Анна Багряна – Коли зорі вгорі примружаться

Related posts:

1. Анна Багряна – Я писала тобі на затертому вічністю камені Я писала тобі на затертому вічністю камені, Я виймала перо із чорнильних і димних небес, Я молилася снам І гукала словами сакральними, Проклинаючи ніч, Проклинаючи всесвіт увесь. Як блукальник, закинутий часом і долею, Як безсмертник зі скринею мертвих імен, Я стояла з граніту, Я стояла із льоду і холоду В білій магії рун, В таїні […]...
2. Анна Багряна – Ти – не кентавр, а я – не амазонка Ти – не кентавр, а я – не амазонка, Ми просто звуки із високих веж, Заховані в невидимих солонках Солоних марень і солодких теж. Моя емблема – вічність на долоні, Твоя – гітарна порвана струна. П’ємо вино, солодке і солоне, І сміємось, сп’янілі від вина. Ти – не кентавр. А, зрештою, навіщо Нам повертатись у […]...
3. Анна Багряна – В липневу ніч Загубилося серце в тенетах думок, Ми стояли удвох в мерехтінні зірок І шукали ключів, щоб відкрить таїну. – Я до неба злетів… та її не збагнув. – Я до неба злетіла і зустріла тебе, І сплелися два тіла в таємниці небес, І упали зомлілі в білу магію трав. – Ти лежала безсила. – Ти мене […]...
4. Анна Багряна – П’янкий бузок над спраглим серцем П’янкий бузок над спраглим серцем, І враз – симфонія дощу. Громами небо озоветься: “Не бійсь: пограюсь – відпущу!”. І все в невидимих магнітах, – Так вперто вабить і гука, Що розбиваються граніти І опускається рука. А у руці – маленька квітка – Бузковий символ юних снів, І ніжні крапельки – мов свідки Того, що сталося […]...
5. Анна Багряна – Вимрій Не поспішай. Посиди біля мене. Може, я завтра піду в інший вимір. Вимрій мене, Легкокрило-зелену, Вимрій мене, Зорецвітно-незриму. Хочеш, я буду до тебе мовчати, Ніжно вустами торкатися тіла – Так, як купальські Русалки-дівчата Чоловіків лоскотати учили?.. Не поспішай. Я сьогодні – спокійна. Мрійно мене пронеси через повінь. Вимрій мене, Неземну, Ненадійну, Вимрій мене – Для […]...
6. Анна Багряна – Не Беатріче Напрочуд чудовий ранок Для Вашої толерантності І для моєї радості – Бути для Вас Коханкою. Холодна вода не кінчиться На кінчиках Ваших митей. Кажу ж бо, Вам дуже личить це – Вічно мене любити. Може, Двері зачините, Чинно прогнавши протяг? Потім ще стану причиною Вашого антипотягу… … Іще раз… і, певно, Досить… Роси, покоси, блискавки… […]...
7. Анна Багряна – Стрибожа посмішка В безнадійно-сумнім зітханні Посміхається нам Стрибог. Моє найпалкіше кохання – Твій останній в гречку стрибок. Може, завтра мене не стане, І життя – тільки мотлох днів… Ти – безглузде моє кохання В лабіринті бузкових снів. Всі дивуються: чом зітхає? Звідки в юності біль жури? Бо не вірять, що я вмираю З усвідомленням просто гри. І […]...
8. Анна Багряна – Над посіченим січнем Над посіченим січнем Від зимової стоми Стоїмо Пересічні Незнайомо-знайомі. Кожен погляд – як здогад, Кожен порух – як слово. І чекаємо Бога Для своєї Любові. І чекаємо дива (Кажуть, див не буває), Ідучи несміливо Через пекло до раю, Через лютий у літо, Через літо… у січень, І блукаємо світом, І шукаємо Вічність… Опиняється в хмарах […]...
9. Анна Багряна – Свято Купала Свято Купала – ніч не для іноків, Іноді хочеться трошки несвятості, Багаття багатого, Вінків та віників, А ще – якоїсь первісної радості, Смикання кетягів стиглої ночі, Жару жертовного, що попід полум’ям, Голими п’ятами першого “хочу” Бігти щодуху З Його ім’ям…...
