Ліна Костенко – Притча про ріку



Давно колись була ріка діала.
І цар персидський на імення Кір.
І лотоси біліли, мов піали.
І берег грав вогнями, як факір.
То царське військо йшло на переправу.
Священний кінь з недогляду втонув.
І Кір порушив проти неї справу.
Судив ту річку. І таке утнув:
Він присудив, щоб не було діали.
Він смертний вирок їй оголосив.
Звелів прорити у пісках канали,
Зрубав дерева й трави покосив.
Одвів ті води у всі боки сущі.
Ріка умерла. Не було ріки.
Пройшло по неї військо, як по суші.
Пройшло те військо… І пройшли віки…
Піски пустель засипали канали.
Ріка в русло вернулася своє.
Царя немає. Є ріка діала.
Немає Кіра. А діала є.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 1.00 out of 5)
Loading...



Аналіз поезії є маланюка під чужим небом.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – Притча про ріку