Микола Хвильовий – Трамвайний лист



І

Поспішала кудись на мітинг,
Вже смеркало і люкси цвіли,
І здавалось: в далекім столітті
Недалеко трамвай плив.
Погасала прозора осінь,
І бадьоро дзвенів крок.
Я чомусь одкидала коси
Й почувала: бунтує кров.
Повернула до трамвая круто,
Раптом стала: що таке?
На ганку стоїть не кондуктор,
А мій милий зняв кашкет.
Так і кинулась я на східці…
Але ні, то був не ти:
Мій коханий ще більш білолиций,
Мій коханий ще більш молодий.
– Прошу квиток? – Нате! –
Я сказала (народ шумів)
І поставила

раптом дату
– на листі – тобі.
Пишу на коліні, в вагоні
(кондуктор знов пройшов), –
Туди, на твої льони,
Де ти кажеш – “так хорошо”.
Пишу я тобі про радість,
Про вечірній присмерк в огнях
(і до речі: без тебе грати
Розлетілися в два дня),
Я побачила східний город
І японські вітрини крамниць.
Це далеко краще за море
І твої вечорниці.
Така логіка тих, що мріють
Про сади химер в цвіту:
Коли треба, то зробиш з повії
Кабріолети золотих дум.
Така логіка тих, що знають,
Як за смертю йде життя:
Це ж вони золотими снами
Прозаїчні болота мутять.
Отже,
друже, пишу в вагоні
Під духмяний електричний шум
І плюю на твої льони, –
Це від серця тобі кажу.
Зараз трамвай підходить
До стоянки (горить ліхтар).
… між іншим: попала в боти
На центральній станції вода…
Задзвенів, підлетів, зупинився,
Виходять, входять, ідуть,
І здається, що все це сниться,
Що я в прекраснім бреду.
Звякнув різко дзвоник,
Мій кондуктор: – Ваш квиток…
Тоді знову виринає й тоне
Вечірніх годин манто.

II

Ти писав мені: що то буде,
Коли завагітнію я…
Але це ж, мій коханий, будень,
Сірий, нудний яв.
Твого сина (дочку, може?)
Однесу я в третій інтернат,
А ти пришли мені кошик
Виноградного вина.
Буду така вдячна,
Цим і забудемо нашу связь.
Слово честі: за тим не плачу,
Що ти мене взяв.
А з тієї полинної ночі,
Коли в стрісі стримів молодик,
Зараз тільки темні клоччя,
Що летять сюди й туди.
Все забула, бо треба забути,
Як не бачу й зруйнований млин:
Це була узамітна сутінь
І під нею – вдвох – ми.
Пам’ятаєш “часи пантеїзму”
На могилах (оселі, ріка).
Я дала тобі душу чисту,
Коли ти мене там погукав.
А що далі? Абстракція – тільки,
Голубої тоски вага…
Я і досі чую крики,
Ти до мене: “ага! ага!”
Пам’ятаєш мої розмови
Про комуну загірних людей?
Ти тоді позіхав від утоми
І казав: “не те! не те!”
І тоді я пішла від тебе
І до тебе вже не прийду,
Бо ніколи серед степу
Не найду свою мету.

III

Скоро станція, там вилізати,
І спішу я кінець найти…
Я працюю тепер у Раді
І цікавлюсь, де ж – ти?
Ти питаєш, чи я марксистка?
Не скажу тобі: “так, така”…
Комунарка я… щось близько…
Як ти кажеш,
Біля державного пайка.
І тебе уявляю зараз,
Як – порожній гнилий смішок,
І не дивно: ти ж жив на базарі
І від мене давно одійшов.
А втім, я забігла далеко,
Не про це я хотіла сказать.
(От і маєш: жодної спеки,
А пройшла така гроза!)
Мій кондуктор біля мене знову,
Та не в ньому справа, кажу:
Я нарешті найшла те слово,
Що родив його буйний шум.
Це, власне, не слово – легенда.
Прекрасна легенда з легенд.
Її розказав мені Тенда,
В перекладі (з скіфської) Генд.
Про синій вечірній город,
Де вічно кричить муедзин,
Що в нім мінарети – гори,
Що в нім, як симфонія, дзвін.
Найшла, хоч і довго шукала,
Ці сині оселі міські…
І там, де блукають шакали,
Я вже бачу вітчизни ескіз.
Геніальне азіатське місто
(без бруду, без повій, без брехні).
У ніч засурмить вісті,
Що гряде останній гнів.
. . . . . . . . . . . . . . .
Тепер бачиш моє лихо,
Це не лихо – сміх один…
Не турбуйся, що під серцем тихо
Повернувся твій син.
Йому ліжко найду в інтернаті,
Та тобі от вже місця нема…
Тисну руку. Прощай, мій завзятий,
Проживу я й сама.

IV

Трамвай зупинився. досить.
Кондуктор у присмерку зник…
Мене зустрічає не осінь,
А тільки осінні сни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Іфанко мойсей аналіз.
Ви зараз читаєте: Микола Хвильовий – Трамвайний лист