М’ястківський Андрій – Живе дзеркальце (Збірка)



1984 рік, видавництво “Веселка”

УМІТИ СЛУХАТИ Й РОЗПОВІдАТИ!

Напевно, істини я не відкрию, коли скажу: всі діти від народження – поети. Так само, як і всі справжні поети на все життя лишаються дітьми.

Тільки дитина та поет можуть довго-довго, сидячи навпочіпки, роздивлятися, як у духмяній траві вовтузяться мурахи, милуватися різьбленими пелюстками волошки, а в шумі черепашки, прикладеної до вуха, не лише чути шерех морських хвиль, а й відчувати на обличчі солоні бризки прибою. Єдина різниця між поетом і дитиною в тому, що поет не

тільки чує, бачить, а й уміє образно розказати про бачене людям…

Саме до таких поетів, які вийшли з дитинства й не полишили його, належить Андрій Пилипович М’ястківський, якому виповнилося шістдесят.

Народився він 14 січня 1924 року в сім’ї селянина-чоботаря, при світлі каганця навчався грамоті, але дитинство його – це можна стверджувати!- попри всі нестачі та негоди було щасливе. Зеленокоса рідна Вінниччина щедро напувала майбутнього поета зі своїх джерел, і дитинно-довірливі очі його жадібно вбирали в себе земну красу, щоби згодом оддати її людям у щемкому й задушевному слові.

Не випалила, не потолочила

щире й лагідне серце поета й війна, котру він почав солдатом і солдатом переможно скінчив.

По війні, після закінчення Тульчинської медичної школи, А. М’ястківський кілька років працював сільським фельдшером. А закінчивши Вінницький педінститут, вчителював у рідній Соколівці. Та художня література вабила до себе, і А. Жястківський іде на редакторську роботу.

Перша книжка письменника побачила світ у 1955 році. Тепер їх у А. П. М’ястківського – кілька десятків. Романи й повісті, оповідання, новели, переклади з молдавської та румунської мов і, звичайно ж, поетичні збірки.

Не забуває письменник і про маленьких читачів. Чудовим подарунком дітям стали його поетичні та прозові книжки: “Киця прокидається”, “Яблука для мами”, “Кличемо горличку”, “Ходімо по райдузі”, “Острів зеленого селезня”, “Куди пішов дощик”, “Через вогонь”, “Фет Фрумос і Котигорошка” та багато інших.

Любов до пісні, до людини, до землі, що дала йому життя і прилучила до джерела поезії, позначається на всьому, що виходить з-під пера поета. Прочитайте його вірші, й ви пройметеся красою навколишнього світу, зрозумієте мову трав і дерев, збагнете життя лісу й саду і ще більше пристанете серцем до всього живого й сущого. Адже тільки людина, котра сама все це відчула й спізнала вповні, могла сказати:

Я напам’ять знаю всі дороги
Поміж кленів та поміж дубів,
Адже в лісі бігав босоногий
Кликати веселих голубів,
У гаю берізку знаю кожну,
Знаю поле, що не має меж,
А інакше полюбить не можна
Землю ту, на котрій ти ростеш!

Певен: ви ще не раз повернетесь до книжки, яку зараз тримаєте в руках, щоб пережити разом із поетом різнобарв’я доброти й духовної щедрості, і чекатимете од нього книжок нових. А їм – неодмінно бути!

А. КОСТЕЦЬКИЙ

КИЦЯ ПРОКИдАЄТЬСЯ

ЧУК-ЧУК-ЧУКЕЧКИ
Чук-чу к-чукечки, –
Ніженьки чукали,
Чукали на припічку,
На печі.

Лясь-лясь-лясоньки –
Рученьки ляскали,
Виліпили з тістечка
Калачі.

Зай-зай-зайчики,
Зайки-побігайчики,
Йдіть до нас обідати,
Ми ждемо!

ХОЧЕ СПАТИ
Хоче спати гілка,
Хоче спати бджілка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить.
Хоче спати пташка
І мала мурашка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить.
Хоче спати кізка,
Хоче вже й берізка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить.

ЗЕЛЕНОМУ КОЛОСКОВІ
Зеленому колоскові
Співа жайвір колискову:
– Тебе вітер колихає,
Дрібен дощик поливає,
Рости в землю корінцями,
Виповняйся зеренцями!..

То не жайворон співає,
То Наталя вимовляє,
Жайвір з ранку і до вечора
Щось по-своєму щебече нам.

РОГАЧІ
У бабусі є рогач,
І на яблуні – рогач.
Той, бабусин,- у піч,
Мов погрітись захотів,
Другий сонечку навстріч
Полетів, полетів.
Той рогач і той рогач,
Не побачиш, то, хоч плач,
Не збагнеш, чому рогач.

