Микола Руденко – У заполярному тумані
У заполярному тумані,
Де спомин душу холодить,
На піднебесному вулкані
Прозорий велетень сидить.
Він сам – туман чи, може, гало,
Чи, може, вічності душа…
Його палило і стругало
Те, що добу не прикраша.
Не врятували запоруки,
Хоч він народи врятував.
І пам’ятник йому за муки
Іще ніхто не скасував.
Та Сонце скульпторів не ждало,
Ту постать врізало в туман.
Як пам’ятник, могутнє гало
Серед снігів до неба встало,
І п’єдестал йому – Вулкан.
1969
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Людський слід Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли – Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ – Їх роги […]...
- Микола Руденко – Туман, туман Туман, туман… Як бинт до гнійних ран. Чи сонце вигляне хоча б у травні?.. Коли на вишки падає туман, Ми з вільним світом майже рівноправні. Що розпогодиться – нема приміт В газетній сліпо зверстаній колонці. А де він є сьогодні – вільний світ? Мо’, на Юпітері або на Сонці. Всміхаєтесь? Якщо немає крил, То й […]...
- Микола Вінграновський – В ясновельможному тумані В ясновельможному тумані, Де під березою бугор, При всій-усій своїй осанні Коронувався мухомор. І стала глибша і свіжіша Качачо-гусяча ріка, Ожина стала ще ожіша, Горіх, так той свого горішшя Вже ж натрусив – земля в дірках! І раптом запалахкотіли Раптовим золотом гаї, Заоглядались, поніміли, Мов не тутешні, не свої, Бо в золотій жовтневій рані, Де […]...
- Микола Руденко – За вишкою, що на каплицю схожа За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо – Наче думка Божа Поза паркан колючий заглядає. Дротину позолочує іржаву Туман прозорий – Лісова полуда. Душа моя вдивляється в заграву І жде на чудо, Котрого не буде. Далека Конча не поверне весни, Що відпливли з дніпровською водою. Кохання храм у серці не […]...
- Микола Руденко – Град На Україні град – так радіо сказало. Я ж те на свій копил зобразити берусь: Націлившись на Буг, сичить вогняне жало – Горинич-Змій летить на Україну-Русь. Мов дзвін, озвався дуб. Шумить зелена парість, Де семеро голів стирчать із туману. Змій дихає вогнем: з одних здирає старість, А інших, молодих, вбирає в сивину. Дівча жене гусей: […]...
- Микола Руденко – Мертва верба Я не знаю, чому повертаю туди Де висить між гілками ранковий туман, Де змертвіла верба видимає з води Скам’яніло-потужний оголений стан. Мов пергаментні звої звисає кора, А гілки – ніби кості з далеких століть. Їм давно вже упасти й зотліти пора, Та вона, ніби привид, над лугом стоїть. Ой, не застуй, примаро,- у землю лягай, […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після Бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. А соловейко щиро і нескупо Почав своє – війни йому нема. І я подумав: то були не трупи, Бо тут повинна вмерти смерть сама. Тріщало під підошвами галуззя, А сонце […]...
- Микола Руденко – Світанок Синові Валерію В світанковий туман між старих ясенів Ми пірнаємо з сином – ловити линів. Ще не видно води, ще діяльні бобри Не сховались в глибінь водяної нори. Наче мудрих наук нерозгадану суть, Над водою вони осокора гризуть. Там, де ледь рожевіє ранковий туман, Шарудить в очереті ікластий кабан. Спершу сіра, а в небі уже […]...
- Микола Руденко – Моє царювання Караюся змалку: чому я такий? Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба. Мій спокій беріг би червоний квиток, До мене б горнулися діти й онуки. І мав би на старість почесний куток – Не табірні нари, Не карцерні муки. Та все ж, коли час мій […]...
- Микола Руденко – Коли осінь зірваний листок Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, – Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі. Може, під вербою джерело, Де корінням бавиться вода; Чи озерце, де моє весло Шлях серед латаття проклада. Кручу, де живуть прудкі стрижі; Окунців, що плавають по дну; Чи одну волошку на межі – Не багато, хай лише одну… […]...
- Микола Руденко – Лілея Де небо зажурилось над землею, Де голос пташки завмирає в кленах, Серед латаття водяна лілея – Мов білий Сіріус між хмар зелених. Але щоб дух людський у неспокої Дістав наснагу від її цвітіння – Серед намулу й гнилизни слизької Повинно в муках корчитись коріння. Раніш далеко від людського ока Вона з коріння візьме лушу білу […]...