10. Анна Багряна – душі дерев У задумі ліси і холодні колоди, Що оселями стали Для заблуканих духів… Вічні душі дерев, Які порубали Дужі сонячні душі, Дужі сонячні руки… Вони ходять самі І блукають укупі, І ховаються там, Де лукавлять криві… Вічні душі дерев, – Такі непідкупні І живі…...
11. Анна Багряна – Ніч перед Різдвом Розсипані іскри ватри По світу, немов байстрята… Завтра – Різдвяне свято Буде хтось зустрічати. Шабашем відгуляю Оргій відьомських коло. Відьма – та, що все знає Зараз або ніколи. Відьма – це я… Бачиш, Плига вогонь вгору? Кожна іскра – як значення Вдачі чужого горя. Я ж байдужа до горя… Гей, мої потерчата! Нумо на Лису […]...
12. Анна Багряна – Не молилась, не каялась Не молилась, не каялась, Не падала, Не плакала, Не ходила в ніч На Івана Купала Шукати білого Цвіту папороті. Не чекала, не сподівалася, Не думала, що збувається. Просто хотіла дізнатися, Цікавилася, Що з дівчатами Невінчаними Трапляється… І пішла у ніч – сама, Без підкови осикової. Загубилася. Її досі з тих пір нема… Не докликались… Не […]...
13. Анна Багряна – Неандертальці, пітекантропи Неандертальці, пітекантропи… Ми живемо так, як хочемо жить. Шлях із варяг у Центральну Європу Через поля українські лежить. Маємо все і не маєм нічого, Ділиться люд на холопів і знать, Чути тривогу в дніпровських порогах: Бога нового будуть скидать? Хто ми? Та ми ж – православні поганці, Котрі чекають ударів хлиста, Котрі п’яніють від дикого […]...
14. Анна Багряна – Цей поцілунок – поза святістю Цей поцілунок – поза святістю. І ми – багаті, Бо змогли В багатті щастя запалати Посеред сірої імли. Цей поцілунок – мов дарунок, Мов нагорода за… гріхи. Але чомусь гуде фрасунок У гирлі гордої ріки. Передчуття заупокою. І непокоїть плин води. Ти – за водою, я – з тобою Пливу, не знаючи, куди. Перепливаю всі […]...
15. Анна Багряна – Самотній сум розіп’ятої п’ятниці Самотній сум розіп’ятої п’ятниці, Зітхає день у сутінках годин, Бо він один. Нема йому порадниці Над мороком непрощених провин. Зітхає день. Не плаче – лиш зітхає, Бо хмарам сліз проронених шкода. Чия біда У тім, що затихає Комусь привиджена часу хода… Комусь намічена на серця матриці. А втім, зітхаючи, і день, і ніч Із протиріч […]...
16. Борис Грінченко – Сяють зорі Вже в далині високій сяють зорі, Густий туман над озером повис, І спить земля, і води сплять прозорі, І тихо спить густий зелений ліс. Десь на селі далеко пісня ллється, То голосніш, то затиха вона… Із стін душних на волю серце рветься Туди, де ніч панує запашна. О, я піду, бо не піти несила, Бо […]...
17. Томаш деяк – І лампа не горить І лампа не горить І збій в календарі Якщо ти вже давно мені сказати щось хотів То говори І хибний кожен звук Та тиша більш страшна Коли серед застілля раптом падає із рук Фужер вина І чорні діри стін І куля у стволі Так тихо, що я чую як всі потяги метро Ідуть в землі […]...
18. Катя Гуйван – Ловити зорі змерзлими долонями Ловити зорі змерзлими долонями Десь на даху дев’ятого… Забутого. Я знаю скільки було непочутого. Нам би на мить так солодко заснути би В обіймах один одного… Та боляче Ми шумимо собі чужими скронями. Маршрутками. Думками. Перемовами… Аби забути, що ми були хворими Руками перемов осінніх сутичок І дотиками ніжності. Розлючено Воює чайник в опустілих кухнях. […]...
19. Олександр Олесь – “Коли я вмер – забув, не знаю… “ Коли я вмер – забув, не знаю… Я в чорній прірві забуття… О краю мій, коханий краю, Коли ж це стратив я життя?! І скільки вже минуло років, Як мертвий я лежу в труні, Лежу, не чуючи пророків І не палаючи в огні?.. І сниться сон мені: неначе Десь на холодній чужині Якийсь вигнанець гірко […]...
