Іван Андрусяк – так вітражі кохаються – колись

Так вітражі кохаються – колись
Вуста закрию виторгую очі
І теплий погляд снігу на обочі
Як мізансцена викотиться вниз

Так з пастки п’ють вуаль або вино
Чорніючи над лісом безпорадним
І дерево неначе доміно
Заплутається в сітях аріядни

Так виживаю мила – озарінь
Весела маска кришиться додолу
І запах що вміщається в стодолу
Тоненький і обскубаний як тінь

Мовчу тебе люблю тебе терплю
Тебе в собі як білу рибу в плавнях
А дні стікають знуджено і плавно
Вистежуючи кроплену смолу

Чи дочекаюсь – день на вітражах
Розмазаний розгублений розбитий
Любити сад любити світ любити
А тільки сонця стомленого жаль

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Іван Андрусяк – так вітражі кохаються – колись