КОТИКИ-ВОРКОТИКИ
Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.
Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики –
Гості весняні.
Не глядить на котиків
Лиш вусатий кіт,
Бо вони не котики,
А вербовий цвіт.

ПИРІЖКИ
Пиріжечки, пиріжки,
Має кожен два ріжки.
Надкушу один ріжок…
Ой смачненький пиріжок!

РОЗМОВА З ОдУдОМ
– ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Де ночуєш
Ти вночі?
– Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Я ночую
У саду.
– ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Од садка
Віддай ключі.
– Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Загубив
І не знайду.

БдЖІЛЧИНА КАЗОЧКА
Є листя у гілки,
А казочка – в бджілки:
– Понад липи й ожеред
Я несу пахучий мед,
Він із гарної квітки,
Його їстимуть дітки… –
Для кожної бджілки
На пасіці
Вигадують гілки
По казочці.

КИЦЯ ПРОКИдАЄТЬСЯ
Киця прокидається –
Лапками вмивається.
Квітка прокидається –
Росами вмивається.
Сонце прокидається –
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.

ЇдЕ дІд ЧЕРЕЗ ЛІд
Іде дід через лід,
Дідусеві слизько.
Іде дід через лід,
А іти неблизько.
Підійдем до діда ми,
Візьмемо за руки,
Бо слизькі серед зими
В діда закаблуки.
Тьохка лід, дзвонить лід,
Вітер з лісу вибіг…
Іде дід через лід,
Каже нам:
– Спасибі.

НА ЛЬОдУ
Я по чистому льоду
Пролітаю, а не йду.
Під льодом десь дударики,
Дударики гудуть.
В мене гарні ковзани,
Ніби крилечка зони,
Я на них люблю помчатись
Від місточка до сосни,
Я із ними розлучатись
Не захочу до весни.
На гладенькому льоду
Я ніколи не впаду…
Під льодом десь дударики,
Дударики гудуть.

МОРОЗИКУ, МОРОЗИКУ
Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс!
Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам час.
Морозику, морозику,
Курли тобі, курли…
З’явилися журавлики,
І квіти зацвіли.

ОГІРОК
Біг струмок
У ярок,
А од нього за крок
Ріс маленький огірок,
І водиця у струмку
До смаку,
Огірку,
Він корінчиками пив
І прекрасно в полі жив.
Жовтим цвітом у струмок
Задивлявся огірок.
Грівсь на сонці, слухав грім –
Тридцять пуп’янків на нім.
Листя того огірка
Розрослось аж до струмка.
Вже не пуп’янки, гляди,
Розрослися край зоди,
А вилежують боки
Величезні огірки.

У ЗАЙЧИКА ЛАПКИ
У зайчика лапки,
А у мене ніжки.
Зайчик ними – стриб-отриб,
А я ними – туп-туп!
Зайчик ходить босий,
А я в черевичках.
Зайчик собі – стриб-стриб,
А я собі – туп-туп!
Зайчик біг до лісу,
Я ішла додому.
Зайчик собі – стриб-стриб,
А я собі – туп-туп!

ХТОСЬ
– Ко-ко, ко-ко,- хтось на стежці.
– Ку-ку, ку-ку,- хтось на гілці.
– Ках-ках, ках-ках,- хтось на річці.
– Жив-жив, жив-жив,- хтось на ганку.
– Га-га, га-га,- хтось у лузі.
– Ме-ме, ме-ме,- хтось в кошарі.
А хтось вибіг – тупу-тупу,
А хтось уже в степу, в степу:
– І-го-го-го-го!

ВЕСЕЛІ МУЗИКИ

ВЕСНА
Мама каже:
– Йде весна.-
Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки
вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка голосна…
Тільки де ж це та весна?
Розпукаються бруньки,
Тихо стукають в шибки…
Далечінь така ясна!
Тільки де ж це та весна?
Мама каже:
– І струмки,
І калюжки, і бруньки,
І синичка голосна –
Все це, донечко, весна.

ПРОЛІСОК
– Проліску, проліску, де ти узявся?
– З-під снігу.
– Нащо так рано на світ показався?
– дітям на втіху.
– Проліску, проліску, холод надворі.
– Не горе.
– Вітер холодний гілля нагина.
– Я не боюся, бо завтра весна.

ДЖМІЛЬ
– дж-ж-ж-ж…
– Хто ти? Звідкіль?
– Яз лісу, я джміль.
– Ну ж і мохнатий, чорний, як рілля!
– Хіба ви не бачили досі джмеля?
Дж-ж-ж,- біля яблуні,
Дж-ж-ж,- понад хміль…
От тобі й джміль!

