Нема кому молитись взагалі

Не втриматись на обрії дахів,
Не стати лиш останнім і безсилим…
Не цю мету в нейронах я завів,
Я лиш просив не стати тут безкрилим.

Нема кому молитись взагалі,
Спопсовані і ангели й титани.
Наш погляд впав із неба до землі,
То чи тепер вся містика – вольфрами?

Підкорені, вдоволені тепер
Всі маси егоїзмів і податків.
Зберіть свій світ і сконцентруйтесь, сер,
Бо наша ера – ламп і ера статків.

Ви зараз читаєте: Нема кому молитись взагалі