Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе

Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла
Поторгані. Приїхали посли з золотоморя.
Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли.
В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі

Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.
Колись давно співала неня про золотоморе,
Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах
У зливі світла. Їде віз – колеса сьомизорі.

Це від’їзд дня. Струна долоні грає. Тихне в стиску.
Червона молодість малини звільна попеліє.
Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,
Перина моху на постелі лісу. Тіні віял.

В устах зорі тростина флейти. Ніч квітчає чола,
Законам пристрасті слухняні. дуб святий. Мчить ланя.
Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна. Мудре коло
Життя довершено. За смерть сильніше лиш кохання.

24 травня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Розповідь моя подруга 3 клас.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.