ЩО ТРАВИЦІ СНИТЬСЯ
Як спить мала травиця,
Травиці дощик сниться
І сниться їй синиця,
Що цівкає вгорі,
А ще їй в лузі сниться
Зелена косовиця
І сняться тій травиці
Веселі косарі.

КАЗОЧЧИН ПОдАРУНОК
До нашої теплої хати
Приходила казочка спати,
Та чи спала, чи не спала –
Колисанку колихала.
А як рано діти встали,
То гостинці гарні мали:
Тому – зайчик-стрибайчик,
Тому – котик-воркотик,
А найменшому – Іванку –
Дала казка вишиванку.

ЛІТАК
Понад моркву, понад мак
Пролітає мій літак.
Він – літак, а я – пілот,
Пробіжу через город,
Перескочу через рів,
Де літак, спочити сів…
Вдвох ми граємось отак:
Я – пілот, а він – літак.

ЗАЙЧЕНЯТКО В ЯМУ ВПАЛО
Зайченятко в яму впало,
Задню лапку поламало.
Бідне, бігати не може.
Хто маленькому поможе?

Сунуть хмари волохаті,
Горе тому зайченяті…
Я візьму його додому,
Постелю йому солому.

Буду лапку лікувати,
Буду зайку годувати:
Дам капусточки пелюстку,
Потім – моркву на закуску.

Як стрибатиме у хаті,
Пущу в поле пострибати.
Чи повернеться, чи ні –
Буде радісно мені.

ВЕСЕЛІ МУЗИКИ
Він сів собі на гілці,
Так гарно, до ладу
На дзьобику-сопілці
Заграв:
Ду-ду, ду-ду!

Як будете проходити
У лісі чи в саду,
Почуйте пісню одуда:
Ду-ду, ду-ду, ду-ду!

І коники-стрибунчики,
Хоча вони й малі,
Взяли зелені скрипочки:
Тілі-тілі-тілі!

Тілі-тілі про сонечко,
Про білі квіточки.
Співають лунко скрипочки,
Проміняться смички.

Павук до синіх дзвоників,
Що квітнуть на рові,
Вчепив шовкові ниточки,
Аж звисли по траві.

Потяг за нитку –
Дзвоники,
Мов срібло на гіллі…
Ще й скрипочки підспівують:
Тілі-тілі-тілі…

Ой, коники-стрибунчики,
Веселий чорний жук!
Дзвенить зелена музика –
Весняний перегук.

Тілі-тілі про сонечко,
Дзелень-тілі-тілі
Про цвіт весни погожої,
Про радість на землі!

Ховрах взяв соломинку,
На лапках двох стоїть –
І соломинка-дудочка
Висвистує: тю-фіть!

Мишей скликає в гості,
Скликає всіх пташок,
І все це дуже просто,
Коли ти ховрашок.

А тихий равлик-павлик
Доріжкою повзе,
Трубу гучну, велику
На спині він везе.

Комусь шепоче равлик,
Звернувши на город:
– Візьміть трубу, заграйте,
Бо я не знаю нот.

І сонечко в зеніті,
І долом – рясноцвіть,
І весело на світі
Від музики: тю-фіть!

У БОРУ
В бору зелені сутінки,
Стрибають білки з віт
Кульбаби-парашутики,
Де був недавно цвіт.

Грибки зійшлися зграйками,
Під соснами мовчать.
За сонячними зайками
Сіренькі зайки мчать.

Гілок ламать не велено,
Нехай ростуть міцні.
В бору так тихо, зелено,
Так радісно мені!

ГРЕЧКА
Біла хмарка, біла,
Як узимку сніг,
Бігла небом, бігла,
Впала на моріг.

Стало хмарці жарко,
На траву лягла…
А воно не хмарка –
Гречка зацвіла.

БІЛОЧКА РАдЕНЬКА
З гілки на гілку
Носить вітер білку,
Не дає упасти
Хвостик пухнастий,
І тому раденька
Білочка руденька.

ЖИВЕ дЗЕРКАЛЬЦЕ
Під вербою джерельце,
Наче дзеркальце.
Я до нього нахилюся,
В чисту воду подивлюся

І себе побачу в кім –
У люстерку водянім.
А торкнусь води рукою –
Стану дивною такою:

Заморгають швидко очі,
В кісках промінь затріпоче,
Ніс у хвильці попливе…
Справді, дзеркальце живе.

БОСОНІЖ
Біло вишня зацвітає
Онде на осонні.
Я роззуюсь і до гаю
Побіжу босоніж.

А від гаю аж до річки,
Так там любо, мило.
Хай спочинуть черевички,
Ніжки не стомились.

