Антонич Богдан-Ігор – Ніч

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Запрошення Вже спалюється день на вугіль ночі, Росою вечір трави з попелу полоще, І ляк, мов свердел, твоє серце точіть, І місяць тіні згублені полошить. Самітний друже, мов у ночі пояс, Ти в таємничість світу оповитий. В цей вечір весняний ходи зо мною В корчмі на місяці горілку пити. 1931...
2. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Різдво Народився бог на санях В лемківськім містечку дуклі. Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх. У долоні у Марії Місяць – золотий горіх....
7. Антонич Богдан-Ігор – Фіялки Фіялки й телефонна трубка Заворожливим сяйвом кличе, І місяць, мов червона губка, Змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля І вухо ночі – лійка чорна, І пахощі духмяні душать, Мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш І пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші Над нашим вічним проминанням....
8. Антонич Богдан-Ігор – Весняна ніч Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду – ніч палить – Тебе, далека зоре, Єво! Карузо ночі – тенор місяць У скриньці радієвій кличе. Для наших дум замало місця, Кохання вічна таємнице! І для сердець замало світла, Землі замало і п’яніння! Вітри ранкові, наче мітли, З стежок змітають ніч весінню....
9. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Весна (скорочено) Росте Антонич, і росте трава, І зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, Хто сипле листя – кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: В рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, На […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Село Корови моляться до сонця, Що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, Мов дерево ставало б птахом, Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, І в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, Мов свіже молоко до миски....
12. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над нами небо плине, А над […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Молитва за душі топільниць Ми – зводники дівчат, коханці перемовні, Ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі, За тих, що нас поїли дурманом любовним, За наших жертв молімось, нещасливі душі! На дні слизький і мокрий місяць – шлюбний перстень, І сонце тут холодне, мов загаслий камінь. Танечниці підводні, наші давні сестри, Дельфінів обіймають мертвими руками. О ти, що стелиш […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
21. Антонич Богдан-Ігор – Черемхи Мов свічка, куриться черемха В побожній вечора руці. Вертаються з вечірні лемки, До хат задумано йдучи. Моя країно верховинна, – Ні, не забуть твоїх черемх, Коли над ними місяць лине Вівсяним калачем!...
22. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Корчма Про дівчат і про купців Оповідає давня повість. Крилата чарка у руці, Жага і трунок гусне в крові. Червінці дзвонять на столі, І місяць – найхмільніший келих. Схилився вечір до землі І срібним сяйвом ріки стелить....
24. Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
25. Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
26. Антонич Богдан-Ігор – Уривок Боюсь згасити світло лампи, Бо може стати ще страшніш, І ніч, розкладена на ямби, У серце вбилась, наче ніж. Ніяк заснути! Кличуть півні, Годинник б’є, і місяць лине. Мій сон, мій голос неспокійний В моїй трагічній Батьківщині....
27. Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...
28. Антонич Богдан-Ігор – Захід Над лугом хмари кучеряві, Як вівці, що пасе їх місяць. Ростуть дівчата, наче трави, На втіху хлопцям і гульвісам. Воли рогами сонце колють, Аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю – Це захід куриться, мов рана. 23 квітня 1935...
29. Антонич Богдан-Ігор – Зелена Євангелія Весна – неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, І місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей!...
30. Антонич Богдан-Ігор – Посли ночі Причалив човен сонця в пристань – у вікно на дубі І кинув на прощання сім червоних весел. Стовпи струнких тополь підперли небо. Мовкнуть губи. Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле? Де соковиті грона зір плекає брат твій – ідол У винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих, Коли калина ввечорі засмаглюється блідо, […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля....
33. Антонич Богдан-Ігор – Балада про блакитну смерть Примарні камениці і коші подвір’їв, Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи, Провалля ночі, що його ніхто не зміряв, І смуток темних брам, і цвілі млосний подих. Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик, Коротка, проста записка: “Ніхто не винен, Злочинця не шукати!” Йде у тихих лаптях, Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине. З розкритих проводів […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Весілля Почалось так: упився я Від перших власних строф похмілля. Був тільки місяць дружбою На мому з піснею весіллі. Як сталось те, як задзвеніло, Сказать не вмів оцього вам би, Коли б так серце не горіло. Так народились перші ямби. Слова не тесані в гамарні, Слова, осріблені в вогні. Складають радісні пісні В весни заквітчаній друкарні....
35. Антонич Богдан-Ігор – Схід сонця Страшне вино ночей доспілих По вінця в черепі хлюпоче. Буджуся сонний, неспокійний, І місяць чавить мої очі. Та раптом чую: вище, тонше, Стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить – сонце. 11 березня 1936...
36. Антонич Богдан-Ігор – давній мотив Там хата білена, й осніжені каштани, І місяць, наче сторож, ходить коло хати. Це не сторінка з давнього роману, Це спомин хлопця, що не вмів кохати. Мов дві гілки ліщини, розійшлись дороги, І вечір сині тіні кидає на воду. Окремо в бурях пристрасті й знемоги П’ємо життя печальну насолоду....
37. Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Калина Калина похилилась вниз, Мов ягода росте червоне слово. Весні окриленій молись, Карбуй на камні пісню калинову! Та промінь сонця, мов стріла, Проколе слово і проріже камінь, І лиш калина, як цвіла, Цвіте щороку листям і піснями. 9 березня 1935...
39. Антонич Богдан-Ігор – На шляху Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах....
40. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...