Антонич Богдан-Ігор – Балада про блакитну смерть



Примарні камениці і коші подвір’їв,
Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи,
Провалля ночі, що його ніхто не зміряв,
І смуток темних брам, і цвілі млосний подих.

Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик,
Коротка, проста записка: “Ніхто не винен,
Злочинця не шукати!” Йде у тихих лаптях,
Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

З розкритих проводів букетом синя пара,
Із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,
Примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?

Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,
І шепіт божевілля два серця колише
З-під дна свідомості.
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,
Сідає миша місячна – цинічна й куца,
І тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,
В неситих скорчах болю й насолоди в’ються.

Похилений над ними синій янгол газу
Вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,
І душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
Аж спаляться, немов останні краплі спирту.

24 грудня 1935


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Патриотичні мотиви а поезіях тараса шевченка.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Балада про блакитну смерть