ОЙ СЕРдИТИЙ
Ой сердитий, ой сердитий –
Походжає, як борець,
Всіх на світі хоче бити…
То заходить за хлівець,
То по стежці крильми поре
Недалеко до біди.
Гей, тікайте – буде горе,
Всі тікайте хто куди!
Пір’я дибки, вип’яв груди,
Дзьоб, як гострий топірець…
Стережіться – бійка буде!
Ой сердитий… горобець.

КУЛЬБАБКИ
Долину оту квітчату
Попробуй за день сходи.
Кульбабки, немов курчата,
Розбіглися хто куди.

Я проса дам, щоб поїли,
Ще й крихіток принесу…
Не хочуть – берізка біла
Їм сипле смачну росу.

ЖУК
Он, дивіться: чорний жук
Виліз грітися на сук.
В нього довгі ноги,
Дуже гострі роги,
Може пощипати,
Як його чіпати.

ДВІ ПІСЕНЬКИ дЛЯ дОЩИКУ
Од зайчат:
Іди, іди, дощику, густо,
Щоб росла в городі капуста!

Іди, іди, дощику чистий,
Щоб росло на дереві листя!

Прилинь, прилинь, хмарко крапчата,
Щоб стрибали в травах зайчата!

Од грибків:
Ми дощику хочемо –
Парасольки змочимо.
Дощик хай хлюпочеться –
Нам водиці хочеться.
Хай приходять діти в ліс –
Буде нас багато скрізь!

ПЕЧУ, ПЕЧУ КАЛАЧІ

ПЕЧУ, ПЕЧУ ПАПКУ
Печу, печу папку,
Саджу на лопатку.
Печу, печу калачі –
Рум’яніють у печі.
Скоро, скоро на обід
Прийде татко, прийде дід.
Я їм папку покажу,
Я їм весело скажу:
“Печу, печу папку,
Саджу на лопатку,
Печу, печу калачі –
Рум’яніють у печі!”

БРАТИК
Наче сіре зайченя,
У пухнатій шубці
Братик двері відчиня
Ніженьками тупці…

Я потупцяю сама,
Підбіжу до нього.
А на вулиці зима
Застеля дорогу.

Вирушає в путь щодня,
Ніженьками тупці.
Наше миле зайченя
У пухнатій шубці.

ВІНИК
Із кімнати до кімнати
Ходить віник бородатий.
Він свою роботу знає –
Бородою пил змітає.

ЯК ВРОдИЛО ПРОСО
Скопав кріт
Край воріт
Невеличку грядку.
А курчатко
Ту грядку
Засівало просом,
Скородило носом.
Як пололо грядку
Курчатко,
Були в нього лапки
За сапки.
Як вродило просо-волосо,
Курча його носить та й носить:
– Оце – тітці зозулястій,
Це – бабусі попелястій,
Це – матусі-квочечці,
Ще й самому хочеться!

ВІТРЯЧОК
Між дерев, між гілок –
Сонечко веселе.
Взяв я в руки вітрячок,
Як біжу – він меле.

А спинився під кущем
Чи побіля жита –
Вітрячок мій над плечем
Теж стає спочити.

Як поволеньки ходжу,
Теж молоть не хоче,
А як знову побіжу –
Меле, аж туркоче.

БдЖІЛКИ
Бджілок так багато –
Не порахувати…
Раз, два, три, чотири, п’ять…
Всі вони кудись летять.
Ті – назад, а ті – вперед,
В небі, наче вулиця.
Носять, носять бджілки мед
Од квіток до вулика.

ТУМАН
Ліг туман
На весь лан,
На курінь,
На ячмінь,
На баштан
Ліг туман.
А сонечко підкотилось,
Біля соняха спинилось
Та промінням туди-сюди:
– Ти, тумане, в норі сиди!
І утік туман у ліс,
Там у нірку заліз.

ЯК дОЗРІЄ ЛЬОН У ПОЛІ
Як дозріє льон у полі,
Його смичуть, сушать, мнуть,
Полотно із нього тчуть,
З нього дітям шиють льолі.

Весь у квітах голубих,
Підростай, льоночку!
Льолі шиють для малих,
А мені – сорочку.

САМА В ХАТІ
Кошенятко чеше вуса
Лапками двома.
В магазин пішла матуся,
Я лишилася сама.
Вмиюсь чисто, вмиюсь біло,
Буду братися за діло:
Приберу гарненько в хаті,
Молока дам кошеняті,
Квіти в горщечку поллю,
Бо я дуже їх люблю,
Розчешу косичку русу
Та й чекатиму матусю.

ВИПАВ СНІГ
Вже осипався горіх,
На травицю іній ліг.
Я хотів спинити літо,
Та зчинився буйний вітер.
Я хотів спинити осінь –
Холод вигулькнув з-за сосок,
Я погрітися побіг,
А тим часом випав сніг.

