Калокагатія

Related posts:

1. Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
2. Класицизм веймарський Класицизм веймарський – напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х XVIII ст. Представлений творчістю Й.-В. Гете, Ф. Шіллера, теоретичними працями Й. Вінкельмана, В. Гумбольдта. К. в., що прийшов на зміну періоду “Бурі і натиску”, руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. Водночас К. в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами,” […]...
3. Лапідарність Лапідарність (лат. lapidarius, від lapis – камінь) – виняткова стислість і чіткість у висловлюванні думок, економне вико-ристання художніх засобів. Л. притаманна народним прислів’ям, приказкам, коломийкам, анекдотам. В українській літературі властива новелам В. Стефаника, Гр. Тютюнника, поезії Є. Плужника, М. Зерова та ін. Л. має синонім “лаконізм” (грецьк. lakonismos – стислість, притаманна мовленню спартанців – мешканців […]...
4. Літературно-естетичні погляди Г. Сковороди Літературно-естетичні погляди Г. Сковороди I. Г. Сковорода – філософ-просвітитель XVIII століття. II. Основні проблеми філософії та творчості Г. Сковороди. 1. Проблема сутності людини. 2. Проблема людського щастя. 3. Пошуки шляху до всенародного щастя. III. Основні положення вчення філософа. 1. Пізнання себе. 2. Вибір “сродної праці”. (Суспільство, в якому кожна людина знайшла своє місце у світі […]...
5. Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
6. Еквіритмічність Еквіритмічність (лат. aequus – рівний та грецьк. rhythmos – ритм) – збереження у перекладі поетичного тексту ритмічної структури оригіналу, враховуючи нормативи кожної мови. На практиці досягти абсолютно точної відповідності в цьому аспекті неможливо, однак чимало перекладачів намагається віднайти найоптимальніший варіант перекладу, враховуючи смислові та естетичні якості оригіналу. Так, еквіритмічної досконалості досяг М. Рильський у своїх […]...
7. Тетраптих Тетраптих (грецьк. tetra – чотири maptychos – складений) – чотири самостійні поетичні твори, пов’язані спільним ідейно-тематичним змістом та мотивом. Такими є “Чотири оповідання про надію. (Варіації на тему Р.-М. Рількє)” М. Бажана, цикли “Пастелі” та “Енгармонійне” П. Тичини, “Шахерезада” М. драй-Хмари....
8. Парабола Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. В середині структури П. – інакомовний образ, що тяжіє до символу, а не алегорії (подеколи П. називають “символічною притчею”), однак вона не притлумлює предметності, ситуативності, лишається ізоморфною […]...
9. Нова українська література Нова українська література – українська література XIX ст., що базувалася на іманентній національній основі – народній мові. Започаткована виданням “Енеїди” І. Котляревського (1788), яка підсумовувала ідейно-естетичні пошуки давньої української літератури та виводила національне письменство на нову творчу перспективу, мала великий вплив на сучасників (так звана “Котляревщина”). Н. у. л. пережила тимчасовий спалах сентименталізму (І. Котляревський, […]...
10. Літературні ігри Літературні ігри – термін має подвійне значення. По-перше, художня творчість – це гра мистецькими засобами за законами мистецтва, рівновелика будь-якій соціальній грі (політичній, виховній, спортивній тощо), однак відмінна за змістом – тут панують естетичні критерії. По-друге, Л. і. вживаються як узагальнена назва певних жанрів, які стимулюють інтелектуальну активність та розвивають естетичний смак: анаграма, буриме, головоломка, […]...
11. Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
12. Іманентність Іманентність (лат. immanens – властивий, притаманний. комусь) – властивість, притаманна певним предметам та явищам, що виражає їхню сутність; у мистецтві проявляється через самтожність таланту, тобто здійснюється шляхом самоідентифікації, самопізнання та самореалізації у відповідній “спорідненій діяльності”, на чому наполягав Г. Сковорода, вважаючи, що “неспорідненість” згубна для мистецтва. Лише віднайшовшись у собі, розкривши свою сутнісну основу, воно […]...
13. Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
14. Псалми Псалми (грецьк. psalmos – пісня; гра на струнному інструменті) – пісні релігійного змісту, створені біблійним царем давидом. Зібрання ста п’ятдесяти П. під назвою “Псалтир” увійшло до Святого Письма, ставши навчальною книгою. Поетична образність та тонкий ліризм перетворили її на найпопулярнішу книгу, відому в києво-руських списках XI ст. (зокрема і за різновидами: псалтир гадальна та псалтир […]...
15. Відповідь на контрольне питання До творчості Євгена Маланюка Що у творах Є. Маланюка означав Рим, а що Еллада? Пишучи про Україну, він звертається до неї, називаючи Степовою Елладою. Цим іменем поет підкреслює слабкість держави, яка має талановитий, роботящий, але з лінивою душею народ. Залізний Рим для поета – це уособлення сили і фізичної, і духовної, це сильна держава, народ якої не можна підкорити, […]...
16. Памфлет Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan – ycе, ihlego – палю) – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. П. оголено тенденційний, призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманна яскрава афористичність, ораторські інтонації (дав.: Ораторська проза), експресивність, іронія, згущена до сарказму. Образливий П., що спотворює факти, окарикатурює дійсність та […]...
17. Триметр Триметр (грецьк. trimetros – тримірний), або Триподія (грецьк. tripodes – розмір на три стопи) – тристопний вірш двоскладового чи трискладового розміру. Приміром, у віршовому рядку з амфібрахійним розміром на три стопи: “По небу не хмари, а клоччя… “ (В. Ярошенко)....
18. Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
19. Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...
20. Есхатологія Есхатологія (грецьк. eschatos – останній, кінцевий і logos – слово, вчення) – складова частина будь-якої релігії, що сягає корінням глибокої давнини. Есхатологічна література – літературні твори, написані під впливом вчення про кінець світу і потойбічне життя людини. Цікавим і характерним для давнього українського письменства є есхатологічний апокриф “Ходіння Богородиці по муках”. Уже з XII ст. […]...
21. Антропологізм Антропологізм (грецьк. anthropos – людина, logismos – судження) – філософське вчення, згідно з яким поняття “людина” є центральною світоглядною категорією, з допомогою якої можна пояснити сутність природи і суспільства. Розроблялося філософами на “матеріалістичній” основі (К.-А. Гельвецій, Л. Фейербах) або з “ідеалістичних” позицій (Ф. Ніцще, В. дільтей, Г. Зіммель). А. відбився в естетичних системах класицизму і […]...
22. Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
23. Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби… “, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, […]...
24. Антифраз, або Антифразис Антифраз, або Антифразис (грецьк. antiphrasis – затемнення) – вживання слів та виразів у протилежному значенні. подеколи іронічно: Марную день на пошуки незримої Німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, Влітаю в ніч. Слова мене п’янять. Я – алкоголік страченої суті, Ії Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, Спливають кров’ю […]...
25. Григорій Сковорода – Повна академічна збірка творів За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. – 1400 с. ISBN 978-966-372-330-3 Ця книга – перше видання творів великого українського поета й філософа Григорія Сковороди (1722-1794), здійснене в належному академічному форматі. Воно стане цінним джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, культурологів, педагогів, богословів та інших фахівців, які вивчають творчість […]...
26. Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
27. Теорія епічного театру Теорія епічного театру – теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б. Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираженняепохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії. Т. е. т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені, демонстрації образу, а не перевтілення […]...
28. Преромантизм Преромантизм (фр. preromantisme – передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву. Найповніше П. проявився в Англії та Шотландії (творчість Т. Чаттертона, дж. Макферсона, Т. Уолпола та ін.), зумовивши так званий “осіанізм”, […]...
29. Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси, вираженому в оформленні осель та строїв, у ставленні до природи, у мелодійній та шляхетній за змістом пісні тощо. Ця риса […]...
30. Естетичні категорії Естетичні категорії – визначальні, найзагальніші ціннісні поняття, що виражають посутні характеристики сприйняття, переживання, пізнання та поцінування людиною явищ дійсності і мистецтва, творення нового одуховленого світу за законами краси. Е. к. дістали різне, часом відмінне тлумачення залежно від певної філософської концепції. Так, одні представники (І. Кант, Б. Кроче та ін.) розглядали їх як властивість свідомості, прояв […]...
31. Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
32. Естетика Естетика (грецьк. aisthesis – чуття, почуття, aistheticos – чуттєвий) – наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси і художньої творчості. Як окрема наука з окресленим предметом дослідження Е. відгалузилася від системи філософського знання у XVIII ст., що зумовлено творчістю німецьких філософів О. Баумгартена, І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля. Проте її традиції сягають у […]...
33. Георгіки Георгіки (від грецьк. georgikds – землеробський) – різновид дидактичної літератури в античну добу, епічні твори, присвячені сільському життю. Приміром, “Георгіки” Никанора Колофонського (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), “Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), “Про сільську господарку” Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.), “Георгіки” Вергілія (70-19 pp. до н. е.). У новочасній […]...
34. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
35. Завбачення в літературі Завбачення в літературі – здійснення прогностичної функції художньої творчості. Приклади передбачення митцями майбутніх подій, відкриттів чи тенденцій розвитку (від чобіт-скороходів до швидкісних потягів), які беруться з фольклору, пригодницько-фантастичної, аналітико-реалістичної літератури, свідчать лише про те, що в художньообразному мисленні письменників так чи інакше відбивається здатність людини виходити бодай у мріях поза межі видимого. Пізнання невіддільне від […]...
36. Поетична творчість Г. Сковороди Поетична творчість Г. Сковороди І. Створення збірки “Сад божественних пісень”. ІІ. “Сад божественних пісень” – своєрідний ліричний щоденник автора. 1. Змалювання соціальних вад кріпосницької системи у поезії “Всякому місту звичай і права”. 2. Смерть – як суддя, що виносить справедливий вирок усім, хто завдає людям горя на землі (за поезією “De Lіbertate”). 3. Кревний зв’язок […]...
37. Анакреотична поезія Анакреотична поезія – жанр лірики, в якому панує життєрадісно, світле світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові. Започаткований еллінським поетом Анакреонтом (VI-V ст. до н. е.). На жаль, від його ліричної спадщини збереглися лише певні фрагменти. Відома новій літературній добі приписувана йому збірка “Анакреонтика” виявилася сукупністю поетичних творів різних авторів, котрі його наслідували. А. п. […]...
38. Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
39. Критерій оцінки літературного твору Критерій оцінки літературного твору (грецьк. kriterion – мірило, засіб судження) – система засобів (принципів, зразків, норм, канонів, аргументів) для визначення своєрідності художніх творів, оцінки їх естетичної досконалості чи недосконалості, належності до сфери мистецтва. Термін “К.” етимологічно і понятійно пов’язаний із терміном “критика”: критика – судження, оцінка, К. – засіб судження, мірило оцінки. Якщо предмети матеріальної […]...
40. Поліфонія Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, […]...