20. Алла Жабокрик – Коли ти прийдеш – я забуду всіх Коли ти прийдеш – я забуду всіх І стомлено схилюсь до твого тіла. Ти мій єдиний і останній гріх, Прийди скоріш допоки я не стліла. Прийди до мене океаном з хвиль, Таким небесним і таким нежданим. Знайди в мені посеред шторму штиль. Усе знайди, що інші не шукали… Відчуй мене. Просякни мною весь! (Я лиш […]...
21. Леся Українка – “дивлюсь я на яснії зорі… “ Дивлюсь я на яснії зорі, Смутні мої думи, смутні. Сміються байдужії зорі Холодним промінням мені. Ви, зорі, байдужії зорі! Колись ви інакші були, В той час, коли ви мені в серце Солодку отруту лили....
22. Андрій Малишко – Червоно-вишневі зорі Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід, Ти, може, мене й забула: не бачила стільки літ. Немало ми воювали, стоптали чобіт рудих, І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них. І якщо живих згадати,- нехай заніміє плач, Бо друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач! Сурмлю, що зелену землю закриєм грудьми від бід. Що […]...
23. Анна Єгорова – А. М Лише подумаю і… не буду. Уже за це хай мене не знатимуть. Лише говори, що мене добре чути, І я на ім’я тебе називатиму. Можна присісти, але на підлогу. Можна ховати (і так тримати!) Але не слухати не від кого, Що так не треба, что так не надо. Я не готова “палити будинки”, Аби увагу […]...
24. Власта Власенко – Кожного разу, коли мене любиш Кожного разу, Коли мене любиш, Коли довіряєш мені, не перевіряючи, – Розпорпуєш з-під трави мої похоронені крила.. І так настирно і вперто вчиш мене забувати Все те, що колись мені згодували і зговорили, Що всі ці трагікомедії, епоси й драми Йдуть від мене підкреслено тонко й безсило, Концертно, як дуже порядні дами, Яким так личить […]...
25. Леся Українка – “Чи пам’ятаєте, коли я говорила… “ Чи пам’ятаєте, коли я говорила Замовкли молитви, озвались гучні дзвони І рушила серед юрби труна; Мені в душі озвались інші тони, І думка раптом стала голосна. Незчулася, коли заговорила Оті слова: “Якби мені знаття, Коли я вмру, я б заповіт зробила, Аби з музикою, що люба за життя, Мене ховали”. Тільки що злетіли Слова ті […]...
26. Коли в твої очі дивлюся – Тичина Павло Коли в твої очі дивлюся – Здається мені: Мов бачу я небо прозоре. Мов бачу брильянтових зір ціле море, Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!.. Ах, очі, ті очі!.. Кохана, Чом серце твоє не таке? Чому, як говориш – на думку спадає Те поле у жовтні. Туман поглядає. Суха бадилина хитається.. Спить груддя важке. 1911...
27. Наталія Пиж – Коли на душі мені важко Коли на душі мені важко, На серце лягає печаль, З’являєшся ти. Ненадовго. Секунду, хвилину… А жаль! Приходиш до мене як мрія, Як марево в тихому сні, І я, наче квіточка млію, А ти щось говориш мені. Обійми твої, твої руки, Твої ніжні й чуттєві вуста… Ніколи я їх не забуду. А зараз чекаю листа. Чекатиму […]...
28. Анна Ахматова – “Ні до кого і слова в ці дні не кажу… ” (в перекладі М. Тарнавської) В перекладі Марти Тарнавської Анна Ахматова По неделе ни слова ни с кем не скажу… * Ні до кого і слова в ці дні не кажу, Біля моря самотня сиджу, І так любо, що бризки солоні морські, Як і сльози мої, гіркі. Весни й зими пройшли, та мені лиш одна Залишилась у згадці весна. Вже […]...
29. Requiem – Ахматова Анна Ні, не під чужинним небозводом Вирієм я тішила судьбу – Я тоді була з своїм народом, Там, де мій народ, на лихо, був. Замість передмови У страхітливі роки єжовщини я простояла сімнадцять місяців у в’язничних чергах у Ленінграді. Одного разу хтось “упізнав” мене. Тоді жінка з голубими губами, яка стояла за мною і яка, звісно, […]...