В НАШІМ ЛІСІ ХОдИТЬ СТРАХ
В нашім лісі ходить страх..
Ах!
По горбах і по ярах
В нашім лісі ходить страх..

Може, то сердитий вовк
Вив у хащах та й замовк,
Може, то ведмідь старий
Йде в малину сміло?..
Спробуй в лісі розбери.
Що там шелестіло.

Між дубів та в яворах
Чи то вітер, чи то страх?

Білка жолудь лусь та лусь:
– Я нічого не боюсь.-
Он синичка невеличка,
Ген кленок і ясенок,
Он біжить кудись лисичка,
Перестрибує пеньок.

Тут вовків немає в нас,
Злий ведмідь не суне,
Гілка тріснула – і враз
Оддалися луни.

За деревами в кущах…
Ах!..
То не страх –
Гілка тріснула в кущах.

ЧАЙКА В ЧАЙКИ ЧАЮВАЛА
Чайка в чайки чаювала,
Чайка чаю наливала,
Чайка чашок не придбала –
Квітів-дзвоників нарвала.

Чайка в чайки чаювала,
Чайка чаю наливала…
Та не чаю, а росиці
З голубої медуниці.

ІЗ БАБУСИНОЇ КАЗКИ
На високе дерево місяць вилазить,
Під високим деревом – гуси мої…
Зайчики вистрибують прямо з казки,
З тихої казки бабусиної.

Казка в клубочку, з якого панчішки
В’яже бабуся мені і Грицеві…
Журавлики-веселики ходять пішки
Між деревами, між копицями.

З бабусиної казки виросли дві берізки,
Покотилося стежкою золоте яєчко…
От і панчішки Грицеві – од кізки,
От і рукавички мені – од овечки.

– Носіть здорові… – бабуся ласкаво.
І Гриць у панчішках, як ведмедик, тупоче.
Ластівка вилітає з бабусиної казки.
Сонце крилечком черкнути хоче.

КАЗОЧКА З ПОЛЯ
Стільки у полі овечок білих!..
Хтось наполохав – до лісу бігли…
А ліс неблизько,
В лісі – вовчисько.
Ой леле, люди,
Що тепер буде?
Засумували сині волошки,
Та вийшов з яру Котигорошко.
У нього щоки – червоні ружі,
Ї він сміливий, проворний дуже.
Дістав сопілку, узявся грати –
Вернулись з лісу всі овечата.

КОЛО
Де не глянеш – всюди кола,
Коло – сонечко над полем,
Коло – бублик і гарбуз,
Мостить коло чорногуз,
Коло школи колом – діти,
Вихор колом крутить вітер,
Коло – колесо, грибок…
Коло, коло – колобок!

ХОЧУ КОНИКА
Був би в мене коник,
Я гордився б ним,
Називав би коника
Вороним.
Я водив би коника
Пастися в лісок,
Я зробив би конику
Бричечку-візок.
Батіжок зробив би
З ремінця, з лози…
Вороний би хлопчиків
В дитсадок возив.
Дуже хочу коника
Не з крамниці, ні,
А того, що бігає
В полі в табуні.

МИ ЛІПИЛИ ГОРЩИК
Щоб зварити борщик,
Треба мати горщик.
А щоб горщика зліпити,
Треба глини намісити.

Ми ліпили – не зліпили,
Тільки руки забруднили.

Там некругло, там нерівно,
Знову все спочатку ми…
Вже не горщик – зліпим півня,
Квочечку з курчатками.

Глина ліпиться, як тісто,
М’яко, аж тювікає.
Мама кличе борщик їсти,
Півень кукурікає.

ЛУНА
При зеленому горісі,
При дубочку та сосні
Я гукаю, а у лісі
Хтось відгукує мені.
Каже братик:
– Це луна.
– А яка вона?
Каже братик:
Голосна.
– А іще яка?
– Не знаю,
Тільки є вона в бору… –
Я співаю, я гукаю,
Я з луною говорю.
Придивляюсь, та не бачу,
Де ховається луна.
Може, зайчиком проскаче
Між ромашками вона…
Може, тінню лісовою
Пробіжиться по гіллі
Чи окатою совою
Десь покажеться в дуплі…
Я іду, гриби збираю,
Ще й суничок наберу,
Я співаю, я гукаю,
Я з луною говорю.

ГОРОБЧИК
Я – горобчик, ців-ців-ців,
Я на маківку присів,
А довкола маківоньки
Золотаві голівоньки,
Всюди листячко зелене…
Вчіться цівкати у мене:
Ців-ців-ців!

СОМ ІЗ СОМЕНЯТАМИ
У сома, сома
Соменята дома.
Ну а тих соменят
Аж сто вісімдесят.
Каже старший синок:
– В нас підводний дитсадок!

