривай долоню – хай будуть друзі,
Здрастуйте, ви!
З руки в руку – щирість,
Передай келих,
Поділи хліб,
Візьми цілушку
І приклади до серця руку…
Рука, що стискає горло,
Завжди скоцюрблена –
В гнізді долоні вигріває камінь,
Вона ділить землю на схід і захід,
Вказівним пальцем визначає північ
І тицяється на південь – вода скляніє.
Все мало, мало,
Бо т а м її т у т.
О руко, будь
проклята!
Бо ти наділа залізні наперстки і пустила вогонь,
Зашморг пустила гуляти по світу
І кинула камінь в простерту долоню.
Трухне колиска, гіркне тісто,
Але назустріч встає долоня
І ловить стріли.
О руко-рученько, листочку кленовий,
Губами виймаю стрілу
І цілую пучки:
Велику, вказівну, середню, підмізинець, мізинчик…
– Здрастуй, руко!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир заквитчаймо свою украину.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Рука