30. Ольга Перехрест – Анна. Анна У Анни чорне волосся, троянда на литці. Анна спускається сходами, йде до криниці. Вдача її легка, хода невагома. Вона набирає воду та йде додому. Анна рудоволоса, тонка мов спиця, Має гострі вилиці, точені ключиці. Ходить до річки, полоще у ній білизну. Анна не знає Анни, навіть приблизно. Між Аннами – кілька кварталів, церква, та сама […]...
31. Сингаївський Микола – Краплі зорі (Збірка) Підбірка поезій Миколи Сингаївського, серед яких Веселка на долоні, Запрошення до мандрів, Зелені громи, Ти стаєш на крило, Березневий листок, Яблуневий цвіт, Пісня землі, Зоря і хліб та інші. ВЕСЕЛКА НА дОЛОНІ Веселка в небі – мов на долоні, А ген під нею пасуться коні На зелен лузі, в співучім гаї, Де ходять хмари у […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
33. Анна Лисенко – А якщо серйозно А якщо серйозно, то нічого серйозного. Я виживаю. Ти вчив дзвонити по нагальній потребі, І важко усвідомити, Що дзвонити, по суті, не треба. Все дуже просто. Дорога завжди веде в небо, Або в Рим. Але краще в небо, Там світло і там мій дім. Якщо серйозно, то кожен день – пекло. Як думаєш, це причина […]...
34. Леся Українка – “Угорі так яро сяють зорі… “ Угорі так яро сяють зорі, Ні одна не криється за хмари, Наче світлом хочуть напоїти Небо й море, землю й світ надземний, Але небо темне, наче розпач, У хаосі невиразнім море, А земля вся тугою чорніє, Таємниця криє світ надземний, Невидимі, але гучні крила Вихра-велета і б’ються, й плещуть, Море плаче, й темрява тремтить… Море […]...
35. Ліна Костенко – Полтавський полк виходить на зорі Розділ II Багряне сонце. дужка золотава Стоїть над чорним каптуром гори. На п’ять воріт зачинена Полтава Ховає очі в тихі явори. Спадає вечір сторожко, помалу, Ворушить зорі в темряві криниць. Сторожа ходить по міському валу, І сови сплять в западинах бійниць. “Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами. “Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт. Уже стоять […]...
36. Христина Головко – Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім Й мегаполіс надіб’є твоє серце, немов горня Не дивуйся, що стільки темені в нім, Тіні напевно, мають її ім’я.. Коли ти на десять замків знову зачиниш двері І вечір залишить тобі їдкий дим Не дивуйся, коли вона в не в твоїй атмосфері Залишає тебе під важкістю зим… […]...
37. Анна Лужанська – Подаруй мені крила, мамо! Подаруй мені крила, мамо! – Обірвали їх… та й, навІки. Мені важко… тобі так само… У волоссі зів’яли квіти. Це від того, що камінь в грудях, Що про мене не пам’ятає… Це про того, кого не буде, Хто давно вже не зігріває. Це єдиний, кого не хочу, Кого просто я не бажаю, Бо згадавши безсонні […]...
38. Юля Миргородська – Коли його знайшли на краю світу Коли його знайшли на краю світу, Безумний, втратив своїм будням лік. Щось бурмотів, що відчай ніде діти. І десь є та, що носить зачіску на бік… . І щось казав, що більш таких немає. Що всі галактики він пішки обійшов. Де є тепер, нажаль, не пам’ятає. Було б куди то він би й далі йшов. […]...
39. Анна Ільєнко – І ось вона зачиняє за ним всі двері … і ось вона зачиняє за ним всі двері Не слідкуючи як віддаляються мрія й постать Плями свіжої крові розтікаються на папері Гостре лезо думок починає свій звичний розтин Чим заповнити пустку, яку він залишив, пройшовши навиліт У горнятку з-під кави не гуща, а свіжий попіл Всі ці кола, що йшли по воді, всі гарячі […]...
40. Олек Ніколассон – Коли настане мій час Коли настане мій час, хай буде, скажімо, листопад, Аби на чорних полях уже не лишалося збіжжя, Хай небо сталлю меча розбудить дощі і потопить Кордони сухих плям, знищуючи розбіжності Між сушею і морями. Хай звірі і неперелітні Птахи зберуться до мене, очікуючи поживи. Душа летітиме прямо угору, дорогою літа, До самого краю сцени, що за […]...