ЛИСТУВАННЯ
Пише татко доні: “Служу на кордоні.
На кордоні я служу –
Батьківщину бережу”.
Пише донька татові –
Воїну-солдатові:
“Я малюю квіти, сад,
Паровоз, вагони,
Бойовий твій автомат,
Прапорець червоний,
Трактор в полі і ріллю,
В синім небі гуси.
Батьківщину я люблю
І тебе, татусю!”

ЯБЛУКА дЛЯ МАМИ
Ходить осінь за дубами,
Ходить осінь за стогами,
Ходить осінь по покосах,
В пелені шовковій носить
Яблука для мами.

Мама яблуко – в долоню:
– Покуштуй-но, доню.-
Що ж, коли в нас повний кошик є,
Коли мама так припрошує,
Мушу їсти.

Сіножатями, садами
Ходить тепла тиха осінь,
В пелені шовковій носить
Яблука для мами.

ВЕЧІР дИХАЄ ВЕСНОЮ
Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.

ВИСОКА ГОРОБИНА
Висока горобина
Ряба, ряба…
Намиста нароби нам,
Ти не скупа.

Підстрибують дівчатка:
-
Оленка, Люся, Натка,
Марійка теж.
До школи йшла Ірина:
– Ану, ану,
Вам треба горобини,
То я зігну.

А ягоди іскристі,
При них листки…
В дівчаток вже намиста
По два разки.

Висока горобина
Ряба, ряба,
Намиста наробила,
Бо не скупа.

ЗБУдУВАЛА ХАТКУ
Збудувала хатку,
Піч і поличку.
Запрошу, я в хатку
Хитру лисичку.
Пиріжечків напечу
І лисичку пригощу:
– По одному хапай,
А курчаток не чіпай!
Та лисичка глянула
Й зникла –
По курчаток бігати
Звикла.

ПЕРЕКОТИПОЛЕ
Біг клубок, по полю біг,
Через виярок, моріг.
Біг, допоки бігти міг,
Попід клени, попід стіг.

Я ступив до нього крок,
Взяв рукою – коле…
І то зовсім не клубок –
Пе-ре-ко-ти-по-ле!

СЛИВА
– Я щаслива,- каже слива,-
Ворухнусь – на стежку злива…

– Ти,- кажу,- постій, як досі,
Ще зелена, ще не осінь.
Полетять у вирій гуси –
Ми самі всі сливи струсим,-
Зашуміла листям скраю:
– Коли так, то почекаю.

ЯК ВЕСНУ Я ПАМ’ЯТАЮ
Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам’ятає.
Пам’ятаю квіти з гаю,
Пам’ятаю – в ліс ходив,
Та найкраще пам’ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки при вікні.
Рясно дощики пішли –
Дві берізки підросли.

ЯБЛУКО
Гойдалося гойденя
На гойдалочці щодня,
Гойдалося проти сонця
Біля нашого віконця.
Гойдалося, гойдалося,
Поки з гілки зірвалося.
На стежині не розбилося
До кошика покотилося!

ДЕ ХОдИЛА КІЗКА
Де ходила кізка,
Там зросла берізка.
Де ходив цапок,
Там росте дубок,
А де хлопчик походив,
Там високий льон вродив,
А де дівчинка ходила,
Там пшениченька вродила.

А МИ ПОЛЕ ПОПОЛОЛИ
А ми поле попололи,
Буде чисте наше поле.

А маленька Поля,
Що в біленькій льолі,
Вийшла на доріжку,
Стала на дну ніжку,
Каже:
– Жарко, ой жарко…
Припливи до нас, хмарко,
Дощику, дощику, припусти,
Дай пшениці, житечку дорости!

Злива поле поливала,
Зливі того поля мало…

Поливала липи й клени,
Поливала луг зелений,
Явора, тополю
І маленьку Полю.

ПЕРЕЛЯК
Розтривожилися кури:
“Куд-кудак! Куд-кудак!”
Почалася щура-буря –
На подвір’ї переляк.

Листя сиплеться із липи,
Стало жовто у дворі,
Дуб жолудики розсипав,
Тяжко стогне угорі.

“Що це буде? Що це буде?-
Каже курка: – Ко-ко-ко!”
Заховався в халабуду
Навіть сміливий Рябко.

“Шу-шу-шу..!”- шепочуть віти,
Ронять листя в тихий рів,
А це ж вітер, просто вітер,
Вітер з поля налетів.

КОТУСЬ
Коте, коте, вуса з дроту,
Мружиш очі – спати хочеш.
Він потягся, нявкнув тричі: –
Всі мене котусем кличуть.
В мене очі бачать зірко
Хитру мишку, темну нірку,
І не з дроту, а з дротика
Гарні вуса у котика.

