Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Уособлення, або Прозопопея
Уособлення, або Прозопопея
Уособлення, або Прозопопея (грецьк. рrosopopeіа) – різновид метафори, художній прийом перенесення якостей живих істот на довколишні предмети, явища природи або навіть абстрактні поняття:
І далі вписує конторський почерк звиклий
Фігури одиниць, цей частокіл лічби.
Так в караван лаштуються раби,
На спинах несучи, як двійки, ікла
(М. Бажан).
У. близьке до уподібнення, але не має розгалужених асоціативних ланок, воно вужче за семантичними масштабами, водночас відмінне від персоніфікації, яка полягає в одушевненні довколишнього світу. “Числа” М. Бажана, попри художнє порівняння з людьми, не наділені такою властивістю, а лише поетично уособлюють людський спосіб життя у різних його проявах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ахілл і Одіссей як уособлення мужності і відваги, людського розуму (за “Іліадою” та “Одіссеєю” Гомера) Поеми “Іліада” і “Одіссея” були створені у VIII – на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем – вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на […]...
- Доля сім’ї Катранників – уособлення долі українського селянства (за романом В. Барки “Жовтий князь”) У 1989 році Василь Барка написав передмову до роману “.Жовтий князь”, у якій визначив три взаємопов’язані ідейно-тематичні лінії твору, три його структурні плани: реалістичне змалювання трагедії родини Мирона Катранника під час голодомору; передача внутрішнього, психічного стану людини, яка гине від голоду; духовний вимір зображуваних подій. Голод, неначе страшна повінь, неначе жахлива чума, поступово входить в […]...
- Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою “Шаланда в морі” роману “Вершники” Ю. Яновського) (2 варіант) “Шаланда в морі” – де “одна з найромантичніших у нашій літературі новел, хоча ця її романтика написана пером сучасного реаліста”, як писав Олесь Гончар. Вона відображує незвичайний час, буремний, героїчний та тривожний: “О дев’ятнадцятий рік месників і платіїв… Рік незнайдених образів і трагедійних метафор, рік любові й смерті, трепету повсталих сердець, простоти жертв, солодкості ран […]...
- Простак – уособлення мрії Вольтера про ідеальну людину I. Вольтер – представник літературної епохи Просвітництва. (Творчість Вольтера є складовою частиною епохи Просвітництва. Ця філософсько-ідеологічна течія постала у XVIII сторіччі і дістала відбиток у всіх сферах мистецтва і в літературі зокрема. Характерними завданнями для доби Просвітництва були просвіта населення, поширення культури, наукового знання, поліпшення життя людей за допомогою культури. Високими ідеями о тій порі […]...
- Дон Кіхот і Санчо Панса як уособлення двох життєвих позицій Великий Гете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття. А що думали про зміст життя попередники Гете, представники літературних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ. Кожний із титанів Відродження зробив свій внесок у розвиток […]...
- Родина Катранників як уособлення українського народу в романі В. Барки “Жовтий князь” Роман Василя Барки “Жовтий князь” був створений під враженнями від жахливого голодомору 1932-1933 років. Автор спирається на реальні історичні події XX століття – часи правління Й. Сталіна, який “благословив” політику створення голоду в Україні. На батьківщині твір був надрукований тільки після розпаду Радянського Союзу, оскільки до того часу всілякі згадки про штучний голодомор були під […]...
- Жіноча доля як уособлення трагедії рідного краю у драмі Лесі Українки “Бояриня” Патріотична драма “Бояриня” була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. У драмі “Бояриня” Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю. Драма починається з опису родини Оксани, […]...
- Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою “Шаланда в морі” роману “Вершники” Ю. Яновського) (3 варіант) Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності – закон жертви. Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов… Та є у світі найвища самопожертва, що не має жодного аналога, це – материнство. Мати не лише дарує дитині свій час і безмежну любов, не лише допомагає вижити, вона […]...
- Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою “Шаланда в морі” роману “Вершники” Ю. Яновського) (1 варіант) Юрій Яновський – співець революційних подій 1917 року. Він написав нестандартний твір – роман у новелах, який став мозаїчною картиною України того часу. Усе знайшло своє відбиття в романі: страхіття братовбивства і відданість переконанням, вірність обов’язку і зрада, любов і ненависть. Однією з найпоетичніших новел роману є “Шаланда в морі”, в якій письменник змальовує образ […]...
