Павло Мовчан – дві сніжинки



Нам прошкувать в залітошну печаль…
Мені одному – ти ж бо вже пристала,
Ламать реальність гранями кристалу.
Мені одному думать і мовчать…
Вже дві сніжинки впали, ніби бренькіт,
Упали так, як кінь з тремтливих ніг.
І відізвався голосом тоненьким
Гарненний день і тлустий, тлустий сніг.
І було дивно (навіть смішно стало):
Товстезний сніг, а голос претонкий.
Бо дві сніжини галасно упали
На ситий сніг, як персні із руки.
А пошукай той смуток, те чуття,
Хоч ця зима і схожа на торішню,
Пелюстки снігу все летять, летять,
Та де ж ті дві?..
Шукай, шукай скоріше.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір опис про ліс.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – дві сніжинки