Дмитро Лазуткін – Нема
Розставляв прапорці заплітав тенета
Десь і сам блукав ніби дикий звір
А вона питала: ну де ти? де ти?
Я кохаю тебе повір
А вона дзвонила йому надвечір
Не чекаючи поки подзвонить він
І кохання тримало її за плечі
Й кошеня звивалося біля колін…
І птахи що у сни її залітали
І вогні що з’являлися і не зникали
І цілунки котрими ловила тишу
Обертались на гру – божевільну і хижу
Але билося серце
І в серці лунало:
Мала я ніколи тебе не залишу
Він шукав пояснень робив зауваження
Доки сонце сідало
А вона все ловила якісь відображення
Бо їй просто хотілось чогось красивого
Він казав – ми ніколи не станемо іншими
Він благав дочекайся а там побачимо
Їхні ночі були показово грішними
Аж настільки що не вимагали пробачення
Але справжня ніжність нічним експресом
Пролітає лишаючи присмак болю
Він приходив невчасно прощався весело
Говорив – щось назавжди єднає нас із тобою
Заганяв себе у шаленім русі
Ніби світ чужий ніби світ – тюрма
Та одного разу кинув усе й повернувся
А її нема
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Лазуткін – дівчинко ти пахнеш конваліями Дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою Світ переминається – з ноги на ногу – непевний цей світ Можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю Краще літати аніж переривати політ Це – відчуття безпеки, це – тонкі капіляри Які я виводжу в тобі своїм язиком Ходять вечірнім містом наші примари Ніби гортають […]...
- Дмитро Павличко – “Нема, нема… І раптом: з’ява!… “ Нема, нема… І раптом: з’ява! Дівчатко миле, ще дитя, Стоїть і дивиться на мене Із досвітку мого життя. Тієї дівчинки на світі Немає вже, а я чомусь, Як присоромлений досадно, В її пречистий лик дивлюсь. Любові не було між нами, Бо розійшлися ми дітьми, Чого ж вона з таким докором На мене дивиться із тьми? […]...
- Дмитро Лазуткін – Мов не зима Мов не зима – сніг впав і розтанув, Повітря в обіймах консольних кранів, З радіо – зрада, шторм. За півгодини обідня перерва Тому традиційно напружені нерви Творців примітивних форм. Вони говорять смачно і різко, Ніби життя це м”ясна нарізка. Кожен візьме своє – Хмара похмура, бура примара: Ось вам селера, ось вам соляра, Ось вам […]...
- Дмитро Лазуткін – Я літатиму довго Я літатиму довго над лісом осіннім Я кричатиму довго над полем німим Стану жовтим листком Стану сірою тінню Невловимим як мить Безтілесним як дим Був сторічний мій страх і притиснутий Голос На батьківських кістках розкисав глинозем Озирнувшись побачу Що поруч нікого Тільки плач що безвихідно зветься дощем Я згадаю тебе як одвічну оману У глибинах […]...
- Дмитро Лазуткін – Я скиглив коли ти проходила Я скиглив коли ти проходила поруч Я злився коли ти уперто минала Я вибитий кегль Я розчавлений овоч… Сто тисяч людей на планеті вокзалу Але все одно Ти всебічно наскрізно В мені поза мною у продажу квітів Ми ледве відчутні ми нібито різні… Ти стерла мене Навіть я тебе витер І погляд римується з поглядом […]...
- Дмитро Лазуткін – Так мала б виглядати королева англiї Так мала б виглядати королева англiї Не справжня – уявна – Схожа на алiсу в країнi див Вона звiдкись Знає поiменно всiх ангелiв І може забути слова але точно вiдтворить мотив Часом скаже : небеса нiколи не будуть порожнi I розумiй як хочеш або просто собi – забудь Ii картинки химернi й далекi як сни […]...
- Дмитро Лазуткін – домовся з ними Боже Домовся з ними Боже бо вони Не здатні бути іншими – воюють… У небо відправляються човни Собаки виють круки бенкетують Тримають зброю лицарі твої І кров’ю запікаються знамена Артилеристи луплять з-під землі – Земля вона пекуча і вогненна І соняшники квітнуть бо вогні Вирівнюючи лінію свободи Затягують звитяги затяжні І водять сатанинські хороводи Це смерть […]...
