Лапідарність

Related posts:

1. Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
2. Калокагатія Калокагатія (грецьк. kalos – гарний, agathos – хороший) – поняття естетики, що виражає ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості. Пошуками К. перейнята творчість Г. Сковороди, вона визначила ідейно-естетичні пошуки символістів, найбільше притаманна “неокласикам”....
3. Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
4. Етюд Етюд (фр. etude – вправи, вивчення) – в малярстві, графіці, скульптурі – твір, що має на меті глибше освоєння митцем зображуваної натури. В літературі – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру (“Цвіт яблуні”, “Невідомий” М. Коцюбинського, “дорога” В. Стефаника, Три зозулі з поклоном” Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям Е. вживаються його […]...
5. Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
6. Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...
7. Строфоїд Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли певного виду строфи встановити не можна, хоча її структура наявна. Зразки С вбачаються у поезії Т. Шевченка (“Мені тринадцятий минало”), І. Франка (деякі вірші із збірки “Зів’яле листя”), Г. Чупринки, М. Семенка(“Тов. Сонце” та ін.), Є. Плужника (“Галілей”) чи І. Світличного (“Курбас”) та ін....
8. Медитація Медитація (лат. meditatio – роздум) – жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т. п. гатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. М. – різновид феноменологічного метажанру. Їй найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб’єктивований ліричний герой. Основні опозиції медитативної лірики – “людина і суспільство”, “людина – людина”, “людина […]...
9. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
10. Хронологічна таблиця життя й творчості Є. Плужника Хронологічна таблиця життя й творчості Є. Плужника 26 грудня 1898 р. народився в багатодітній родині дрібного купця Павла Плужника в слободі Кантемирівці. 1918 р. разом із родиною переїхав на Полтавщину. 1923 р. Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників (Аспис). У 1923 р. у київській газеті “Більшовик” та журналі “Глобус” з’являються перші вірші, підписані […]...
11. Парабола Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. В середині структури П. – інакомовний образ, що тяжіє до символу, а не алегорії (подеколи П. називають “символічною притчею”), однак вона не притлумлює предметності, ситуативності, лишається ізоморфною […]...
12. Еклога Еклога (грецьк. ekloge – вибір) – різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між пастухами та пастушками. Як жанрова форма Е. близька до пасторалі, дещо відмінна від ідилії (змальовує переважно побутову сценку, тоді як ідилія спрямована на відтворення внутрішніх переживань автора чи ліричного героя). В такому значенні Е. використовувалась у драматичних та епічних творах […]...
13. Художня деталь в літературі Художня деталь – засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня […]...
14. Триметр Триметр (грецьк. trimetros – тримірний), або Триподія (грецьк. tripodes – розмір на три стопи) – тристопний вірш двоскладового чи трискладового розміру. Приміром, у віршовому рядку з амфібрахійним розміром на три стопи: “По небу не хмари, а клоччя… “ (В. Ярошенко)....
15. Вірш Вірш (лат, versus – повтор, поворот) – 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. Приміром, у доробку В. Пачовського спостерігається такий випадок: Так ходила по алеї, та зайняти я не міг! […]...
16. Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
17. Синонім Синонім (грецьк. synonimos – однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, в “центрі” якого міститься стилістично нейтральне слово оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, заметіль, метелиця, юга, хуга,”хурделиця, завія). Застосування С. у поетичному мовленні зумовлює його змістову місткість І точність, яскравість […]...
18. Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби… “, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, […]...
19. Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
20. Лірика Лірика (грецьк. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У Л. першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу […]...
21. Ідіома Ідіома (грецьк. idioma – особливий, самобутній зворот) – стійкий, неподільний, специфічний для певної мови вислів, який виражає єдине поняття, своєрідний фразеологічний зворот. За будовою І. є нерозчленовуваним словосполученням (“вухналі кувати” – мерзнути; “дати гарбуза” – відмовити жениху; “витрішки продавати” – не мати змоги купити якийсь товар; “стріляний птах” – людина з досвідом і т. п.) […]...
22. Памфлет Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan – ycе, ihlego – палю) – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. П. оголено тенденційний, призначений для прямого впливу на громадську думку. Його стилю притаманна яскрава афористичність, ораторські інтонації (дав.: Ораторська проза), експресивність, іронія, згущена до сарказму. Образливий П., що спотворює факти, окарикатурює дійсність та […]...
