Микола Руденко – Град
На Україні град – так радіо сказало.
Я ж те на свій копил зобразити берусь:
Націлившись на Буг, сичить вогняне жало –
Горинич-Змій летить на Україну-Русь.
Мов дзвін, озвався дуб.
Шумить зелена парість,
Де семеро голів стирчать із туману.
Змій дихає вогнем: з одних здирає старість,
А інших, молодих, вбирає в сивину.
Дівча жене гусей: гиля, гиля до двору.
Я придивляюся: чи це, бува, не ти?…
Змістилися часи: в твою дитячу пору
Таким, як був тоді, я прагну увійти.
Тобі поворожить на намистинках граду?
Приходь,
Градинок назбирай – і Змій тебе не вкраде;
І тільки я один у сни твої прийду.
Щоб спокій панував у відданому серці,
Щоб дух тверезості тебе тримав завжди –
Градинки зберігай в чарівному відерці,
А в небезпечну мить до тіла приклади.
Не бійся самоти – лиш нею ми багаті.
Сховайся і заплач, коли впаде журба.
Ох, ті Гориничі…
– Зальотники вусаті.
Від них не вбереже дитяча ворожба.
На Україні град – так радіо сказало.
Немов гірська гарба, гуркоче сизий грім.
А тут, за гратами, встає вечірнє гало –
Як рама золота із образом твоїм.
08.12.1979
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Скіфська колискова Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засина з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко. Дихає баба з могили. Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог […]...
- Микола Руденко – Що “я” це “я” Що “я” це “я” – повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа – Знищила тюрма. І я уже давно на тому світі. А світ, де серце між людей жило, Лише в слабкій, невиразній приміті У сни приходить, мов недавнє зло. О, я з бідою поріднився рано: Був […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Вінграновський – Поїхали на Сквиру, на гриби Поїхали на Сквиру, на гриби, На свіже слово, на меди на темні, Поїхали за тінями орди, Що вічно юні, вічно і зелені. Де дядько крише підсвинкам буряк, Де тітка гусям – гиля, гуси, гиля! – Де жовтими свічками коров’як На наших на козацьких на могилах Цвіте і плаче жовтими слізьми, Очима жовтими – одна-єдина квітка! […]...
- Микола Руденко – Чому на мене впало стільки зла Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна пилинка в безмірі живому. Чи варта ця пилинка наших мук? Адже ж ми тільки мить на ній живемо. І мить ота – можливо, тільки звук Чи літера з космічної поеми… У пошуках пройшовши цілий світ, […]...
- Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Микола Руденко – Місячна ніч Ці сині тіні на снігу, Ці неяскраві тіні Таку породжують жагу, Немов при сотворінні. Здається, тиша загримить На світу половину – І з тіней місячних за мить Все виникнуть повинно. Єдиний дух, носій жадань, Розіллється усюди. А плоть не знатиме страждань, Бо плоті там не буде. Душа полине в безмір літ За речовим порогом – […]...
- Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні – Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є […]...
- Микола Руденко – Голос трав Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух. І до тебе, спориш. І до тебе, кропиво. Ніби всі ви – найближча рідня. Разом з вами до мене вертається диво – Щедра спека донецького дня. І південних степів невибаглива парість, Що […]...
- Микола Руденко – Океан не випити до дна Океан не випити до дна. Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу, Коли бачу спалену свічу? Чом живу із відчуттям вини, Коли хтось лягає до труни?.. Бо в ту мить померли всі дива: Без людини вічність – удова. Без людини Всесвіту нема – Всюди тільки глухота німа. То невже наш вік […]...
- Микола Руденко – Світанок Синові Валерію В світанковий туман між старих ясенів Ми пірнаємо з сином – ловити линів. Ще не видно води, ще діяльні бобри Не сховались в глибінь водяної нори. Наче мудрих наук нерозгадану суть, Над водою вони осокора гризуть. Там, де ледь рожевіє ранковий туман, Шарудить в очереті ікластий кабан. Спершу сіра, а в небі уже […]...
- Микола Руденко – Чомусь життя здається грою Чомусь життя здається грою, Що має підсумок і звіт. Мій фініш десь не за горою – А там… Прощай, недобрий світ!.. Та я впаду не так, як з гілки Спадає яблуко гниле; Не від жратви, не від горілки – Як дехто із моїх колег. Помру від ран, що виніс з бою, Та від биття – […]...
- Микола Руденко – Побачення 1. На градуснику – мінус сорок п’ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять. Ні звіра, ні людини… Тільки ти Кружляєш у мордовській сніговиці. Здається, вимерли дерева й птиці – Позалишались вишки і дроти. Та вітер, що пронизує до жил І змушує відчути в ці години Беззахисність планети і […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди. Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. […]...
- Микола Руденко – Небо А небо не змінилося – так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь. Так, небо не змінилося. Єдине, Що здатне душу втішити в снігах. Із світанкових хмар у серце лине Болюча, нерозгадана снага. Підводиться гіркою таїною Невільницької долі дивний знак: Раніше синь оту, що наді […]...
- Микола Руденко – У березі Лети Чи сон, чи дія на астральнім плані – Реальність потойбічного життя: Правую човника в густім тумані. Вирує Лета – Річка забуття. Аж гульк: цвіте лужок в заплаві Лети. Сидять веселі хлопці круг стола. Питаю в хмарки: – Хто це?.. – То поети. Їх річка забуття не прийняла. Тим часом видирається істота В мундирі маршала, Брова-дуга. […]...