- Дмитро Лазуткін – “Реквієм” За законами математики – Мінус доля на мінус час… Небо ридма ридає, солдатики, Небо ридма ридає по вас. Хтось на мапі звіряв маршрути, Хтось дививсь на зірки з печер… Нерозкритими парашутами Рахуватимуть вас тепер. По розмоклій траві розкидано, Збиті сонця, немов бурштин. Нині небо ридає ридма, Диким полем гірчить полин. Батьківщина або територія… Кожен сам […]...
- Дарина Брильова – Серця у тебе нема До мене ти більш не приходь. Чекання – невдячна справа.. Священна людськая плоть Для тебе лише забава. А я це й раніше знала : У тебе палали очі Жадаючим хворим жаром Зламати мене цьої ночі. Ніколи не буде цього! Ти зрадив усе, що міг, Ти сам себе видав словом, І бою не переміг. Йди геть, […]...
- Дмитро Лазуткін – Пробито легені цього дня Пробито легені цього дня І сонце котиться згори – вниз Тонуть квартали в холодних вогнях Кидайте хмиз кидайте хмиз Ми проміняли простір на час Й буру породу – ділили на всіх… Східна природа у наших причасть – Ллється у спирт березовий сік І пальці губляться посеред струн І пісня тримається на голосних Це вдалий час […]...
- Дмитро Павличко – “Все не те, коли нема любові… “ Все не те, коли нема любові. Почуття й слова – тріски дубові, Дні – болящі, немічні старці, Магістралі – темні манівці, Яблуневий цвіт – зола летюча, Небеса – асфальтна сіра туча, Сміх – петля на горлі, булка – глей, Пісня – хоч бери і сам заблей! Ось – любов! дими – дихання липи, Почування й […]...
- Дмитро Загул – “Крила ночі світ закрили… “ Крила ночі світ закрили І закутали в туман… І собою оловили Ліс, село і довгий лан. Ніби в морі потонуло Небо, світ, цілий простір, А на небі спалахнуло Непроглядне стадо зір. А між тими зіроньками Місяць котиться блідий, Над полями, долинами Сипле засів золотий. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “дУМКИ”...
- Павло Глазовий – Помічник Мама ввечері прийшла з поля, із прополки, А назустріч їй біжить стрибунець Миколка. Стерегло город і сад цілий день хлоп’ятко. – Ну, синочку, як діла? – Мамо, все в порядку. Я й циганці допоміг! – Що ж вона робила? – На городі і в саду курочку ловила. А курочка як стрибне! і сховалась в просі. […]...
- Надя Ковалюк – Між нами точок доступу нема Між нами точок доступу нема… А час шматує серце на частини. Що може бути гірше, ніж ота ПроклЯта вада – звичка до людини? Настане день і я повірю в те, Що ми занадто різні паралелі, І щоб знайти ворота у Едем – Спочатку вчаться відчиняти двері. В той день я все забуду і збагну, Що […]...
- Нема тих двох..нема Минає рік, і день, година, Але життя уже не те. Не може все змінить людина, Життя є зовсім не просте. Кохає юнака дівчина, А він пливе по течії, Засохне молода калина… Юнак забув навік її. Але проплине швидко час, Вернеться юний до калини, Застиге погляд ніжний враз, Та вже нема тої дівчини. Хитне гілками – […]...
- Іван драч – Без тебе світ – це тьмавий морок Без тебе світ – це тьмавий морок. Без тебе не біжить вода. Без тебе кожен камінь – ворог, Подушка каменем тверда. Без тебе сонце – повне ночі, Без тебе ночі – без кінця, Для тебе ж ночі я доточую, Для тебе місяця – вінця. Без тебе небо – повне криги, Стоять в душі самі льоди, […]...
- Дмитро Павличко – “Я пригорнувсь до тебе… “ Я пригорнувсь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чернозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Рокотанням козацького маршу, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до тебе Срібними […]...
- Дмитро Павличко – “Ми цілувались на морозі… “ Ми цілувались на морозі У різдвяну блакитну ніч. До сіна в польовому стозі Ішла сарна з гірських узбіч. Ішла високонога, чала, Із карим поглядом сарна. Та нас вона не помічала, А, може, бачила, хтозна. Я цілував тебе, неначе Оту лякливу звірину, Я в ній єство моє хлоп’яче Втопив, як стому в глибі сну. Я не […]...