23. Кінетична мова Кінетична мова (грецьк. kinetikos – той, що належить до руху, рухає) – спілкування за допомогою жестів рук, рухів тіла, міміки (інша назва – мова жестів). К. м. використовується у таких випадках: 1) глухонімими та сліпо-глухонімими. Існують спеціальна мова жестів, кодифікована, структурно незалежна від звукових мов, а також спонтанні системи спілкування за допомогою жестів, які складаються […]...
24. Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
25. Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
26. Епод Епод (грецьк. epodos, від ері – безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode – пісня) – приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом – ліричний твір в античній версифікації, складений із двовіршів однієї метричної системи, в якому довгі віршові рядки чергувалися з короткими. Наприклад, “Еподи” Горація у модернізованому […]...
27. Хронологія Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення точному датуванню навіть окремих поезій Лесі Українки, щоб якомога адекватніше простежити розвиток таланту, зміну тематики, еволюцію авторської свідомості. для істотних […]...
28. Експозиція Експозиція (лат. expositio – виклад, опис, пояснення) – вихідна частина сюжету художнього твору, в якій стисло подається ситуація, що логічно випереджає зав’язку, хоча може в тексті передувати не тільки їй, а й подаватися після неї окремими деталями впродовж усього твору (затримана Е.) або ж наприкінці (зворотна Е.). Е. представляє час і місце події (дії), ; […]...
29. Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
30. Піїт, або Піїта Піїт, або Піїта (грецьк. poietes – поет) – так в Україні називали поета до початку XIX ст., згодом цей термін набув або жартівливого, або іронічного змісту для означування нездорових явищ у поезії, пов’язаних із графоманством та епігонством, поверховим версифікаторством: Сиділи там скучні піїти. Писарчуки поганих вірш (І. Котляревський)....
31. Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Спадщина Розстріляного Відродження – то важлива і цікава сторінка нашої культури. 1937-1938 роки стали чорними роками в історії української літератури. Розпрощались з життям талановиті, віддані своєму народові люди. Замовкла поетична пісня М. Хвильового, С. Плужника, М. Вороного, М. Зерова, інших. Пісня обірвана, та звучатиме вона ще багато років, даруючи насолоду, […]...
32. Віртуозність Віртуозність (італ. virtuoso, від лат. virtus – доблесть, чеснота, талант) – високий рівень мистецької, літературної майстерності, синонім “артизму”, “артистизму”, досконалості. Часто спостерігається у ліриці, де поет розкриває можливості свого таланту завдяки звуковому інструментуванню, ритмомелодиці та іншим засобам версифікації, дивовижною грою уяви та інтелектуальної пристрасті, тонким естетичним смаком....
33. Глоса Глоса (грецьк. glossa – мова, застаріле слово) – вірш в іспанській поезії за доби середньовіччя та Відродження, який починався здебільшого чотирирядковим епіграфом (мотто) із сформульованою темою твору в цілому, що розкривалася у відповідних за кількістю децимах (строфах з десяти рядків). Кожен рядок мотто завершує кожну дециму....
34. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
35. Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
36. Твір-відгук на новелу “Три зозулі з поклоном” Твір-відгук на новелу “Три зозулі з поклоном” Багато творів написано про велике людське почуття – кохання. Не є винятком і творчість Григора Тютюнника. Символічним втіленням добра, людяності, мудрості постають герої новели Григора Тютюнника ” Три зозулі з поклоном “. Цей трагічний, щемливо ліричний твір має присвяту: “Любові Всевишній присвячується”. Епітет “Всевишній”, який в українській мові […]...
37. Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал. Літературний І. в сучасній […]...
38. Байронізм Байронізм – ідейно-естетична концепція, яка постала у європейському романтизмі XIX ст., пов’язана з творчістю англійського поета дж. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Він’ї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Основні риси Б. – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення І недосконалої дійсності. В Україні Б. позначився на “Історії Русів”, на творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. […]...
39. Триптих Триптих (грецьк. triptychos – складений утроє) – композиція з трьох самостійних, проте пов’язаних спільним ідейним змістом та мотивом мистецьких творів, найбільш поширена в поезії: “Сльози-перли” Лесі Українки, “Триптих” О. Ольжича, “Кінотриптих” М. Вінграновського, “Триптих про слова” І. драча, “древлянський триптих” Ліни Костенко, “Ланчонентний триптих” Б. Бойчука та ін....
40. Неореалізм Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті XX ст., зокрема у творчості Г. Косинки, В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-давидовича, у 60-70-ті – у Гр. Тютюнника та ін – Поставши на грунті класичного реалізму, але не сприйнявши лінійно міметичного принципу “зображення життя у формах життя”, неореалісти визначали свій концептуальний принцип […]...