Герасим’юк Василь – Останніх років київське кіно
Останніх років київське кіно
В малому залі дня зими пройшло.
Згадалось: від людини до предмета –
Про всіх, про все. Ти бачив: не дано
Тобі (про це вже сказано було)
“життя сприймати як життя поета”.
Ти зрозумів і крок ступив назад,
Замкнувши зал зими, і навзагал
Понуро ті сеанси передумав.
Ти обминув собор і снігопад,
І срібні вікна друга, і вокзал
З його родинним, кругоплинним тлумом.
Була вже північ, а точніше – мир
В дорозі й на душі. Ти кожну мить
Вигадував роки, які настали.
З лицем тупим і білим, як папір,
Шукав нових для себе оповить,
Минаючи собори і вокзали.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Гуманістичний пафос лірики М. Рильського останніх років Бо то був шлях не в трумну, а в життя, У вічність української колиски. Важкий, як біль, але без вороття То був народжений поет Вкраїни. Л. Забашта Він України мав чарівну вроду, Носив її наймення гордолиць. Він виріс від суниць аж до зірниць. Великий гранослов свого народу. Д. Павличко “Третє цвітіння” М. Рильського – явище, […]...
- Алла Вишня – Напиши мені, пташко, чотири останніх листа Напиши мені, пташко, чотири останніх листа. Я із кожним листом буду трішечки помирати. Я заплющую очі, я тихо рахую до ста, Моє серце кричить, як заряджені болем гармати. І у кожнім листі напиши мені тільки по слову, Я ж, як світло в пітьмі, берегтиму твої листи. Я ще пам’ятаю твій сміх і твою бездоганну мову, […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Семенко Михайль – Кіно На задній лаві в кінотеатрі Поцілункувались міцно скрипка й піаніно. Він почув себе ніби на Татрах І розповідав Ванді про петербурзьку Ніну. Вандині очі пильно дивились Зуби блищали і губи манили, – Губи тремтіли, шукали, благали – Безодню огню вони в себе ховали. Лагодить мотор за стіною механік. Електрика освітлює в куті оркестру. Хутко буде […]...
- Кость Москалець – Це старе кіно про двох самотніх людей Це старе кіно про двох самотніх людей Які ціле життя шукали одне одного і не знаходили А коли вони нарешті зустрілися То злякалися свого щастя і все закінчилося дощем Довго палають порожні екрани Ми не відводим очей Гаснуть повільно барвисті реклями Цих страшних ночей Цих важких ночей Це старе кіно про страх перед щастям Про […]...
- Герасим’юк Василь – Посипав з хвої світлий пил Посипав з хвої світлий пил. А зір – замало. І ріща із останніх сил Мені палало. Я миттю переплив ріку І пісню млосну. А ти сто літ, як в сардаку Пішла на Босну. З тобою мати і брати, Й вуйки з вуйнами. А світлий пил із темноти Завис над нами. Під сардаками – киптарі І […]...
- Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
- Герасим’юк Василь – В горах є ще дві гражди В горах є ще дві гражди. Хлопці, Знімайте кіно. Там, як треба, до шлюбу співають, як треба, Ховають Українських акторів, яким продають полотно. А за рік, і за два, і за три поіменно згадають. Не про Йванка й Марічку, а про Миколайчука Ще розкажуть у горах – такі були кіна, Панове. Бокораші – лишилося слово. […]...
- Василь Симоненко – Чари ночі Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам. Ці чари ночі такі знайомі – Усі підвладні, покірні вам. О, скільки вікон у кожнім домі! А там, за ними, – ідилій, драм! Там заплітають життя тенета, Там люди б’ються з останніх сил, Там так знадливо звучать […]...
- Василь Симоненко – З вікна Синиця в шибку вдарила крильми. Годинник став. Сіріють німо стіни. Над сизим смутком ранньої зими Принишкли хмари, мов копиці сіна. Пливе печаль. Біліють смолоскипи Грайливо пофарбованих ялин – Вони стоять, немов у червні липи, Забрівши в сивий і густий полин. Полин снігів повзе до видноколу, Лоскоче обрій запахом гірким, Лапаті, білі і колючі бджоли Неквапно […]...
- “Голос поета дзвенів міддю” (поезія П. Г. Тичини років Другої світової війни) Друга світова війна. Палають міста і села. Фашист плюндрує нашу священну землю. У цю добу лихоліття і героїчного подвигу народу Тичина проголосив: “Перемагать і жить!” Поезія Тичини теж воювала, мстила, ненавиділа, мобілізовувала, окриляла. Назва книги “Перемагать і жить!” (1943) – влучне визначення помислів і дій народу в роки війни: подолати ненависного ворога, жити й процвітати […]...
- Герасим’юк Василь – Ніч то вельможна, то тривожна Ніч то вельможна, то тривожна, То осоружна, то острожна, То химородна, то хмільна. Невже і ця тривога ложна? Любить чи вижити не можна. Нехай болить кровина кожна, Нехай свистить душа безбожна У чарці, випитій до дна. Хто скло зубами гриз, хто кригу Примножував родинну цтіху Вуйкам з ученої двірні. Невже не стане не до сміху? […]...