- Микола Руденко – Українське небо Над Україною небо, коване в кузні громів, Бурями переоране, мов штормовий океан. Вдень і вночі снуються пасма їдких димів, І на козацькі плавні падає чорний туман. Не застогну від того, що перерита земля – Всюди вона сьогодні здиблена дном догори. Тут іще є вербиця та на лужку теля, І до старого тину хиляться явори. Може, […]...
- Микола Руденко – Зелена ліра Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра – Погнута, здвоєна сосна. І впало здогадом на мене – Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з-над дніпра. Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести. Там, […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Микола Руденко – Співчуття Дорога між дубів через містки з осики – За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки. Але чи бачиш пні? Їх бачити повинно. Перед війною тут були старі дуби. Коли ж повісили між них дівча невинне – Засохли геть за дві чи три […]...
- Микола Руденко – дубовий листок Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь Голови Загойдалося сонце в дубовому листі. Промінь висвітив озеро, де сазани, Мов двосічні мечі, лискотять під вербою; Де повалені в воду старі ясени Переховують сивих бобрів під собою. А просвічений наскрізь листок затремтів, – Мов боявся за власну оголену […]...
- Микола Руденко – Мрія про молитву Коли понад вишками грім прогримить, А з лісу запахне неприбране сіно – Я Бога благаю: дозволь хоч на мить Побачити рідну Вкраїну. Дітей, що уранці до школи біжать; Зерно, що хрустить на млиновому жорні; Багаті жнива і скупу сіножать, В городах кущі помідорні. Вже стріх не побачу – є шиферний дах. І стіни із цегли, […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Микола Руденко – Під осокором З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе – підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора. Ти змалку радості отут не бачив. Бо сталось так – хотів чи не хотів,- Що виріс ти, похилий небораче, Серед колючих табірних дротів. Була тут смерть, лилася кров солона – Нехай минає це […]...
- Микола Руденко – Мати. Триптих 1 Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?.. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому. За ворота виходять дебелі сини,- І сліди замітає за ними пороша. Материнської мови забудуть вони: Вже та мова для них – нехороша… Бригадири щоранку обходять двори. Лиш в […]...
- Леся Українка – У тумані Боже! куди се я плину Сим біловійним туманом? Може, я лину на безвість В вогкі летючі сніги? Може, то тільки легенда Край той, осяяний сонцем, Край той, куди я збиралась Болі свої віднести? Може, то казка знадлива Тії смарагдові луки, Плеск тепловодої річки, Злотоіскристі піски? Може, то відьма-гарячка Спогади й мрії зібрала, З них на […]...
- Микола Руденко – Кривда Десь, може, в Африці, а може, в Україні, У затінку від пальм чи то від колосків Серед дівочих мук в німому голосінні Почули зорі скаргу із віків. Світила бачили, як рушили солдати, Співаючи бездумне тра-ля-ля. А тіло дівчини, її подерті шати Оплакувала скривджена земля. Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна. В очах кровава синь розгойдано пливе. […]...
- Микола Руденко – Граки відлітають Граки зимують десь на Україні. Вони в мордовське небо піднялись – І потемніло всюди. Чорні тіні На землю кинула холодна вись. Дивлюсь – і заздрю: десь по нашім Полю Гулятимуть ці птахи до весни. Усе живе на світі має волю – А в мене вільні, може, тільки сни. Та цур йому! В моїх очах сьогодні […]...
- Микола Руденко – дихайте на вікна Дихайте на вікна, Сковані морозом, Бо загине вік наш І зав’яне розум – Дихайте на вікна, Сковані морозом. Тільки сила духу Явить сонце в хату, Прожене наругу Й темряву пихату – Тільки сила духу Явить сонце в хату....
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – З нічого світ творився З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне – і замість нього Лишається на серці холодок. І так самотньо стане, так тривожно, Неначе світ кінчається на тім – І вже нічого врятувать не можна Ні в домі грішному, ні у святім. А потім знов оте нічоговічне Розбудить зливу почуттів, […]...
- Микола Руденко – Сонячний вітер Сонце постійно випромінює в космічний простір Усті потоки атомних часток, їхній рух називається Сонячним вітром. (Iз підручника) Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами! А за хмарами – десь понад нами – Лине, лине сонячний вітер. Снять сузір’я космічними снами, […]...
