Антонич Богдан-Ігор – Життя по грецьки біос
Овес, метелики і присяги коханців.
Весна закрутить хмільно веретена травня.
Лисиці, куни і дівчата вранці
Виходять мити очі в буйнолозих плавнях.
Годинник сонця квітам б’є години,
І стулюються маки ввечері бентежно.
Отак під небом недосяжним і безмежним
Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.
29 березня 1935
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зима Кравці лисицям хутра шиють, Вітри на бурю грізно трублять. О боже, стережи в завію І людські, і звірячі кубла. У сто млинах зима пшеницю На сніг сріблясто-синій меле. Назустріч бурі ніч іскриться, Провалюючи небом села. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
- Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани два Тюльпани два, мов ти зо мною, На двох краях життя пустелі Даремне кличуть, лиш водою Йдуть світла золоті тунелі. Червоне полум’я двох квітів Крізь сіру тінь, крізь сіру тишу. Так родяться мистецтво й міти Із туги за далеким, вищим… За кращим, більшим, за незнаним, Що підняло б над світу низом. Два райські птахи – два […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Хати Хати, немов гриби червоні, Ростуть під вітром буйновійним. У черепицю дощ задзвонить. Моє село, ти ще спокійне? По давніх війнах, що минули, В лісах багрових виють лиси. Ще люди заграв не забули, Знов над селом комета висить. В ріці дівчата сонце миють, Прийшли над воду вільхи рядом. Тут орють від століть, тут сіють І бунтарів […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Привітання життя І день і вік однаково минають. Не задержать Нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, І перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, Час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах Повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі звена, Ми – відтинок […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Захід Над лугом хмари кучеряві, Як вівці, що пасе їх місяць. Ростуть дівчата, наче трави, На втіху хлопцям і гульвісам. Воли рогами сонце колють, Аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю – Це захід куриться, мов рана. 23 квітня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Хміль Дівчино, хмелю весняний, Довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни І в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль І кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль І тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Косовиця Немов брусок, гострить скінчивши, Косар за пояс сонце вклав. Аж день розкрився ширше й глибше, Як він засукував рукав. Слова співучих сіножатей Покошені до строф лягли. Вже труд натхненний і крилатий Скінчився, й піт з чола зітри. 22 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Корчмарські чари Кіптява свічка й ніж щербатий, Червінна королева з карт. Змішалась ява з сном крилатим І все недійсне – ніч і чар. Тремтять уста на чарки вінцях, І горло здавлює відчай. Корчмарю, сто даю червінців, Лиш місяця мені продай! 13 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Черемховий вірш Вже ніч нагріта п’яним квіттям Димиться в черемховій млі, І букви, наче зорі, світять В розкритій книжці на столі. Стіл обростає буйним листям, І разом з кріслом я вже кущ. З черемх читаю – з книг столистих – Рослинну мудрість вічних пущ. 21 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Схід сонця Страшне вино ночей доспілих По вінця в черепі хлюпоче. Буджуся сонний, неспокійний, І місяць чавить мої очі. Та раптом чую: вище, тонше, Стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить – сонце. 11 березня 1936...
- Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Калина Калина похилилась вниз, Мов ягода росте червоне слово. Весні окриленій молись, Карбуй на камні пісню калинову! Та промінь сонця, мов стріла, Проколе слово і проріже камінь, І лиш калина, як цвіла, Цвіте щороку листям і піснями. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Яворова повість Мала балада Мав дяк в селі найкращу доню, Дівчину явір покохав. Почула плід у свому лоні По ночі, п’яній від гріха. Дізнавшись, дяк умер з неслави, Мов ніч похмурний був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим Росте син явора й дяківни. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Вітер століть І вітер віє від століть, Крилатий, вільний і неспинний, І вчить свободи, туги вчить За чимсь незнаним і нестримним. І повторяє нам прибитим У зривах страчених намарне, Що вже ніяк життя спинити І що життя це не казарма. 13 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Теслів син Дубова скриня, в скрині пісня і сокира. Сокирою хвалив щодня твій батько бога. Твій дід теж тесля був. Стоять церкви чотири, Що ними завершив своє життя убоге. На жаль, твоя долоня вже не до сокири, Не мрії з дерева тесатимеш крилаті. Так відлітають птахи наших гір у вирій Долин квітчастих, на дівчата й льон багатих. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Тернина Немов метелик полум’яний, На кущ тернини сонце сіло. У твої очі синьо-тьмяні Дивлюсь натхненно і несміло. Коли нас ніч розділить сонних, Серця заб’ються в нас окремо, Щербатий місяць снами томить, Чарує мертво і зелено. Та не лякайся, моя люба, Спокійно тої жди хвилини, Коли коханням день окрилить, Коли весна на кущ тернини Метелик сонця знов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars poetica II, 4 Мистецтво поезії II, 4 Захоплений дітвак, Захоплений красою, Один із тих бурлак, Які живуть росою. Захоплений до краю, Мов барва в рожі згусла. Нічого більш не маю, Лишень кедрові гусла. Для Нього хочу грати, Рукою в гусла бити. Сто струн, мов срібні грати, Що ними кедр обвитий. Час задзвенить у тр`уну, Пригорне Бог мене І […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
- Антонич Богдан-Ігор – Рубач Ч. 2 О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею рубає. Ще є веселий дроворуб, Веде з життям невпинно Рукопашний бій, Завжди веселий, наче дуб. Поете чорних рук, потіхи зерно сій! Бо прийде, прийде нагороди день Терплячим, милосердним і хоробрим. Не знатимеш уже сумних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра Зелений бог рослин і звірів Учить мене п’янкої віри, Релігії ночей весінніх, Коли прапервні у кипінні, У вічній зміні все незмінні. (Релігії ночей кипучих, Коли гримлять рослинні тучі). Зелений бог буяння й зросту Зітре на попіл мої кості, Щоб виростало, щоб кипіло П’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, Вогонь, чи бог, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт з Меркурія Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, В долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, У скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, Холоне тіло […]...
- Антонич Богдан-Ігор – De morte IV Про смерть IV Я є спокійний, наче тиша на воді, Я маю досить, досить сили, Щоб не боятись навіть і тоді, Коли загляне в очі лилик. Як затріпоче крилами над мною І вжалить зір, налитий кров’ю вщерть, То буде мовою німою Одне-одніське слово – смерть. Бо навіть привид чорний смерти Душі моєї не розстроїть струн. […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Привітання життя БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно Обсипує дубове листя. дно Підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні – світло тонкостебле. Зелена башта – дуб стрільчастоверхий, Підвівшися із ночі чорних нар, Виполює черву й гниття пожар Зливає […]...
Соцреалізм.