- Герасим’юк Василь – На весіллі Малий у вишитій сорочці, Він заглядав під всі столи. Гонорний був, бо старші хлопці Уперше в хованки взяли. Та надійшла найбільша радість: Настала і його пора, Бо випало йому ховатись. Йому – ховатись! Гра є гра. Малий у тлумі многолюднім Тихцем прокрався до музик І заховався там за бубном – О, він облюбував тайник! Музика […]...
- Герасим’юк Василь – Найлегше згадую жабу Найлегше згадую жабу. Точніше, її очі, Страшніші від очей змії. Бо то очі жаби, яка в сутінках Прийшла назавше забрати молоко у нашої корови. Її послала одна жінка. Ту жінку називають відомо як. Але та жінка не знала, Що навіть у сутінках Ропуху балухату перестріне під порогом стайні Маленьке хлоп’я І, перелякавшись на все життя, […]...
- Українська література повоєнних років Література повоєнних років представлена творчістю Ю. Смолича, І. Ле, І. Багмута, Л. Смілянського, О. Донченка, Ю. Збанацького. Найвидатнішим явищем української прози в перші повоєнні роки став роман-трилогія Олеся Гончара “Прапороносці”. У другій половині 1940-х рр. українська проза широко відображає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби – людину-сучасника, що самовіддано працює в […]...
- Герасим’юк Василь – Йде мати і дитя несе Йде мати і дитя несе, Ховається в дорозі. Її під зорями спасе Короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва Я – стіг сухого сіна. Овеча тепла голова, Повисмикавши зліва Найтонші стебла золоті Дитину гріє, лиже. Я тут поліг. Я – сіна стіг. Зі мною веселіше....
- Сингаївський Микола – З пам’яті років Клаптик землі коло хати, І з чорнобривцями сад… Каже засмучена мати: Літ не вернути назад. Осінь моя вже запізня, Мерзну щораз і в теплі… Може, залишиться пісня, Наче душа, на землі. Може, без мене знадає – Там, на могильнім горбі, Як ми жили в цьому краї – Завжди у праці, в журбі. Як виживали з […]...
- Постмодернізм як основний художній напрям літератури 90-х років XX ст Термін постмодернізм найчастіше пов’язують насамперед з інтелектуальною напругою кінця тисячоліття – не стільки часовим підсумком, як узагальненням європейської культури, що дійшла свого зросту і сили, та не позбулася найболючіших своїх проблем. Основним джерелом постмодернізму в аспекті пізнання виявилася “деструкція”, визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Народившись спочатку як […]...
- Броніслав Грищук – Вже стільки років Вже стільки років Не діждуся рання! Пітьма, пітьма, І сон тікає пріч. Одної ночі Ти сказала: “На добраніч!” Й від тої ночі Не минає ніч…...
- Українська література 1940 – 1950 років Лірика воєнних часів На початку 40-х років в Україні пожвавилося літературно-мистецьке життя. Друга світова війна “вивільнила притлумлені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії”. Поезія першою з-поміж інших літературних жанрів стала виразником народного духу в один із найтяжчих періодів нашої історії. І кров, і сльози […]...
- Герасим’юк Василь – Хтось грає за лісом на скрипці Іванові Остафійчуку Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його. Чи скрипку з-за шраліса чути? Та швидше з могили. То вічний був ліс. В тому лісі потоки шуміли. Вони відійшли в свою землю до роду свого. Ми всі з того лісу. Нас тяжко шукав сатана. Ми вийшли з потоків і впали з потоками В праліс. […]...
- Реальна фантастичність в романі Г. Г. Маркеса “Сто років самоти” Фантастичне й реальне в його книжках перемішані, сплавлені одне з одним. Д. Затонський Габріель Гарсіа Маркес – латиноамериканський колумбійський письменник. Ім’я письменника запам’ятовується досить легко – воно є милозвучним і вишуканим. Варто сказати, що так само віртуозно звучать і інші назви – Латинська Америка, Колумбія, Аракатака… Навіть не читаючи книжок Габріеля Гарсіа Маркеса, можна сказати, […]...
- Герасим’юк Василь – Із вірша Сьогодні тобі в дорозі Зустрілася безіменна полонина, Стан в тумані: Вчуваються колокільця і пахне димом. Ти на мить зупиняєшся, Заплющуєш очі, затуляєш вуха, не дихаєш і… Залишається тільки туман – Та полонина звикла бути химерою. І тому, Коли обминаєш покинутий васаг, Якого ніколи ніхто не зрушив з місця, Ти миттю заповнюєш його Всілякими комедіантами і […]...
- Микола Вінграновський – Наш Василь Пам’яті Василя Симоненка Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі дніпра З 28-ми […]...
- Микола Вінграновський – Куди тобі, сонечко? – Куди тобі, сонечко? – до зими. – Ось моє віконечко! – Підвези. – де ж ті везли-везлики, Як нема? Везлики-замерзлики Край вікна! – Що ж мені робитоньки? Я пішло. На затоки й витоки, Де було. Там я і сидітиму На горі, На морозі грітиму Снігурів! 1968...
- Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
- Жульєн Сорель – представник покоління 20-х років XIX століття Жульєн Сорель – представник покоління 20-х років XІX століття Мы все глядим в Наполеоны.. О. Пушкін Якщо чесно, то це неправда, що Жульєн – представник покоління 20-х років XІX століття. Він далеко поза цим часом. Навіть наша дійсність дає тисячі прикладів того, що сорелі не перевелися, вони, звісна річ, змінилися за ці 200 років, але […]...
- Українська література 10-хх років ХХ століття. Формування і розвиток українського модернізму РЕФЕРАТ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТЕМА: УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРЕАТУРА 10-хх РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ. Українська література впродовж усього ХIX ст. розвивалася в річищі народницької традиції, кредом якої було служіння народові (розумілося головним чином селянство). Реалізм минулого століття пройшов кілька етапів свого розвитку: просвітительський у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями (І. Котляревський, П. […]...
- Володимир Сосюра – Ой сніги мої, сніги Ой сніги мої, сніги Срібні та пухнасті, Наче все, що навкруги, Потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, Скрізь переді мною Розкидає осіянь Щедрою рукою. Може, й я за дні туги Потону у щасті… Ой сніги, мої сніги, Срібні та пухнасті! 1950...
- Микола Руденко – Тому вже, мабуть, років п’ятдесят Тому вже, мабуть, років п’ятдесят. А я ще й досі бачу так яскраво: Моє село, старий вишневий сад І вечорів підсинені заграви. Усі в роботі – і старі, й малі. І я, що тільки починаю жити. Вже встиг пізнати радість на землі, – Бо коні наші й наше власне жито. Уранці біля току вся рідня: […]...
- Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Людмила Васильєва – Хай мине років сто, або триста Хай мине років сто, або триста, До історії сплине наш час… І хвилює мене особисто, Що нащадки розкажуть про нас? Чи судитимуть наші онуки По заслузі, по справжнім ділам? Чи повірять у горе та муки, Що здолали на злість ворогам? Чи прийдуть до могил наших древніх Із повагою та відчуттям, Що жили ми таки недаремно, […]...
- Ольга Анцибор – Носелівській “Полісяночці” Подруги мої – пташки співочі, Голоси – натягнута струна, Про кохання, про жалі дівочі, Лине пісня, ніжна як весна. Про село далеке і про матір, Що живе у тім селі сама, Про біленькі українські хати, І що скроні вкрила вже зима. Про кохану неньку-Україну, Про її простори і поля, Як життя проноситься невпинно, Як буяє […]...
- Родовий міф Буендіа як попередження людству (за романом Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”) МАРКЕС ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА (нар. 1928) Сучасний колумбійський письменник і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1982). У своїй творчості органічно поєднує фантастичне і реальне, незвичне і буденне, що дає усі підстави віднести його до представників школи “магічного реалізму”. Утворах Маркеса представлене життя латиноамериканського континенту з його яскравим колоритом і казковими народними уявленнями. Письменницький шлях Маркес розпочав з […]...
- Герасим’юк Василь – дидактичний етюд II Все-таки непросто Зрубати Високу і горду смереку. То тільки так здається, Бо легко її обняти. То вже й тобі так здається, Але все це не так! Обхопи Високу і горду свою смереку, І якщо вже так вийшло, Що вона має впасти, Зроби це сам. Нікого не підпускай до неї, Бо ти все-таки знаєш, Як непросто […]...
- Вірш Сосюри Володимира – Наближення зими у всьому серце чує Наближення зими у всьому серце чує: І в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках, Що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує, І срібний стане сад, і забіліє шлях. Наближення зими… Пісень пташиних звуки Замовкли в деревах оголених, смутних… Синіє холодно земля в сльозах розлуки Із літом і теплом у мареві доріг… Наближення зими. […]...
- Творчість письменників 60-х років Реферат на тему: “Творчість письменників 60-х років” Дивовижна здатність життя до самовідродження за генетичною програмою в єдності з процесами ентропії та занепаду культури там, де вона постійно не плекається, відкрилась нам у роки ослаблерння ідолопоклонства – у роки т. зв. відлиги, кінець 50-х – початок 60-х. Але характерно, що ослаблена традиція застигає в протистоянні руїнним […]...
- Герасим’юк Василь – досвітні душі Ще б кілька слів, хоча би зо два, І все – на місці, все – як слід. Лежить у голові, як лодва, Стара, сліпа залежність від… Та що перелік і для кого? Спочатку хоч собі втовкмач, Що не в старого й не в сліпого Питать за кожну із невдач. В дні золоті і в ночі […]...
- Ірина Саковець – Заграло небо арію дощу Заграло небо арію дощу На смугах вечорового вокзалу. Шалений вітер обійняв зухвало, І чується мені: “Не відпущу”. А ні, то хтось прощається… На мить? На день? На рік? А чи назавжди, може? І небо вже вдяглося у погоже, А на обличчях їхніх все дощить. Вокзал плете контрасти з почуттів: Чекання, зустрічі, палкі обійми, Неначе хаотичні […]...
Чи актуальне послання і мертвим і живим.