Антонич Богдан-Ігор – Схід сонця
Страшне вино ночей доспілих
По вінця в черепі хлюпоче.
Буджуся сонний, неспокійний,
І місяць чавить мої очі.
Та раптом чую: вище, тонше,
Стрункіше дзвонить ясна синь.
Драконе місяцю, загинь!
Ось білий бог ізходить – сонце.
11 березня 1936
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Коляда Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, Сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Пані, Очі наче у сарни. Ходить сонце у крисані, Спить слов’янськеє дитя. Їдуть сани, плаче Пані, Снігом стелиться життя....
- Антонич Богдан-Ігор – Світанок Сплигнула ніч з шумких дерев, Втікаючи понад дахами. Замаяв голуб і дере Крильми хмарин іржаві плями. Мов дзенькіт товчених склянок, Ясна музика підпливає. Світанку куриться вино, І небо в синяві безкрає. Аж юне серце затремтить, Незаспокоєне й несите. Устами спраглими в цю мить Всю хмільність світу хочу спити....
- Антонич Богдан-Ігор – Країна благовіщення Завія зЕлені, пожеже зЕлені, І квіття курява, і солов’їні схлипи. Столи весільні – ох – столи не встелені, І бджіл тьма-темрява, і молитовні липи. В ромашок спів слимак дороги ввився круто, І ранку кіш, що в ньому птаха – сонця помах. Задума – не задума, смуток і не смуток, Це на країні цій трагічна папілома. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Косовиця Немов брусок, гострить скінчивши, Косар за пояс сонце вклав. Аж день розкрився ширше й глибше, Як він засукував рукав. Слова співучих сіножатей Покошені до строф лягли. Вже труд натхненний і крилатий Скінчився, й піт з чола зітри. 22 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Тернина Немов метелик полум’яний, На кущ тернини сонце сіло. У твої очі синьо-тьмяні Дивлюсь натхненно і несміло. Коли нас ніч розділить сонних, Серця заб’ються в нас окремо, Щербатий місяць снами томить, Чарує мертво і зелено. Та не лякайся, моя люба, Спокійно тої жди хвилини, Коли коханням день окрилить, Коли весна на кущ тернини Метелик сонця знов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
- Антонич Богдан-Ігор – Ранній вітер Крилатий вітер, дужий вітер, Що зорі, листя й ластівки несе, Сп’яняє серце. Ех, летіти В зелений квітень, в синь пісень! Піднявся день, мов олень з кручі, Ніч відплила, мов корабель. Крилатий вітер і пахучий, Мов дзенькіт сріблених шабель....
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях Лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, Подертий шовк твоїх левконій. Мембрана пам’яті найтонша, Не пропустивши світла, дзвонить. Навіщо, сестро, Навіщо пестиш тіні тіней? Закрижаніле соло сонця Мов дно музики Ув оркестрі, Що грає в сну блакитних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – диво Над ранком. Зорі з вовни мряки, Мов злоті гудзики з плаща, Відпоре день і сім’ям маку Розсипле солов’ям в кущах. В сувоях тиші сплять долини, Де мох задуми й мох імли, Аж скотиться стозерна диня На лопуховий ранку лист. Як диню сонця зсуне вітер На решето ясних долин, Розплющують зіниці квіти І листя рветься в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Хміль Дівчино, хмелю весняний, Довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни І в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль І кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль І тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Зима Кравці лисицям хутра шиють, Вітри на бурю грізно трублять. О боже, стережи в завію І людські, і звірячі кубла. У сто млинах зима пшеницю На сніг сріблясто-синій меле. Назустріч бурі ніч іскриться, Провалюючи небом села. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Корчмарські чари Кіптява свічка й ніж щербатий, Червінна королева з карт. Змішалась ява з сном крилатим І все недійсне – ніч і чар. Тремтять уста на чарки вінцях, І горло здавлює відчай. Корчмарю, сто даю червінців, Лиш місяця мені продай! 13 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Черемховий вірш Вже ніч нагріта п’яним квіттям Димиться в черемховій млі, І букви, наче зорі, світять В розкритій книжці на столі. Стіл обростає буйним листям, І разом з кріслом я вже кущ. З черемх читаю – з книг столистих – Рослинну мудрість вічних пущ. 21 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Яворова повість Мала балада Мав дяк в селі найкращу доню, Дівчину явір покохав. Почула плід у свому лоні По ночі, п’яній від гріха. Дізнавшись, дяк умер з неслави, Мов ніч похмурний був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим Росте син явора й дяківни. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Калина Калина похилилась вниз, Мов ягода росте червоне слово. Весні окриленій молись, Карбуй на камні пісню калинову! Та промінь сонця, мов стріла, Проколе слово і проріже камінь, І лиш калина, як цвіла, Цвіте щороку листям і піснями. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Вітер століть І вітер віє від століть, Крилатий, вільний і неспинний, І вчить свободи, туги вчить За чимсь незнаним і нестримним. І повторяє нам прибитим У зривах страчених намарне, Що вже ніяк життя спинити І що життя це не казарма. 13 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Колодійство Вже сонця колесо збиває стельмах, Ще обруча – до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман, Ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві: – Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, Щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева Весні трояндній й осені оайстреній!...
- Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Півень Зоря майнула, мов стріла, Неначе іскра, пісня згасла, І тільки з мокрого зела Роса краплинками сплила, Мов слово, чиста й ясна. Вже обріїв зігнувся рівень У круглу смугу обруча, І ніч почала вже кінчатись, Неначе ватра, догоряти. Ось ранок синім возом їде І сонця сніп в село везе. Крильми шумить червоний півень – Співучий з […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Теслів син Дубова скриня, в скрині пісня і сокира. Сокирою хвалив щодня твій батько бога. Твій дід теж тесля був. Стоять церкви чотири, Що ними завершив своє життя убоге. На жаль, твоя долоня вже не до сокири, Не мрії з дерева тесатимеш крилаті. Так відлітають птахи наших гір у вирій Долин квітчастих, на дівчата й льон багатих. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars poetica II, 4 Мистецтво поезії II, 4 Захоплений дітвак, Захоплений красою, Один із тих бурлак, Які живуть росою. Захоплений до краю, Мов барва в рожі згусла. Нічого більш не маю, Лишень кедрові гусла. Для Нього хочу грати, Рукою в гусла бити. Сто струн, мов срібні грати, Що ними кедр обвитий. Час задзвенить у тр`уну, Пригорне Бог мене І […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Життя по грецьки біос Овес, метелики і присяги коханців. Весна закрутить хмільно веретена травня. Лисиці, куни і дівчата вранці Виходять мити очі в буйнолозих плавнях. Годинник сонця квітам б’є години, І стулюються маки ввечері бентежно. Отак під небом недосяжним і безмежним Ростуть і родяться звірята, люди і рослини. 29 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
- Антонич Богдан-Ігор – Рубач Ч. 2 О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею рубає. Ще є веселий дроворуб, Веде з життям невпинно Рукопашний бій, Завжди веселий, наче дуб. Поете чорних рук, потіхи зерно сій! Бо прийде, прийде нагороди день Терплячим, милосердним і хоробрим. Не знатимеш уже сумних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра Зелений бог рослин і звірів Учить мене п’янкої віри, Релігії ночей весінніх, Коли прапервні у кипінні, У вічній зміні все незмінні. (Релігії ночей кипучих, Коли гримлять рослинні тучі). Зелений бог буяння й зросту Зітре на попіл мої кості, Щоб виростало, щоб кипіло П’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, Вогонь, чи бог, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, Аж […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Дороги ДОРОГИ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір Від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, Прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, Хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гірке вино Мої дні жорстокі та холодні Полину навіяли в пісні, Потонули обрії в безодні Чорної весни. Знов підказує мені до вуха Слів спокуслива, похмільна їдь, Що поглине серце завірюха, Хоч би мимохіть. Так складатиму в дні анестезії Цю отруйну дань моїм часам, Бо дарма: гірке вино поезії Мушу пити сам. Нерозумна мрія зрадно кличе, Знаю, що […]...
- Антонич Богдан-Ігор – De morte IV Про смерть IV Я є спокійний, наче тиша на воді, Я маю досить, досить сили, Щоб не боятись навіть і тоді, Коли загляне в очі лилик. Як затріпоче крилами над мною І вжалить зір, налитий кров’ю вщерть, То буде мовою німою Одне-одніське слово – смерть. Бо навіть привид чорний смерти Душі моєї не розстроїть струн. […]...
Зображення природи у ліриці пушкіна.