Байка

Related posts:

1. Бароко Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних […]...
2. Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
3. Шванк Шванк (нім. Schwank – жарт) – жанр німецької середньовічної літератури, переважно сатиричне оповідання, подеколи у віршованому вигляді (XII-XVI ст.). Близький за мотивами до фабльо та прозової новели доби Відродження, ПІ. обмежувався епатуванням побуту клерикалів та лицарства, часто схилявся до відвертого цинізму. Найпомітнішим явищем цього жанру вважається збірка веселих, грубуватих Ш. мандрівного поета Штрікера під назвою […]...
4. Байка – найдавніший жанр літератури 1. Визначення байки (невеличкий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру). 2. Засновник жанру байки (давньогрецький раб-горбань, поет Езоп, VI ст. до н. е.). 3. Римський поет Федр ( І ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив повчальний зміст; виступав проти зажерливості, брехні, висміював-дурість, людські вади – “Вовк та Ягня”, “Вівця, Пес […]...
5. Байка багато чого навчить (за байками Л. Глібова “Щука”, “Муха й Бджола”, “Жаба і Віл”) Леонід Глібов відомий в українській літературі передусім як поет-байкар. Він вважається творцем нової байки. У своїх творах Л. Глібов зобразив суттєві явища життя, безправне становище кріпаків, пихатість чиновників, недолугість тогочасних судів. Автор висміював хитрі та підступні вчинки людей, лицемірство, егоїзм, жадібність, заздрість, лінощі та багато інших негативних рис характеру. Ось хитра і підступна Лисичка – […]...
6. Ампліфікація Ампліфікація (лат. amplificatio – збільшення, розширення) – стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів – синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У. Самчука: “Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла – гаряча, гнучка, тріпотлива… “; “Зовсім темно, хоч око виколи… “; “Жолобецький […]...
7. Чого навчає байка Людина – творіння природи. Вона має розум, фантазію, здатна плідно та творчо працювати. Вона може мислити, аналізувати, співпереживати, створювати власними руками щось нове, раніше небачене. Так, дійсно, людина – найкраще творіння природи, але не ідеальне. Вона має безліч вад. А ці вади, в свою чергу, заважають людству створити цивілізоване суспільство. Саме боротися із людськими вадами […]...
8. Байка – джерело мудрості У розділі “Байка у світовій літературі” ми познайомилися з історією розвитку байки, а також із творами відомих байкарів. Байки писали Езоп, Лафонтен, Крилов, Глібов. Спочатку здається, що байка – це розважальний веселий твір, але насправді автори байок говорять про серйозне. Як сказав Леонід Глібов: “Здається, байка просто бреше, а справді – правду ясну чеше”. Байка […]...
9. Моя улюблена байка І. А. Крилова Я прочитав багато байок І. А. Крилова, але найбільше мені сподобалась байка “Камінь і Черв’як”. Головні герої: Камінь, Черв’як, Дощ і Оповідач-автор. Сюжет байки такий: Камінь, який Лежав на ниві, картав Дощик, що поливав землю. Камінь обурювався через те, що лежить на полі багато років і ніхто не подякував йому за це, а Дощу, що […]...
10. Моя улюблена байка “Квартет” Моя улюблена байка “Квартет” Уже сам початок байки підказує нам, що добра не буде, що за справу взялися недолугі виконавці. Адже перше слово – Осел, тобто баєчний образ недалекого розумом, але упертого “діяча”. А далі все гірше та гірше: Козел завжди символізує завзяту дурість. Мавпа – то символ дурості енергійної. А до Ведмедя дібрано епітет, […]...
11. Байка Л. Глібова “Щука” Байка Л. Глібова “Щука” I. Глібов – майстер-байкар. (Давній жанр увійшов у творчість Глібова. Він пише про злободенні проблеми.) II. “Щука” – викриття лицемірства, продажності суду. (Злочини Щуки; нікчемні судді.) III. “Страшний” вирок. (Щучині подарунки Лисиці, хоча це, можливо, і чутки; Лисиця відплатила за “карасиків”.) IV. Роль байки в літературі. (Під маскою алегорії, сатири можна […]...
12. Павло Глазовий – Що таке байка Син-школяр читає книжку. – Тату, таточку! – гука. – Ось написано тут Байка. Це матерія така? – Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти, Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти....
