Чим полонила Настя Лісовська “пана трьох частин світу”, або “Якби я був султан… “? (за твором “Роксолана”)

Спробуйте уявити себе могутнім володарем. Вам підкоряються землі “від тихого Дунаю до Багдаду, від кам’яних могил фараонів до найдальших розташувань військ у пустелях”. Щодня до вас прибувають численні гурти невольників, наймогутніші владики падають до ніг, щоб урятуватися. Ви маєте сотні наложниць, прислужників-підхалимів, чию жалюгідність і нещирість доводиться бачити день за днем. Чого б ви тоді бажали, чого прагнули? В оточуючому вас світі настільки багато шукачів вигоди, солодкої брехні, гіркого вина, що втрачається віра у справжнє,

у нештучні почуття, у щиру посмішку, довіру й любовне піклування. Але раптом, немов цвіт папороті в купальську ніч, з’являється Вона. Та, що не кидається в ноги й не прагне багатства, що говорить так, ніби ти й не султан, а просто товариш із села, сміливо й відкрито. Звичний ритм думок бере тайм-аут, поступаючись місцем непідкупному зацікавленню й жевріючій надії.

Так сталося з молодим падишахом Сулейманом при першій розмові з дівчиною з далекої країни, однією зі своїх одалісок, майбутньою Роксоланою, султанкою Місафір. Як підмічає Остап Назарук, Настя одразу “доволі глибоко загнала йому в нутро

солодку” але затруєну стрілу першого враження симпатії й любові”. Який же рецепт отрути тієї стріли?

Найперше, беремо щирість у найбільшій із можливих концентрацій, непідкупну й всеосяжну, таку, навіть крапля якої відчутна. Додаємо сміливості й витримки, що дають нам смак вільної, природної та невимушеної поведінки. Але не забудьте сипнути жменьку ледь відчутного тремкого хвилювання. Так поводилася Настя Лісовська, потрапивши на аудієнцію до султана. Але цього недостатньо, адже кожна розмова – це як гойдалка: перевага нетривка і треба знову штовхати. Наступним інгредієнтом враження став розум, що в суміші з тонким тактом і проникливістю майже добили Падишаха. Але на таких позиціях слабкі люди не тримаються, тому Сулейман ще бореться, хоч уже й не відчуває переваги. І тут вступає в бій стійкість віри й безкорисливість душі. “Я – християнка” – твердо каже Настя. Але при цьому поважає закони Корану й вірить у чистоту помислів молодого султана. В останній надії, що невольниця не така вже й особлива, той питає, чи хоче вона всіх його грошей та влади. Після відмови “був у найвищій мірі здивований і роззброєний” і відчуває, що програє майже без бою. Ну а родзинкою стало, на перший погляд, просте, але насправді таке інтуїтивно проникливе й щире питання: “Чому ти маєш зачервонілі очі?” У цих, словах і розуміння, і докір з прихованим піклуванням – Сулейман викидає білу хустинку, розуміє, що невольником тепер стає він, а трофей – найдорожче – його душа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Пісня мандрівника богдан-ігор.
Ви зараз читаєте: Чим полонила Настя Лісовська “пана трьох частин світу”, або “Якби я був султан… “? (за твором “Роксолана”)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.