Вірш Миколи Руденка – Павук



Де взяти сил, щоб знову стати
Посеред неба павуком
І болі Всесвіту всотати,
Й дощем пролитись над ліском?

А дощовинню-павутинню
Віддати душу і слова –
Хай розсипає попідтинню,
Де мова пращурів жива…

О мово, мово! Рве основу
Чиясь муштрована рука.
А ти відновлюй знову й знову –
Така вже доля павука.

І зуби стисни в кривді, в горі,
А сльози росами розвій.
І хай тобі позаздрять зорі –
Святій упертості твоїй.

Краплини понад шляхом битим –
Мов намистини у разку.
Твої слова вродились житом,
Синів зачавши в колоску.

Синівська мова нетутешня
Мудрішає із кожним днем…
Хай рве основу чорна клешня –
Павук у хмару вріс вогнем.

02.01.1986, Сибір


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Панас мирний лихі люди короткий зміст.
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Павук