Ольга Анцибор – Лист коханому

(новела)

Привіт сонечко моє, щастя моє!

Наша розлука така довга і болісна, так хочеться її скоротити і я вірю, що мій лист зробить розлуку коротшою.

Вже давно сиджу я над відкритим зошитом і не можу зібрати думки докупи. Вони рояться в голові, наскакують одна на одну, а мені необхідно припинити їх хаотичний танок, щоб так багато розповісти тобі про все. Ну, наприклад, про те, що я відчуваю до тебе, як змінилося моє життя з того часу, коли в ньому з’явився ти. Як воно заграло барвами, як наповнилось теплом, радістю і коханням.

Ось я називаю

тебе сонечком і для мене це не просто ніжне слово, ти для мене дійсно сонечко-ласкаве, ніжне, тепле, яке зігріло мою закрижанілу душу. Крижинка почала танути і закапали сльози.

До зустрічі з тобою я була злою і сильною. Тепер я слабка, тепер я просто жінка, яка втомилася від життя, від безкінечних проблем, від холодної постелі щоночі з року в рік. Самотність і вічну мерзлоту розтопило моє сонечко, мій хлопчик з ніжною, чистою, чутливою душею. Ти моя радість, ти мій дорогий, ти мій золотий, найрідніший, наймиліший. Я прикипіла до тебе, прилипла, приросла – тілом, серцем, душею, очима, руками, вустами.

Хочу

розповісти тобі, душа моя, яке яскраве, як спалах, щастя пронизало все моє єство, коли ти посміхався мені з кабіни свого ” інопланетного корабля”.Ти був прекрасний, як молодий Бог із Всесвіту, а посмішка твоя – сяюча, сонячна, закохана – тільки для мене. І сам ти – найкращий, єдиний, до болю рідний – тільки мій. Якою неймовірно щасливою я була в ту мить. Було таке відчуття, що підніму руки, наче крила, і полину тобі назустріч.

Знаєш, радість моя, я сама не можу зрозуміти, як же так трапилось, що ти став частинкою мене. Ще зовсім недавно стояло біля ганку чуже хлоп’я, до якого я спочатку відчула жалість, потім обурення, гнів, потім поклик зголоднілого тіла, і раптом такий неочікуваний шквал, бурю, лавину кохання. Я так тебе кохаю, любий мій, що іноді аж боюсь за своє життя. Це гаряче почуття горить в моїй душі, зігріває мою осінь. Найбільша моя мрія – почути від тебе, що ти теж мене кохаєш. І хоч ти не сказав цього досі, я ж бачу це, я відчуваю. Хіба ж не перехоплює подих у тебе, як і в мене, коли ми сплітаємось тілами в обіймах, хіба ж не тріпоче твоє серденько від жалю, коли я виливаю слізьми тобі своє горе, хіба ж не мені ти даруєш найчарівніші в світі посмішки, хіба ж не сумуєш за мною в розлуці? Це і є кохання. Не бійся називати це прекрасне почуття так, як воно зветься. Зроби мене щасливою, скажи мені ці заповітні слова, благаю тебе.

Коханий мій, я намагаюся зрозуміти, коли ж почуття симпатії перейшло в кохання. Може тоді, коли ти сказав мені по телефону, що від’їжджаєш, і в мене раптом побігли струмками сльози з очей. А може тоді, коли ти кермував своїм кораблем, а мені здавалось, що в усій зоряній галактиці тільки ми двоє і сонце наших посмішок. Не знаю, коли ж саме народилось кохання, але з того моменту, як я зрозуміла, що кохаю тебе, я щомиті дякую Богові за такий щедрий подарунок. Це ж Всевишній послав мені тебе, як нагороду за важке, безрадісне життя, за самотність, за те, що змогла вижити тоді, коли вже не було шансів на життя.

Я часто замислююсь над тим, чому Бог залишив мені життя, коли воно вже витікало у мене поміж пальців, як пісок. Мабуть, щоб я підняла на ноги своїх дітей, щоб побачила внуків, але ж тепер я певна, що і для того, щоб зустріти тебе. Наша зустріч була запланована, ми просто не могли розминутися в цьому житті. Не даремно і не випадково і ім’я в нас одне і місяць народження. І душі наші так гармонійно злилися і тіла. А може ти – повторення мене? Ні, ні… Молю Бога, щоб дав тобі долю кращу і світлішу, ніж моя. На жаль, нічого не можу зробити, щоб покращити твоє життя. Єдине, в чому можеш бути певен, що ніколи і нічого не зроблю тобі на шкоду. Бо люблю тебе, щиро і віддано, люблю твою чисту душу і молоде тіло, а той, хто любить – не може зробити зла, особливо коханій людині.

В наших стосунках все буде тільки так, як вирішиш ти. Я зрозумію і прийму кожне своє рішення, яким би невимовно важким не було воно для мене. Я, непокірна, самостійна і вперта – скоряюся тобі, роби з моїм коханням що завгодно. Тільки не завдай мені болю, бо його й так забагато в моєму житті.

Коханий, я вже завтра побачу тебе. Я щаслива, мені легко і радісно, неначе й не було цих двох неймовірно важких тижнів.

Мине ніч, ти прийдеш до мене в сні. Потім півдня роботи, дві години в електричці і… зустріч, така довгождана, така бажана. Я обійму тебе і поцілую своє щастя і потону в морі ніжності й любові.

До зустрічі, любий.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Тарас бульба читать скорочено.
Ви зараз читаєте: Ольга Анцибор – Лист коханому
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.