13. Власна байка про Миколу і Майку Микола біг до школи З портфельчиком легким. Аж тут побачив Майк З портфелищем важким. – А що несеш в портфелі, Сусідонько моя? Чому така важкая Ноша ця твоя? Несу знання я в школу – Учила недарма. А ще кільце ковбаски, Сім булочок, сосиски, Три яблука, іриски… Портфель свій кинув Коля За Майчин учепився. Аж раптом […]...
14. Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова) Леонід Іванович Глібов народився в 1827 році в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Ще з юного віку складав поезії російською мовою, але невдовзі почав писати байки українською. Упродовж життя він створив понад 100 байок. У них письменник зазвичай намагався порушувати проблеми людської та суспільної моралі. Леонід Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість […]...
15. Байка – твір художній, філософський, виховний (за творами Езопа та Івана Крилова) Байка – твір художній, філософський, виховний (за творами Езопа та Івана Крылова) Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним. […]...
16. Аланакара Аланакара (санскр. – прикраса) – система стилістичних правил в індійській літературі, розрахована на посилення художньої виразності, особливо в поезії. Розроблялася в поетиках Бхамахи, демдіна, Убхата (VIII-IX ст.), мала два різновиди: 1) шабдаланкара, що стосувалася художньої форми та ритмомелодики; 2) арталанкара, що спрямовувалася на збагачення змісту тропами....
17. Марсійя Марсійя – елегійна, переважно моноримна поема на честь покійника, найдавніший жанр арабської Поезії, що постав на основі ритуальних похоронних оплакувань. Один із відомих поетів цього жанру – аль-Мугальхіль (VI ст.), котрий присвятив свої твори загиблому у бою братові. Звертався до М. перський поет Рудакі (елегія на смерть Шахіда Балхі), автор поеми “Шахнаме” Фірдоусі, зокрема у […]...
18. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
19. Ідилія Ідилія (грецьк. eidyllion – замальовка, невелика віршова пісенька; зменш, від eidos – образ; мовою олександрійських учених – поетичний твір) – одна з основних форм буколіки, невеликий, переважно віршовий, твір, в якому поетизується сільське життя. Назву запровадив давньогрецький поет Теокріт (III ст. до н. е.), написавши збірку “Ідилія” – переважно гекзаметрами. Його ліричний герой – представник […]...
20. Аполог Аполог (грецьк. apologos – оповідь) – коротка морально-повчальна повість з підтекстом, близька до притчі. Героями тут виступають предмети, звірі, птахи, рослини. А. виник на Сході (“Панчатантра”, “Калила і димна” та ін.), його елементи спостерігаються у “Повісті про Варлаама та Йоасафа”, якою свого часу зацікавився І. Франко. Перші згадки про А. наявні в українських поетиках XVII-XVIII […]...
21. Літургійна поезія Літургійна поезія – лірика, розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади (в цьому вбачається відмінність Л. п. від християнської поезії взагалі). до даного жанру, невіддільного від музичного супроводу, належать гімн “Споконвіку було Слово… “, пісня Мойсея (Вихід 15.1-19; Повторення Закону 32.1-43), “Пісня над піснями” та інші твори, що складають церковну гімнографію. Л. п. підпорядкована […]...
22. Житійна література Житійна література (житія, агіографія – грецьк. hagios – святий, grapho – пишу) – життєписи знаменитих єпископів, патріархів, монахів, світських осіб, канонізованих християнською церквою; літературний жанр, що відрізняється від просто біографії релігійною спрямованістю. Агіограф ставить за мету дати взірець подвижництва. Епоха розквіту цього жанру – у візантійській літературі УШ-ХІ ст. Саме у цей період він сформувався, […]...
23. Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
24. Канон Канон (грецьк. kanon – палиця, переносно: норма, правило) – усталені, нормативні засади і принципи літератури і мистецтва певних періодів, художніх напрямів, стилів та ін. Канонічність властива передусім мистецтву давніх часів. У цей період К. є органічною формою і способом існування мистецтва, – зразком досконалості і критерієм художньої цінності. Унормовані у певному виді мистецтва К. визначали […]...
25. Екфразис Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
26. Памфлет Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan – ycе, ihlego – палю) – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. П. оголено тенденційний, призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманна яскрава афористичність, ораторські інтонації (дав.: Ораторська проза), експресивність, іронія, згущена до сарказму. Образливий П., що спотворює факти, окарикатурює дійсність та […]...
27. Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
28. Пастораль Пастораль (лат. pastoralis – пастуший) – різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, де мовиться про цноти сільського життя на лоні природи, підкреслюється стилізація простоти. В П. на першому місці – умовність: від уявного золотого віку, вільного від соціальної нерівності, до надто чуттєвого світу шляхетних пастухів, пастушок та невишуканих умов їхнього життя. Класичним взірцем цього […]...
29. Вервиця до святого Антонія Падевського При відмовлянні цієї вервички діялися великі чуда. На честь 36 літ святого Антонія. На великих зернятках: Отче наш… Богородице Діво… На маленьких зернятках: Святий, святий, святий Антоніє Падевський Чудотворче! Повні земля і море чудес Твоїх. Через любов Дитятка Ісус рятуй нас! В кінці кожного десятка: Слава Отцю… Так молитись три десятки, а потім: Отче наш… […]...
30. Етюд Етюд (фр. etude – вправи, вивчення) – в малярстві, графіці, скульптурі – твір, що має на меті глибше освоєння митцем зображуваної натури. В літературі – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру (“Цвіт яблуні”, “Невідомий” М. Коцюбинського, “дорога” В. Стефаника, Три зозулі з поклоном” Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям Е. вживаються його […]...
31. Віршознавство Віршознавство – розділ літературознавства, частина поетики, наука про віршові нормативи літературних творів, покликана осмислювати внутрішню будову вірша, власне, його метрику, строфіку та фоніку. В Україні початки В. спостерігаються в граматиках та поетиках братських шкіл XVI-XVII ст. Особливого розвитку сягнуло В. у Києво-Могилянській академії (Феофан Прокопович, Митрофан довгалевський, Георгій Сломинський та ін.). У XIX ст. В. […]...
32. Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
33. Класицизм Класицизм – напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.), Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. для К. характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. […]...
34. Ноктюрн Ноктюрн (фр. nocturne – нічний) – музична п’єса ліричного, мрійливого характеру, ніби навіяна нічними настроями. За аналогією – невеликий художній, переважно поетичний твір: На сонні ниви, на левади, Місяць сріблисті ллє каскади, Сипле брильянтів срібні рої На польні рожі і пової. На ясні ниви, на левади, Леготом ельфів мчать громади, Ловлять розсипані брильянти, Сльози тремтючі […]...
35. Вояцька повість Вояцька повість – жанр середньовічної літератури, де мовиться про героїчні подвиги, батальні сцени, епізоди військового побуту, в основі яких реальні та легендарні історичні події. Поетичний стиль В. п. пов’язаний із фольклорною епічною традицією, з історичною, переважно агіографічною (книжною) прозою, тяжів до фактографічного опису, стереотипних стилістичних фігур, поширював патріотичні ідеї та вояцькі чесноти, втілені в центральному […]...
36. Брахіколон Брахіколон (грецьк. brachys – короткий та kolon – віршований елемент, рядок) – вірш або частина вірша, кожен рядок якого побудований з одного складу. Б. вживається переважно як фрагмент поетичного твору (“Ніч” М. Семенка), цілих строф, а то й творів. Так Б.-І. Антонич лишив у своїй поетичній спадщині сонет “Зов”, написаний у вигляді цієї рідкісної та […]...
37. Гусляр Гусляр – народний співак-музика, який грав на гуслях, – старовинному багатострунному щипковому музичному інструменті, що був поширений в Україні за княжих часів (згадується з VI ст.) та інших слов’янських країнах* Гуслі мали форму плоскої скриньки різної конфігурації: крилоподібної – дзвінчаті, шоломопоподібної, прямокутної. Кількість струн – від декількох у давнину, до 55-66 в XX ст. Гуслярі […]...
38. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
39. П’єса П’єса (фр. piece) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру (“В катакомбах” Лесі Українки, “Потомки запорожців” О. довженка та ін.). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-якого драматичного. жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву “П.” застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). […]...
40. Ваганти Ваганти (лат. vagantes – мандрівники) – мандрівні ченці, школярі, студенти Західної Європи ХІІ-ХШ ст. – автори вільнодумної, почасти баламутної, життєлюбної, далекої від аскетичних ідеалів ортодоксальної церкви, подеколи гостро сатиричної лірики. Тісно пов’язані з традиціями вченої латинської поезії каролінзького Відродження, вони сміливіше стали на шлях світської літератури, зважилися навіть пародіювати канонічні тексти та католицькі ритуали (“Євангеліє […]...