ЗАЙЧИК МІСЯЦЯ НАдГРИЗ
Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз –
Думав, що капуста.
Місяць скік та й утік
В небо синє-синє
Не кружок-колобок –
Тільки половина.
Заховався, повис,
Де хмарки, мов хустя…
Зайчик місяця надгриз –
Думав, що капуста.

ОСІНЬ
Ось я за сосною,
Ось і листя в’яне…
Осінь я… За мною
Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осоння
Листям засипаю.
Осінь… Трави сонні
Долу нагинаю.

Ранками імлиста,
Вдень – як позолота.
Обриваю листя –
Це моя робота.

СІЧНЕВА НІЧ
Білі лисички біжать через луг.
Біле, аж світиться, поле навкруг.

Білі лисички шукають курчат,
Півники білі на хатах мовчать.

Білі курчата сховались в курник,
Білий у небі стоїть молодик.

Вісім тополь та багато ялиць
Слухають шурхоти білих лисиць.

БОРСУК
У яру, яру
Вирию йору,
Жовтим листям притрушу,
Кукурудзи наношу.
Як завиють заметілі,
Буду їсти зерна білі.
В мене постіль є м’яка,
Не чіпайте борсука!

ЛІТАЮТЬ ЛАСТІВКИ

ТЕЛЯ
Як сонечко променем косим
Голубило листя здаля,
На грядку, збиваючи роси,
Зайшло біломорде теля.

Скубнуло буряк біля тину,
Солодку капусту збира.
“Ну що ти поробиш? дитина… “-
Міркує корова стара.

А ми у ту саму хвилину
По стежці вузенькій – бігом
І хитру шкодливу дитину
Прогнали цьвохким батогом.

Прогнали ранковими росами
На луг, де травиця м’яка.
Корову стару перепросимо –
І дасть вона нам молока.

ВЕСЕЛОЧКА
Я барвиста веселочка,
Маю сім кольорів,
Засвітилась над селами,
Над лісами вгорі.

Житу жовтого кольору
Подарую в жнива,
Соковито-зеленого
Буде мати трава.

А ясного блакитного
Небу дам назавжди,
Світанкового синього
Залишу для води.

Непомітно погаснувши,
Упаду між дубів…
Так ніколи нічого я
Не лишаю собі.

ВЕРЕСЕНЬ
Пахне вересом, дише холодом.
Віє простором широти.
Йду між золотом, йду під золотом.
Йду по золоту золотий.

Кажуть, вересень, от і вересень.
Мені, вересню, повезло:
Груші, яблука, ще й при березі
Човен тесаний та весло.

Вирушаю я в довге плавання,
Вам – всі яблука і меди.
Пропливу, пройду тихі гавані,
Хуртовини всі й холоди.

Через рік вернусь, гляну молодо,
Діток вчитися позову.
Йду під золотом, йду по золоту,
Сиплю золото у траву.

ХОВАЙ У ШАФУ КОВЗАНИ
При ополонках крига рихла –
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.

Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у черешень
Вже наливаються бруньки.

Вже де-не-де чорніє поле,
Зняв білу шапку ожеред,
У вуликах говорять бджоли
Про золотий липневий мед.

І даль привітніша, ніж вчора,
Квітують синьо небеса,
І з молодого осокора
Шовкова китичка звиса.

МІСЯЦЮ-КРАСЕНЮ
Місяць здіймається вгору та вгору…
Місяцю-красеню – колобок,
Ти відчини нам чарівну комору
Повну зірок,

Місяцю-красеню,
Повну зірок.

Він прихилився при тихім горісі,
Ясне проміння зронив.
Ключ задзвенів, заскрипіли завіси,-
І відчинив.

Місяцю-красеню,
Відчинив.

Сон чи не сон – заіскрилися зорі,
Грають веселками скрізь.
То не комора, а ліс неозорий,
Ліс…

Місяцю-красеню,
Ліс.

БЕРІЗКА
Їй сорочку сонце вибілить,
Коси змиє дощик їй.
З гущини
Зайчата вибігли
По отаві молодій.

А берізка все шепочеться,
Щось розказує дубку.
Видно, їй, веселій, хочеться
Теж, погратись на лужку.

Має листям –
Не натомиться,
Вигне гілочку-брову,
Потім раптом засоромиться,
Схилить віти у траву.

Світлим променем прикраситься
При доріжці на лужку,
Як дівчатко-першокласниця
У біленькім фартушку.

ЗЕЛЕНИЙ ЧЕРВЕНЬ
Зелений червень і тихий дуже
Соснові рами край пасік струже.

Край пасік струже, щоб мали бджоли
Куди вмістити солодке поле.