- Микола Руденко – Смак яблука Ви їли яблука з моєї України? Ні, ви не їли… Їхній смак пізнати Тоді лиш можна, як в тюремні стіни Дружина їх передає чи мати. Та ще як десять чи п’ятнадцять років Тебе годують, наче ту худобу. Після отих диявольських уроків Візьми ранет і відкуси для проби. Розжуй неквапно і затримай в роті – Прислухайся […]...
- Микола Руденко – Людський слід Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли – Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ – Їх роги […]...
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Микола Руденко – Споглядання хмар Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина. Можливо, щось я створюю в уяві, Для злету мрій не пожалівши крил, Та все ж дивуюся оцій появі: Бач, мавпа видерлась на небосхил. Відтак поволі промина година – І вже неквапне око відзнача: З тієї […]...
- Микола Руденко – Зоря-полонянка Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова. Чому ж оця деталь упала в очі – Навіщо я про неї говорю?… Схиляючись до бочки серед ночі, Я там знайому упізнав зорю. І начебто з мого дитинства птиця Понад душею тихо пропливла. І це уже […]...
- Микола Руденко – Засурмили вітри Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила, Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів. То зима у степах вікові фоліянти розкрила. А дерева – мов знаки на білій сторінці снігів. Лиш замовкнуть метілі – і, в кожен Вдивляючись атом, Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну Течію. Місяць ходить за вікнами лисоголовим Сократом І обмацує простір, […]...
- Микола Руденко – дубовий листок Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь Голови Загойдалося сонце в дубовому листі. Промінь висвітив озеро, де сазани, Мов двосічні мечі, лискотять під вербою; Де повалені в воду старі ясени Переховують сивих бобрів під собою. А просвічений наскрізь листок затремтів, – Мов боявся за власну оголену […]...
- Микола Руденко – Мрія про молитву Коли понад вишками грім прогримить, А з лісу запахне неприбране сіно – Я Бога благаю: дозволь хоч на мить Побачити рідну Вкраїну. Дітей, що уранці до школи біжать; Зерно, що хрустить на млиновому жорні; Багаті жнива і скупу сіножать, В городах кущі помідорні. Вже стріх не побачу – є шиферний дах. І стіни із цегли, […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Стара кінохроніка На мить сповзли з екрана реалії ракетні. Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу Сон: Майнули білі коні – тачанки кулеметні, На вороних за ними рушає ескадрон. На мавзолеї Сталін. У нього давня звичка: Простий кашкет, шинеля… Мовляв, одна сім’я. В шерензі вісімнадцять у білих рукавичках. Догадуюсь потроху, що то між ними я! Чи […]...
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Граки відлітають Граки зимують десь на Україні. Вони в мордовське небо піднялись – І потемніло всюди. Чорні тіні На землю кинула холодна вись. Дивлюсь – і заздрю: десь по нашім Полю Гулятимуть ці птахи до весни. Усе живе на світі має волю – А в мене вільні, може, тільки сни. Та цур йому! В моїх очах сьогодні […]...
- Микола Руденко – дороги Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил. Тепер оте напівдитяче, Окопне, давнє, лісове Сопілкою у грудях плаче, Сльозою по щоці пливе… Молюся вам, дороги пізні, Де радість є […]...
- Микола Руденко – Я важко жив Я важко жив. Мені було Не до розваг у світі цьому, Де так сплелось добро і зло, Як світло й тьма в відлунні грому. Та не лишилося мені Образ на тебе, земле мила, За спалені в окопах дні, За тупістю підтяті крила. Не жовч по світі розіллю – Твої вітри вдихну з любов’ю І кину […]...
- Микола Руденко – Моєму народові Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша? Нелегко вжитись у твої потреби: Ти витворив республіку в часи, Коли вона хіба що лиш на небі Могла здобути сили та яси. Погасла Січ, як вогнище в негоду, І не воскресла в полум’ї новім. Понад усе шануючи свободу, Ти […]...
- Микола Руденко – Стало слово моє земним Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було… Я, розсунувши неба клаптик, Брав для віршів живе тепло Із далеких галактик. Нині вірші – не Божий дар. Замішавши ромашки й блавати, Кожен другий чи третій школяр Вміє грамотно зримувати. Буде […]...
- Микола Руденко – Жайворон Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо,- Іще тоді, із босих підошов Виймаючи скабки біля паркану, Я запитав: а звідки я прийшов? Куди піду? Чим після смерті стану? Мовчало небо. Люди й дерева Чомусь були до тих питань байдужі. Ба, […]...
- Микола Руденко – Кривда Десь, може, в Африці, а може, в Україні, У затінку від пальм чи то від колосків Серед дівочих мук в німому голосінні Почули зорі скаргу із віків. Світила бачили, як рушили солдати, Співаючи бездумне тра-ля-ля. А тіло дівчини, її подерті шати Оплакувала скривджена земля. Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна. В очах кровава синь розгойдано пливе. […]...
- Микола Вінграновський – Тост Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, – Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою – І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній – ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить. Я п’ю за мить – за вогняне […]...
- Микола Руденко – Так просто все Так просто все: напишеш каяття – І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів чи, може, фраз – І все вчорашнє вернеться нараз. Дерева й квіти в іскорках роси, Та за вікном дитячі голоси; Та риба в озері, та в небі птах. Та смак цілунку на твоїх вустах. Як свідчення любові й доброти… І тільки […]...
Сочинение світ ловив мене але не спіймав.