Микола Руденко – Що вам сказати, мамо

Related posts:

1. Микола Руденко – Ти, мамо, прийшла в сновидіння Ти, мамо, прийшла в сновидіння В рядні – не в парчевому злоті: Обходиш свої володіння В глибинах синівської плоті. Навчи мене сумнівів, мамо, Вдихни в мої ночі тривоги: У світі не просто, не прямо Розбіглися долі-дороги. Врятуй від повчань лжепророка, Що видимість має за суще. Яви для незвичного ока Коріння світів невмируще. Нехай занебесного руна […]...
2. Тарас Шевченко – Якби мені, мамо, намисто Якби мені, мамо, намисто, То пішла б я завтра на місто, А на місті, мамо, на місті Грає, мамо, музика троїста. А дівчата з парубками Лицяються. Мамо! Мамо! Безталанна я! Ой піду я богу помолюся, Та піду я у найми наймуся, Та куплю я, мамо, черевики, Та найму я троїсті музики. Нехай люде не здивують, […]...
3. Герасим’юк Василь – Що таке, мамо, Космач? – Що таке, мамо, Космач? Скільки присілків у нього? – Сину, це материн плач. В неї немає нікого. – Хто його, мамо, зіткав? Звідки воскОвії плити? – Сину, це з жовтих отав. Бог не велів їх косити....
4. Микола Руденко – Голос За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – Сину, прокидайся. Вже пора. І холодний піт. І так неждано Порадієш: це лише у сні. А чого б радіти? Що не дано Знов побігти в школу по стерні?.. Йду свого довершувать урока: Слід хоча б […]...
5. Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива – І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою – Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко […]...
6. Леся Українка – “Мамо, іде вже зима… “ “Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема… Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає?” – В неньки спитала дитина. “Ні, не кожна, – одказує мати, – Онде, бачиш, пташина сивенька Скаче швидко отам біля хати, – Ще зосталась пташина маленька”. “Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?” […]...
7. Микола Руденко – Людський слід Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли – Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ – Їх роги […]...
8. Таня Гелетюк – де тебе, мамо, шукать? – Мамо, матусечко рідна, Де тебе, люба, шукать? Я тебе хочу побачить, Скільки всього розказать… … Знову шум, знову гам, Знову крики лунають, Там, на кухні в диму, Де про щось розмовляють. На столі попільничка І пляшки від вина… Тут сидить чиясь мама І сидить не одна. Поруч друзі веселі, Вірні й п’яні дружки Розливають […]...
9. Гребінка Євген – Ні, мамо, не можна нелюба любить – Ні, мамо, не можна нелюба любить, Нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти Хай лучче буду я ввесь вік дівувати. – Хіба ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна сиротою. А в світі якеє […]...
10. Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
11. Микола Руденко – Завали Дитяча уява не знає спочинку: Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий), На шию повісивши лампу-бензинку, В покинуту шахту я лазив, малий. За мною рушала вихраста ватага – Цікавий до всього хлоп’ячий загал. І сталось, пригадую: дика відвага Зненацька мене підвела під завал. Доба чи століття?.. В бензинці помалу Рудий язичок до кінця догорів. А […]...
12. Микола Руденко – В мені блукають дивні струми В мені блукають дивні струми, І вічність блискавкою б’є У серце збуджене моє, І палять мозок болі-думи. Чиї вони і де блукали, – Мої чи, може, не мої? Які захмарні перевали Взяли невидимі рої? Кого за проповідь крамоли Жбурнули в булькання смоли? У кого мозок розкололи, До божевілля довели?.. Ненавиджу оту нормальність, Яка породжує ханжу. […]...
13. Микола Руденко – Ми матері собі не вибираєм Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти. Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив. Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні […]...
14. Микола Руденко – Знов насувається зима Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема – Мовчать сини, мовчать онуки. Як видно, рід мій нетривкий: Все рідшає круг мене парість. За що життя – за гріх який Мене оголює на старість? Відірве друга, відбере – І вже назад не повертає. Я – ніби дерево старе, Яке на вітрі облітає. […]...
15. Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
16. Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
17. Микола Руденко – дніпро взимку Нема дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм взялись. Там, де гойдались гори-хвилі, Курей селянських патра лис. Він озирається зловтішно: Ось що накоїла зима. Йому і боязко, і смішно: Де ж той дніпро?.. Нема, нема. В снігах немов […]...
18. Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
19. Микола Руденко – Біла сторінка Біла сторінка – віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе? Де відшукаю, де роздобуду Слово, що ходить пружно і дзвінко? Грішні і праведні кличуть до суду Совість мою – непочату сторінку. Серце й кістки перемісить робота, Котра здається комусь легкою. Хтось там незримий – […]...
20. Микола Руденко – добре, що є ці столи між дубами Добре, що є ці столи між дубами,- Там, де біжить прохолодний струмок. Хтось тут, поставивши кошик З грибами, Відпочива від казенних думок. Хтось тут зненацька пізнає, що зроду Не помічав отакої краси. Потім побачить себе і природу Так, як звелять лісові голоси. Вітер, забившись в ромашковім цвіті, Жовтим пилком понад ним промайне. Стане, можливо, у […]...
21. Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
22. Микола Руденко – Крило і колесо Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей. Здригнулося планетне тіло, Озвався гомін у зірках, Коли внизу заторохтіли Колеса на материках. І все ж земля була, мов кара, А світ вузький, мов погрібець: Орел висміював Ікара, Хихикав підлий горобець. Але Ікар, нап’явши крила, Стрибав […]...
23. Микола Руденко – Чому на мене впало стільки зла Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна пилинка в безмірі живому. Чи варта ця пилинка наших мук? Адже ж ми тільки мить на ній живемо. І мить ота – можливо, тільки звук Чи літера з космічної поеми… У пошуках пройшовши цілий світ, […]...
24. Микола Руденко – Біля старого дуба Тисячолітні велетні-дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби – У чому ваша сила, ваша сутність? Я вас питаю нині не дарма – Моя епоха до підробок ласа: В самій істоті схована тюрма,- А зовні велич та дзвінка окраса. Не ображайся, дубе… Я прийшов Не для інспекцій – нам цього не […]...
25. Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
26. Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. Ти – Життя. А хто ж із нас не мріє Про сонет, що вічністю зоріє?.. У заплаві,- може, трохи вище,- Є старе селянське кладовище. Тінями синівської любові Похилилися хрести дубові. […]...
27. Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
28. Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
29. Микола Руденко – Гривна Мономаха Пастух, що ніс провізію поживну, В святу неділю зібрану в домах, Знайшов у приміському лісі гривну, Яку носив на грудях Мономах. Все вивчили історики. Ішлося Про талісман, який життя беріг. Князь Володимир, полювавши лося, Зронив ту гривну огирю до ніг. Та не знайшов у вченому творінні Я отого, що знаю без оман: І досі ходить […]...
30. Микола Руденко – Сонячний вітер Сонце постійно випромінює в кос­мічний простір Усті потоки атом­них часток, їхній рух називається Сонячним вітром. (Iз підручника) Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами! А за хмарами – десь понад нами – Лине, лине сонячний вітер. Снять сузір’я космічними снами, […]...
31. Анна Лужанська – Подаруй мені крила, мамо! Подаруй мені крила, мамо! – Обірвали їх… та й, навІки. Мені важко… тобі так само… У волоссі зів’яли квіти. Це від того, що камінь в грудях, Що про мене не пам’ятає… Це про того, кого не буде, Хто давно вже не зігріває. Це єдиний, кого не хочу, Кого просто я не бажаю, Бо згадавши безсонні […]...
32. Микола Руденко – Втома Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било – Безмежно довго не старівся б він. Якби мене ізмалечку й донині Життя не катувало, не товкло – Мені, можливо, в тихій самотині На старості б ще й затишно було. На пасіці поміж валками сіна, Щасливий від червневого […]...
33. Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
34. Микола Руденко – Калюжа на кризі Калюжо з кригою на дні, З малим окрайцем неба! Авжеж не море… Та мені Так легко біля тебе. Щось рідне є в твоїй душі, В оцих рухливих колах – Чи вмерзлі в кригу комиші, Чи тіні кленів голих; Чи сонні риб’ячі світи Десь глибоко-глибоко… Озерце миле! Чимось ти Скидаєшся на око. У занебесний край здаля, […]...
35. Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
36. Микола Руденко – Сухо. Глухо Сухо. Глухо. Тисне щось на вуха, Плаває тополь вовняний цвіт, І висить така важка задуха, Що й на душах виступає піт. На грозу збирається неначе, Та чомусь не зважиться ніяк: Доки хтось у небесах заплаче, Чорні очі виплаче терняк. Ранні вишні, мов зірки падучі, Сиплються до висохлих криниць. Ходять мигавки в вечірній тучі – Немічна […]...
37. Микола Руденко – Самовидець Нашим напівом по церквах і монастнрах отправоватн приказал І одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. .. Літопис Самовидця 1 Гінка, не закощавлена постом, Попівська постать виглядає справно. Рука до шаблі звикла – із хрестом Отець Роман зріднився нещодавно. Попогойдав його, попоносив Хисткої долі ненадійний човник. Не раз чернозем кров’ю оросив Старий Ракушка, ніжинський полковник. […]...
38. Микола Руденко – Засурмили вітри Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила, Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів. То зима у степах вікові фоліянти розкрила. А дерева – мов знаки на білій сторінці снігів. Лиш замовкнуть метілі – і, в кожен Вдивляючись атом, Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну Течію. Місяць ходить за вікнами лисоголовим Сократом І обмацує простір, […]...
39. Микола Руденко – Ант і орел Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з-під хмар спустивсь На дуба Натомлений носій лихих вістей. Орел Даремно ставиш хату в цьому полі – Я небезпеку вгадую здаля. Ант Що тямиш ти у хліборобській долі? Поглянь, яка земля… Яка земля! Орел Ти, чоловіче, не шануєш роду – Твоїх дітей […]...
40. Микола Руденко – Віта Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повер­нувшись на північ, Рама був вра­жений культом людських жертв, Що панував серед його племен. Едуард Шюре Є долина між лісом і пасмом горбів, Де колись починалась трипільська культура. Річка Віта біжить між столітніх дубів. Ні, не річка – болотна рідинність похмура. А проте в давнину тут пливли […]...