- Твір на тему: Без мови в світі нас нема Ми живемо в той час, коли Україна нарешті спромоглася позбутися ненависного ярма неволі, з рабської країни перетворилася на вільну, незалежну. І на підтвердження цього по усіх усюдах задзвенів її голос – українська мова. Не. та мова, якою розмовляли обмежені невігласи, хизуючись своїм псевдо-знанням, а чиста, щира – справжня. Саме нею розповідав усьому світові про знущання […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, наче конюшина біла… “ Ти пахнеш, наче конюшина біла, Я ж підійшов до тебе, ніби кінь, Губами доторкнувся твого тіла, Де повно ніжних, тайних тремкотінь. Тебе не бачив я, а тільки запах Вдихнув з твого гарячого плеча, І в пахощів твоїх ласкавих залпах Спізнав – ти жінка вже, а не дівча. І я злякався – муж, а не хлопчина, […]...
- Нема кому молитись взагалі Не втриматись на обрії дахів, Не стати лиш останнім і безсилим… Не цю мету в нейронах я завів, Я лиш просив не стати тут безкрилим. Нема кому молитись взагалі, Спопсовані і ангели й титани. Наш погляд впав із неба до землі, То чи тепер вся містика – вольфрами? Підкорені, вдоволені тепер Всі маси егоїзмів і […]...
- Дмитро Павличко – “Я роздягнув тебе в уяві… “ Я роздягнув тебе в уяві, І вивів голу на поля… Як діти, колоски тужаві До тебе бігли віддаля. Твоє чоло було безхмарне, Як свічки лик при поклятьбі, І вибігали з гаю сарни, Аби вклонитися тобі. Горнулися до тебе зела, Дерева, квіти і хліба, Ласкава ти була й весела, Як в сонці річка голуба. До тебе […]...
- “Все не те, коли нема любові… ” (інтимна лірика Д. Павличка) Тема любові є насправді вічною темою, що ніколи не покине ні літератури, ні мистецтва взагалі. Чому так? Бо люди закохуються, і це почуття перевертає їхні душі, оновлює їх, очищує, окриляє. Звісно, поети, люди творчі, чуйні та відкриті, не можуть оминути цієї такої високої і такої земної теми… Інтимна лірика Дмитра Павличка надзвичайно схвилювала мене: від […]...
- Богдана Лапченко – В моїй квартирі більш тебе нема В моїй квартирі більш тебе нема, Залізні двері ставив майстер мовчазний. Міняв замок, віддав мені ключа, Ти не відкриєш – просто не підійде твій. Обходь сміливо цей чужий будинок, Він вже не наш, але не в тому суть. Я довгих не люблю і не роблю зупинок Там, де мене забули і не ждуть....
- Таня Гелетюк – Одинокий промінець Догорала свіча на столі, На стіні, миготівши, вогнями, Й, ніби, кликала когось прийти, Все кричала глухими словами… Тіні падали вниз із вікна, Висипались з віконної рами І летіли на сяйво бліде, І навіки у ньому зникали… Миготів промінець одинокий, Миготів серед пустки сумний. Долі падали сльози із воску Й розбивались об вітер дзвінкий. І зникали […]...
- Дмитро Павличко – “Згадав я Чигирин. Моя печале… “ VI Згадав я Чигирин. Моя печале, Ти народилась там і там зросла; Ти заглядала, ніби сонце чале, Богданові у вікна. Як бджола, Сідала на розквіття перев’яле Козацьких мрій, а як зима прийшла, Шукала меду в сніговому полі, Вмирала й воскресала ти в неволі. Жива! В моєму серці ти тремтиш, Державна чигиринська ностальгіє; Сяйніша ти, як […]...
- Дмитро Павличко – “На мене дивиться вікно… “ На мене дивиться вікно – Щось рідне в погляді сумному, Так ніби я забув давно Свій молодечий образ в ньому. Так довго я дививсь колись На те вікно щодня й щоночі, Що в золоті шибки влились Жадні тебе юначі очі. Тебе нема. Ця дивина Мене також колись поглине. Ось я вже сам з твого вікна […]...