- Микола Руденко – Скінчилось літо Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні – без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз. І паморозь, немов могильна сіль, Скує у лузі голі дерева. І тільки вогники далеких сіл Підкажуть, що земля іще жива. Я жадібно ті вогники ловлю І розмірковую в осінній млі, За що крилату […]...
- Микола Руденко – Серед зими розтанув сніг Серед зими розтанув сніг – І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг. В корі черв’як зашарудів. Повірило земне коріння: Пора почати сотворіння Нового листя і плодів. І, може, лиш дуби старі Когось повчали в день туманний: Цей світ химерний та оманний – Лиш хитрощі в смертельній грі. […]...
- Дмитро Павличко – “Сріблиться дощ в тоненькому тумані… “ Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його бличкучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене. Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини. Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем, Немов цього туману срібна волоть, Замаєна і […]...
- Микола Руденко – Небо А небо не змінилося – так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь. Так, небо не змінилося. Єдине, Що здатне душу втішити в снігах. Із світанкових хмар у серце лине Болюча, нерозгадана снага. Підводиться гіркою таїною Невільницької долі дивний знак: Раніше синь оту, що наді […]...
- Микола Руденко – Відносність часу Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень, Чим важчі справи ляжуть на плече, Чим більше зустрічей, подій та вражень – Тим повільніше час земний тече. Я знаю, друзі: певне, вам здається, Що монотонність робить довшим час… Четвертий рік в неволі серце б’ється, А ніби вчора я полишив вас. Тюрма холодна, темна безнадія Пресує дні, мов сіно […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Микола Руденко – Вже в тебе випадають зуби Вже в тебе випадають зуби – Порозумнішати пора. Сиди тихенько біля груби,- Хай рана гоїться стара. Ти все зробив, що міг зробити, – Були атаки та бої… А де й кого сьогодні вбито – То вже болячки не твої. Іще лишив тобі чимало Зелений світ, весняний гай. Зорею небо в роси впало – Йому служи, […]...
- Микола Руденко – Гривна Мономаха Пастух, що ніс провізію поживну, В святу неділю зібрану в домах, Знайшов у приміському лісі гривну, Яку носив на грудях Мономах. Все вивчили історики. Ішлося Про талісман, який життя беріг. Князь Володимир, полювавши лося, Зронив ту гривну огирю до ніг. Та не знайшов у вченому творінні Я отого, що знаю без оман: І досі ходить […]...
- Микола Руденко – Нічний гість На змореній, незатишній планеті, В казармі серед смороду й хропіння, Мене відвідало нічне видіння – Вусатий горець в маршальськім кашкеті. Зіскакую з постелі серед ночі, Кричу налякано: – Товариш Сталін!.. Довкола мене зеки в струнку стали І мовчки протирають сонні очі. А він сопів і горбився з віддишки. – Здорово, плем’я молоде-зелене! Як славно: тридцять […]...
- Микола Руденко – Минають зими Минають зими і надходять весни З поживою для птахів і тварин. І кучерявий вітер із-за десни Розбризкає в лугах ультрамарин. І сонце в лісі вигріє дороги, Куди я вирушав заради рим; Там власна тінь мені лягала в ноги – І сам себе я бачив не старим. А згодом ярина заполовіє І хмарка набіжить на шовк […]...
- Микола Руденко – Немовби й світу вже нема Немовби й світу вже нема – Ані Москви, ані Парижа. Є тільки хуртовина хижа Та ця серед снігів тюрма. Можливо, отаким було Середньовічне городище… А хуртовина виє, свище – Природи хаотичне зло. Від міст відвикли ми давно – Вони для нас такі далекі… Хто тут наглядачі, хто зеки – Для хуртовини все одно. Пурга мете, […]...
- Микола Руденко – Світанок за вікном такий чутливий, наче Світанок за вікном такий чутливий, наче Дмухнеш – і він ураз повернеться в пітьму. А вітер в димарі регоче, виє, плаче,- Немовби хтось помер, що любий був йому. І страшно так мені, що день з імли не вийде. Не поведе мене на заповітну путь. Світанку, веселіш!.. Нічні вітри, не вийте, Хай сонце вигляда – його […]...
- Микола Руденко – Крило і колесо Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей. Здригнулося планетне тіло, Озвався гомін у зірках, Коли внизу заторохтіли Колеса на материках. І все ж земля була, мов кара, А світ вузький, мов погрібець: Орел висміював Ікара, Хихикав підлий горобець. Але Ікар, нап’явши крила, Стрибав […]...
Твір міркування про жителів давньої україни.