Леся Українка – Негода



В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…

Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.

Там на березі мріє кідками
Морський човен, розбитий, нужденний,

Наче звір, що в пустині пісками
Його вихор засипав південний;

Мов у неба рятунку благають
Ті останки сумні, нещасливі,

А з туману на них набігають
Грізні, люті вали білогриві.

Вдарить вал і гукне, мов з гармати,
Скрізь по березі гук залунає;

Хоче море човна розламати,
Трощить, ломить, піском засипав.

Сильне

море! Нащо стільки сили?
Тільки стогін відповідь на неї.

Краще б хвилі вже разом покрили
Тую здобич потуги твоєї.

Коли ж треба тобі, сильне море,
Десь подіть свою силу напрасну, –

Обернись на се поле просторе,
Затопи сю країну нещасну!

Як розбитий човен безталанний
Серед жовтих пісків погибає,

Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає.

Наче кінь степовий, вільний, дикий,
Що в пісках у пустині вмирає:

Захопив його вихор великий,
Кінь упав і в знесиллі конає.

В ньому серце живеє ще б’ється,
В ньому кров не застигла живая,

А над ним вже кружляє

та в’ється
Птаства хижого чорная зграя;

Рвуть, хапають, їдять та шматують
При пажернім та лютім ячанні,

І кривавеє тіло батують,
Що тремтить при останнім сконанні.

Сильне море! зберися на силі!
Ти потужне, нема тобі впину, –

Розжени свої буйнії хвилі,
Затопи сю нещасну країну!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Драматична драма коровай.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Негода