- Дмитро Павличко – “Мріє, наче сніг здалека… “ Мріє, наче сніг здалека, Ночі літньої блакить. З ватри голуба смерека Виростає і шумить. На пахучім сріблі сіна Чарка любощів терпка. Дико блиснули коліна, Як зіниці хижака. Покотилася крисаня, Як зоря з небесних бань, Сивіє сльоза кохання, Ніби попеліє грань. Об’їдають коні чалі Місяць, наче сніп вівса. В давній золотій печалі Лебедіють небеса....
- Дмитро Павличко – “Я прилітав до тебе… “ Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос Для джмелів Для […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Дмитро Павличко – Тримайся, джохаре! Тримайся, джохаре, хай знає Москва, Що воля не вмерла і правда жива; Став прахом Єрмолов, зотліє Грачов – Ніколи ж не стліє твоя корогов; Оглянься, он хлопці в’юнкі, наче хміль, То предки з тобою – Мансур і Шаміль; Тебе заступає Мазепа в бою, Костюшко ладує рушницю твою. Юлаєв нагайку дарує – бери, Бичем з окупантів […]...
- Олена довганюк – Ти кажеш, що нічого вже нема Ти кажеш, що нічого вже нема. А так болить, що думаєш, дарма? І як нестерпно душать ті слова… Сказала б я, та знову неправа. Ти кажеш, що минули ті часи. Не вгасни тільки й серця не вгаси Не утопи щось справжнє ти у болі Не опинися в сумнівах неволі. Ти кажеш, що було не повернеться, […]...
- Дмитро Павличко – “Були ми в натовні. Не знаю, як це сталось… “ Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню; Можливо, ти від болю скрикнула? даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за руки їх. А […]...
- Дмитро Павличко – Шапка Яндарбієва Гримить стотанкова й стоорда Навала хижої Москви. О, не впади ж ти, сива й горда Чеченська шапко, з голови Вождя повстанців Зелімхана, Засліплюй окупантам зір, Як правда й честь недоторканна, Як “Кобзаря” святий папір, Як страх відомсти серед ночі, Як плаха, що на вбивцю жде, Як скарги й проклятьби жіночі, Як поле, від руди руде. […]...
- Дмитро Павличко – “Коли на кримському базарі… “ Коли на кримському базарі Тебе запродали в гарем, Ти виплакала очі карі, І в світ пішла з поводирем. Воліла нипати сліпою І жебрати біля церков, Ніж мав би тішити тобою Султан свою студену кров. А нині ти сама в Стамбулі, Навикла вже до поганьби, Купця шукаєш на поснулі Грудей твоїх черстві хліби. Та я тебе […]...
- Дмитро Загул – “Ти звідки, пісенько веселе… “ – Ти звідки, пісенько весела, До мене пташкою прийшла? – Перелітала рідні села, Твоє коханнячко знайшла. – А що там, пісенько, чувати? Що діє дівчина моя? – Переказала привітати Тебе лебідонька твоя. – А як без мене проживає? Чи дуже журиться вона? – В пісні журбу переливає, Тебе чекаючи щодня. – А може, гарний подарунчик […]...
- Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
- Дмитро Павличко – “Сонце намальоване циноброю… “ Сонце намальоване циноброю, На вітрилах вечора пливло. В золотій спечаленості обрію Ти світилась, як небесне тло. За зорею рідною й далекою Ти тужила на моїм крилі, Ніби не принесена лелекою, А прибула в світ на кораблі. Ми стояли в придніпровській обочі, Ми вдивлялись, наче діти, в путь, По якій твої космічні родичі Надпливуть чи просто […]...
- Дмитро Славич – Коли небо мовчить Коли небо мовчить і безжально затягує хмари, Блискавиці тріщать, розбиваючи тишу нічну, Ніби щось неземне наді мною накладує чари І приходить вона – королева самотнього сну. Я шукаю її – цю примару моєї уяви Поетичний міраж, цей терпкий заборонений плід У липневім дощі в ароматі ранкової кави Ніби чиста сльоза, ніби вільний пташиний політ. Я […]...
- Леся Українка – “Якби я знав, що їм нема рятунку… “ Якби я знав, що їм нема рятунку, Що близько смерть і згуба неминуча, То я благав би марева в пустині: Хто мусить погибати на безвідді, Нехай же бачить хоч надію марну, І поки згаснуть очі, хай блищить їм, Леліючи, далека срібна хвиля, Нехай кивають пальми їм привітно, Мов прохолоду й спокій обіцяють. Нехай конаючий собі […]...
Мэртвим й живим скорочено.