- Образ Мирона Катранника як уособлення духовної сили нації (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Роман Василя Барки “Жовтий князь” – це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України – голодомору 33-го року. Цей твір за жанром роман, хоча його можна було б назвати, на думку О. Забарного, сімейною хронікою: у ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 […]...
- Манера Манера (фр. тапіеге – вправність рук ) – особлива прикмета творчості митця – письменника, маляра, музики, яка грунтується на його звичці, особливостях внутрішнього світу. Ряд вчених твердить, що М. збігається з індивідуальним стилем. Існує погляд, згідно з яким М. – поняття вужче від стилю і виражає чисто зовнішню своєрідність зображально-виражальних засобів митця. М. йде від […]...
- Антропоморфізм Антропоморфізм (грецьк. antropos – людина та morphe – форма) – різновид персоніфікації, коли-предмет художнього зображення вподібнюеться людині: В соняшника були руки і ноги, Було тіло шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці. І купався коло млина, і лежав у піску. І стріляв горобців з рогатки. […]...
- Троп Троп (грецьк. tropos – зворот) – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми” (О. Потебня). Найпростіший приклад Т. – порівняння: “Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу” (Т. Шевченко). Основні різновиди Т. – метафора, метонімія і синекдоха. Разом з тим до […]...
- Анімізм Анімізм (лат. апіта, animus – душа, дух) – світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені донині у глибинах етногенетичної пам’яті, у колективному несвідомому (архетипах). А. притаманний також і монотеїстичним віросповідуванням (християнству, ісламу, іудаїзму та ін.), […]...
- Діалектизми Діалектизми (грецьк. dialektos) – слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – “картопля”), словотвірними (веселиця, веселівка – “райдуга”), семантичними (босий кінь – “непідкований”, жолоб – “ущелина в горах”), фразеологічними (тиць, пиць – і розвиднілося, “приший […]...
- Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...
- Відсторонення Відсторонення – художній прийом за суттю протилежний до уособлення. Якщо уособлення оживлює неживі предмети, персоніфікує фізичні явища, то В. представляє психічні процеси, стани як фізичні явища, зображує їх як нібито самостійно існуючі. За структурою В. – вид метонімії: Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі, Вривається розмова, ледве розпочата, Спалахують думки й ховаються мерщій, І погляд, […]...
- Парафраза, або Парафразис Парафраза, або Парафразис (грецьк. paraphrasis – опис, переказ) – переказ своїми словами чужих думок, текстів. В одному випадку це може бути адаптований виклад міфологічного чи літературного тексту у скороченій формі, як-от роман Ф. Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель” у стислому переказі Ірини Сидоренко. другий випадок можна проілюструвати творами Т. Шевченка (“Ісайя. Глава 35”, “Осія. Глава XIV” […]...
- Твір на тему: У чому полягає сенс життя У чому полягає сенс життя Життя – це нескінченний циклічний процес, ужиття було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом “існування”. З одного боку, це доцільно, а з іншого – ні! Є навіть такий філософський вираз: “Треба жити, а не існувати!” Саме слово “існування” у більшості людей асоціюється із чимось штучним, […]...
- Жонглери Жонглери (фр. jongleur, від лат, joculator – жартівник) – мандрівні лицедії, співаки та музики, виконавці героїчних жестів у середньовічній Франції (Х-ХШ ст.), як шпільмани у’ Німеччині або скоморохи у Київській Русі, переслідувалися церквою. Нині слово “Ж.” змінило свій зміст, воно означає артистів цирку, які водночас підкидають і спритно ловлять кілька предметів....
- Бібліологія Бібліологія (грецьк. biblion – книга і logos – слово, вчення) – комплексна наука про книгу. Термін рідковживаний, використовувався ще в XVI ст. у Франції, де Ж.-Ж. Рів (1730-95) застосовував його у значенні “мистецтва міркувати про книги і говорити про них з певністю чи то стосовно їхнього змісту, чи стосовно їхньої історії”. У 1931 О. Фомін […]...
- Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
- Гедонізм Гедонізм (грецьк. hidone – насолода)- філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя. Г. став наслідком довільного тлумачення вчення Епікура, який стверджував, що щастям для людини є її задоволення від відсутності страждань. У Римській імперії ця теза деяки ми послідовниками епікуреїзму тлумачилась як заклик до необмеженої чуттєвої насолоди. Гедоністична функція мистецтва (поряд з […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. […]...
- Філософська лірика Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем […]...
- Веснянки Веснянки – вид календарно-обрядових пісень. Це життєрадісні, з яскравою і багатою поетикою, розмаїттям мотивів, насамперед любовних, пісні. У Галичині це – гагілки, гаїлки, ягівки, магілки, гагалівки, лагойолки, “галя” та ін., які відрізняються від В. тільки календарними рамками виконання. Як писав В. Гнатюк, “не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою. Термін […]...
- Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
- Поезія Поезія (грецьк. роіеsіs – творчість від роіео – роблю, творю) – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією “аристократизму духу”, або, як пише Ліна Костенко: Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні П. – ритмічно організоване мовлення, постале […]...
- Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
- Меніппова сатира, або Меніппова сатура Меніппова сатира, або Меніппова сатура – жанр античної літератури, що полягає у вільному поєднанні віршів та прози, пов’язаний з іменем філософа-кініка Меніппа із Гадари – сирійської (III ст. до н. е.). На жаль, від його спадщини лишилися тільки заголовки, однак традицію свого попередника продовжив Лукіан (діалоги “Меніпп”, “Ікароменіпп”, “Бесіди в царстві мертвих”), Марк Теренцій Варрон […]...
- Оксиморон Оксиморон (грецьк. oxymoron – дотепна нісенітниця, від oxys – гострий, moras – безглуздий) – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі (В. […]...
- Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
- Аліна Міщук – Моє кохання Моє кохання не живе в віршах, Його не знайдеш, поки не відчуєш, Воно ж живе не в випитім вині на брудершафт, Воно – у серці, ти його малюєш! Моє кохання не літає в небесах, Воно літає там, де ще ніхто не був, Воно переплітається у полюсах Та стрімко музику несе, щоб ти почув. Моє кохання […]...
- Усмішка Усмішка – різновид гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею, автором збірок “Вишневі усмішки”. Специфіка жанру полягає в поєднанні жартівливих замальовок, жанрових сценок, фейлетонних компонентів з елементами семантичної дотепності. У. започаткувала появу У.-нарису, У.-оповідання, У.-фейлетону, у.-жарту....
- Еколалія Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина)....
- Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. до принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно із стуми – Це ж жах, коли побачив, що воно оголене....
- У чому трагедія Печоріна (за романом М. Лермонтова “Герой нашого часу”) І. Роман Лермонтова – “сумна дума про наш час” (В. Бєлінський). ІІ. Трагізм долі та життя Печоріна. 1. Історія героя. 2. Невідповідність життя Печоріна його можливостям: А) неординарность, небуденність натури; Б) прагнення дії, постійні пошуки та безцільність життя; В) суперечність і розлад із самим собою; Г) наростання егоїзму та індивідуалізму. 3. Печорін – один із […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Антакласис Антакласис (грецьк. antanaklasis, букв.: вживання слова у протилежному значенні) – риторична фігура, що полягає у повторенні того ж самого слова, але у відмінному семантичному полі, обігруючи двозначні мовні звороти, ідіоми (“дати меду” і та ін.), каламбури, омонімічні рими: На гору вилізши, звелів собі: Гори! І злізти вже не міг до ближніх із гори (Б. Кравців)....
- Стельмах Михайло – У нас гуси не сердиті (Збірка) \ 1983 рік, видавництво “Веселка” ЦАПОК Взимку лагодив цапок Віз, і борону, й плужок. В квітні виорав цапок Огородець і ланок. Та й засіяв лан цапок Для цапихи і діток. А цапиха І дітки Садять цапу огірки. У НАС ГУСИ НЕ СЕРдИТІ Невеличка наша річка – Я її перепливаю, А на березі сестричка “Гиля, гусоньки”,- […]...
Ольга кобилянська біографія скорочено.