Амфімакр

Related posts:

1. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
2. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
3. Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
4. Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
5. Дохмій Дохмій (грецьк. dochmios – кривий) – стопа в античному віршуванні, що складається з восьми мор, поєднуючи в собі ямб та амфімакр ( ∪ – – ∪-). Можливість заміни довгого складу двома короткими (і навпаки) витворювала до 32 варіантів д., котрий здебільшого використовувався в ліричних та патетичних фрагментах античних трагедій. В українській поезії ця стопа майже […]...
6. Триметр Триметр (грецьк. trimetros – тримірний), або Триподія (грецьк. tripodes – розмір на три стопи) – тристопний вірш двоскладового чи трискладового розміру. Приміром, у віршовому рядку з амфібрахійним розміром на три стопи: “По небу не хмари, а клоччя… “ (В. Ярошенко)....
7. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
8. Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
9. Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в пoeзії: А. Тажібаєв, Г. Гулям, А. Тукай, М. джаліль, А. […]...
10. Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
11. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
12. Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
13. Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
14. Дактиль Дактиль (грецьк. daktylos – палець; міра довжини) – в античній версифікації – стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший – довгий, решта – короткі. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на першому складі (- ∪ ∪). дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий […]...
15. Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
16. Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
17. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
18. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
19. Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
20. Дактилічна клаузула Дактилічна клаузула (грецьк. dactylos – палець і clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка, слова в якому мають наголос на третьому складі від його краю, збігається з дактилічною стопою, характерна для деяких поетів, зокрема для І. Багряного: “Гей, нема, нема. Тут страшна зима, / Мла, відчай і сон над оселями”, “Ой, летять два соколи з […]...
21. Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
22. Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
23. Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
24. Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
25. Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І дощ іде, роса пада. В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо....
26. Сфрагіда Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети: Антонин був хрущем і жив колись […]...
27. Ропалічний вірш Ропалічний вірш (грецьк. rоpalinds – віялоподібна палиця) – відома з античної доби віршова гра, де у кожному рядку слова складаються у послідовності: односкладове, двоскладове, трискладове, чотирискладове. Приклад Р. в.: Як рука дитину пригортає, То дитя звитяжцем виростає (М. Івасюк)....
28. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
29. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
30. Хорей, або Трохей Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros – хор) – в античному віршуванні – триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний. Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. […]...
31. Ой сивая та і зозуленька – Колядки й щедрівки ОЙ СИВАЯ ТА І ЗОЗУЛЕЧКА Ой сивая та і зозулечка. Приспів: Щедрий вечір, добрий вечір, 1 Добрим людям на здоров’я! Усі сади та і облітала, А в одному та і не бувала. А в тім саду три тереми: У першому – красне сонце, У другому – ясен місяць, А в третьому – дрібні зірки. Ясен […]...
32. Відсторонення Відсторонення – художній прийом за суттю протилежний до уособлення. Якщо уособлення оживлює неживі предмети, персоніфікує фізичні явища, то В. представляє психічні процеси, стани як фізичні явища, зображує їх як нібито самостійно існуючі. За структурою В. – вид метонімії: Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі, Вривається розмова, ледве розпочата, Спалахують думки й ховаються мерщій, І погляд, […]...
33. Амебейна композиція Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово: Загорнуте у сутінки обличчя, Мандрівки серед пожовтілих гір… (Такі осінні, суто романтичні Рядки собі лягають на папір). Подекуди листочки, наче […]...
34. Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
35. Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
36. Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
37. Акаталектика Акаталектика (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, та katalektikos – усічений) – відповідність клаузули метричній структурі вірша, дотримання його схеми. Так, в акаталектичному ямбічному рядку два останні склади адекватні стопі ямба (константа): “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко): ∪-/∪-/ ∪ -/ ∪ -/ ∪-/ ∪ -/ У такому значенні вживаються поняття: акаталектична клаузула, […]...
38. Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне римування, кільце тощо. Вживається С і в складних композиційних формах, як стихолітія. Цікаві зразки С. спостерігаються і серед фігурних віршів, […]...
39. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
40. Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...