Солодке поле – то соки цвіту.
Як вийдеш з хати, вклонися літу.

Вклонися літу, колоссю, птиці,
Згадай потоки зерна-пшениці.

Зерна-пшениці і того проса,
З якого осінь золотокоса.

Золотокоса та ще й привітна.
Зелений червень червоним квітне.

ХЛИПА ЛИПЕНЬ
Хлипа липень.
– Чом ти плачеш?
– Облітає з липи цвіт… 
На стежині онде, бачиш,
На траві біля воріт.

Я кажу:
– На те ж і літо,
Губить квіти сад і ліс,
Насінинки замість квітів
На гілках повиснуть скрізь.

Хлипа липень:
– Цвіт розсипав…
Так старався, так я дбав… –
Хлипа липень, хлипа липень –
Дощик хлюпає між трав.

ДОЩОВА ВОдА
Дощ-дощило
Налив води барило
Для дівчаток вмиватися,
Для качаток купатися. Ще й сказав:
– Я не скупий.
Хочеш, кізонько,- попий.-
Пила кізка,
Пила гуска,
Пила яблуні галузка.
А вода
Молода,
А вода аж співа –
Дощова, дощова!

СТЕЖКА
Я – собі стежка,
Стежка-мережка.
Між трави, між стерні
Йдіть по мені.
В мене довга спинка,
При мені ялинка,
При мені копички…
Гайда, черевички!
Я веду, поведу,
Що захочете знайду:
І подружку Марусю,
І стареньку бабусю.
Я веду, поведу,
Що захочете знайду:
І грибки, і горішки,
А як виростете трішки,
Всіх до школи поведу!

НА ОСТРОВІ ЗЕЛЕНОГО СЕЛЕЗНЯ
На острові зеленого селезня
Зелені світанки, зелені дні,
Зелена вода при березі,
Зелені стоять курені.
А селезень ходить по зелені,
Зеленого ставить млина.
Зеленого млива намелейо –
Зелена уся далина.
Так тихо на тому острові
Між лип, черемшин і ялиць.
Ходімо до селезня в гості,
Він дасть нам суниць, полуниць.
З-за моря, з-за хмари, від березня,
Від теплої ниви-ріллі
На острів зеленого селезня
Зелені летять журавлі.

СВЯТО
Літають ластівки. диви,
Так розлітались, що аж вітер
Заколихав довкола віти
Та гривки першої трави,
І синьо робиться над світом,
І синьо світяться стави.
Вточило небо синяви
На все велике тепле літо.
Пташок ми кличемо – летять,
У вікна стукають крилато,
Як вісники веселих свят,
Та в нас уже й сьогодні свято:
Зелене поле, квітне сад
І в небі ластівок багато.

ЗА СЕЛОМ
Трави в пояс, земля, як на святі…
Тихо й сонячно на лану.
Над левадою бусли крилаті
Виміряють небес вишину.

Так далеко, так широко й високо,
Так гіллясто колишеться сад,
А на липі, неначе в колисанці,
У гнізді бусленята сидять.

Я НАПАМ’ЯТЬ ЗНАЮ
Я напам’ять знаю всі дороги
Поміж кленів та поміж дубів.
Адже в лісі бігав босоногий
Кликати веселих голубів.

У гаю берізку знаю кожну,
Знаю поле, що не має меж..
А інакше полюбить не можна
Землю ту, на котрій ти ростеш!

У САдУ
У саду дитячий сміх,
Мов струмки-потоки.
Осипається горіх
На чотири боки.

Дітлахи біжать малі
Стільки їм потіхи!
Зародили у селі
Золоті горіхи!

БУСЛОВІ ІМЕНА
Там, де виріс в лузі клен,
Де ясніє райдуга,
Стільки тих собі імен
Бусел навигадував!..

Став і каже:
– Кле-кле-кле…
Я не бусел, я леле…
Що леле? Яке леле?
Що ти там наклекав?
– Буслом кликали, але
Я уже лелека.-
Знявся в небо той хитрун
Із нової хати
І кричить:
– Я вже боцюн,
Я боцюн крилатий!
– Як боцюн, чому боцюн? –
Я його питаю.
– А тому, що хмару цю
Крилами черкаю! –
Потім тихо за селом
Він сідає в лузі:
– Вже не хочу боцюном,
Кличте чорногузом.-
Так, то й так…
А він:
– Кло-ко… –
По траві потлумився:
– Я вже гайстер, я бузько,
Я вже… –
Та й задумався.
Отакий той дивний птах –
Всіх польотом радує,
Потім йде по болотах,
Імена вигадує.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір розповідь мій робочий день 5 клас.
Ви зараз читаєте: М’ястківський Андрій – Живе дзеркальце (Збірка)