Микола Руденко – Град



На Україні град – так радіо сказало.
Я ж те на свій копил зобразити берусь:
Націлившись на Буг, сичить вогняне жало –
Горинич-Змій летить на Україну-Русь.

Мов дзвін, озвався дуб.
Шумить зелена парість,
Де семеро голів стирчать із туману.
Змій дихає вогнем: з одних здирає старість,
А інших, молодих, вбирає в сивину.

Дівча жене гусей: гиля, гиля до двору.
Я придивляюся: чи це, бува, не ти?…
Змістилися часи: в твою дитячу пору
Таким, як був тоді, я прагну увійти.

Тобі поворожить на намистинках граду?
Приходь,

не страшно нам під грушею в саду.
Градинок назбирай – і Змій тебе не вкраде;
І тільки я один у сни твої прийду.

Щоб спокій панував у відданому серці,
Щоб дух тверезості тебе тримав завжди –
Градинки зберігай в чарівному відерці,
А в небезпечну мить до тіла приклади.

Не бійся самоти – лиш нею ми багаті.
Сховайся і заплач, коли впаде журба.
Ох, ті Гориничі…
– Зальотники вусаті.
Від них не вбереже дитяча ворожба.

На Україні град – так радіо сказало.
Немов гірська гарба, гуркоче сизий грім.
А тут, за гратами, встає вечірнє гало –
Як рама золота із образом твоїм.

08.12.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сочинение світ ловив мене але не спіймав.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Град