Павло Коробчук – допоможи йому, отче
Допоможи йому, отче.
Він неправильно робив:
Спершу обклеїв скотчем
Горнятко, а потім розбив.
Допоможи їй, Маріє.
Вона все неправильно робить:
Забуває зупинку, бо мріє,
Й завжди на кінцевій виходить.
Зведіть їх обох у цятку,
Дайте їм шанс останній.
Хай каву п’ють з того горнятка
Біля кінцевих станцій.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Коробчук – Знай, коли дружба закінчилася Знай, коли дружба закінчилася зламаними у кривавій бійці ребрами, Коли твої найшаленіші стосунки уже давно нікуди не кличуть, Коли люди на Сході вмирають років на п’ятдесят раніше, ніж треба, Коли ти зависла у просторі, ніби сорочка у шафі, але без плічок, Знай, що вікно, за яке ти вдивляєшся – добре, м’яке, воно обіцяє, Що минуле […]...
- Павло Коробчук – Повне взуття піску Повне Взуття піску, повні легені диму. Згадуєш про ту жінку добру добру годину. Горло у вірша таке, ніби кричиш їй в спину, В кожен хребець вчорашній, в зародок, у дитину. Скільки ми так втрачали? Скільки ми так кричали? Кришталик звузився в пам’ять на спільному досі причалі. Спогади осідають, ніби листочки у чаї. Тримаю це море […]...
- Юрій Вітяк – “Отче наш” натщесерце за гріх “Отче наш” натщесерце за гріх, За усіх, хто, на жаль, не повернеться. Ти людей, мов на перлах вервиці, Мовчки злічиш уже без зловтіх. Як у пам*яті буде пролижень, Нумерацію друга квартир, Пригадаєш, Життя, мов тир,- Я для смерті мішень і лишень. Хтось діяння мої, як дідух, Позбирає в безплідному полі, Голіруко сплете блідочолий Сніп і […]...
- Вірш Василя Голобородька – Мушлею йому споконвіку Мушлею йому споконвіку Хотілося ліпитися до дна корабля Він ставав мушлею і ліпився дуже щільно Що вже й не відірвеш було І ніхто йому не сказав що він не мушля А корабель у цьому морі...
- Ірина Ярко – Сьогодні заварила чорну каву! Сьогодні заварила чорну каву, Але навіщо? Нащо це мені? Не хочу я впиватися лукаво, Коли горять і блимають вогні. Сьогодні заварила чорну каву, З корицею, приємну до зірок, Тепер сиджу, дивлюсь на оту страву, Зробивши цей омріяний ковток. Сьогодні заварила чорну каву, Зі свіжим, біло-ніжним молоком, І уявила “квітень” коло ставу, Який рахує впевнено “дурдом”. […]...
- Тарас Марищук – Вона безлімітна у своїй ніжності Вона безлімітна у своїй ніжності, Коли робить мені каву напівоголена, Це особлива нота інтимності, Коли вона красива, навіть втомлена. Вона прекрасна у своїй оголеності – Бо, оголене не тільки тіло, а й душа. Вона прекрасна коли робить мені каву, А я розповідаю їй про те, як люблю – у віршах, А вона додає у каву […]...
- Твір на тему: Жаль. Чи є йому місце в нашому житті? Жаль, співчуття, співпереживання, милосердя, чеснота… Невже все це з іншого життя? Невже в сучасної людини так зачерствіла душа, що, крім власного благополуччя, спокою і статку у своєму окремо взятому світі, їй нічого не потрібно? І чуже горе не тривожить її? Напевно, такі люди є. Були вони й у минулому. Будуть і в прийдешні століття. Але […]...
- Герасим’юк Василь – Монолог вар’ята Я від сьогодні служу водночас Чортові й богу. Дайте дорогу, братчики, раз. Дайте дорогу. Я не боюсь ні погроз, ні образ. Тільки – потроху. Навіть від вас. Але, братчики, раз Дайте дорогу. Сказ не минає – Хитнувся каркас – Валить “епоху”. Може, й не час, Але, братчики, раз Дайте дорогу. З вами лишається “дороговказ”. Пересторогу […]...
- “Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай” (Володимир Сосюра) Поетична спадщина Володимира Сосюри багата на патріотичні мотиви. Від світанку до кінця свого творчого шляху поет жив піснею про Вітчизну. Жита думами про Батьківщину, складати про неї пісні – найвище покликання співця. Пісня Сосюри вільно злетіла над рідним краєм, славлячи його мальовничі простори, міста і села, працьовитих людей: Твої міста і люди, Твої поля й […]...
- Химич Георгій – Місячкові отари (Збірка) Підбірка віршиків для малят: “Обручик”, “Буде ковзанка у нас”, “Лий, як з горнятка” та інші. Вербові котики Навесні мала вербичка Одягнула рукавички. Ще стоять холодні ночі – Застудитися не хоче. Струмок Стриб-стриб струмок, Скік-скок струмок, Мов кізка, по камінню. Спішить з гори Через гайок Пірнути в річку синю. Давно вже хоче той струмок Великим, дужим […]...
- Зустрічай! Пам’ятаєш, малий, Як манерно водили нас вулиці? І стрічали посольства Навперто закриті замки? Пили каву, лате… Ну, а потім… А потім я хмурилась… Що робив ти неправильно? Підожди… Все було навпаки… Лоскотали, як гріх, Мої нерви зухвалі формальності. І мовчання лилось у чекання Ридаючий світ. Подзвони. Напиши. Порятуй від покути реальності, Запали свічник мрій, Як […]...
- Павло Тичина – Хтось гладив ниви, все гладив ниви Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі… […]...
- Микола Руденко – Ой, наковталися горя ми Ой, наковталися горя ми, Начудувались химерами!.. Дихати хочу зорями І захмеліти озерами. Згиньте, недобрі привиди, Беріївські прислужники! А шахраї та паливоди, Йдіть прибирати нужники. Цю материнську планету ви, Кров’ю і потом напоєну, Дайте любити поетові, Дайте любити воїну! Дайте любити, леліяти Пішому й славному вершнику – І по-земному мріяти, І по-небесному вершити. Дайте упитися вродою […]...
- Павло Мовчан – Туман На тин натикався туман благуватий І кілля трухляве, мов зуби, хитав Та все наближався щомиті до хати По стежці, яку із давен пам’ятав: Примарний єством, та присутність відчутна, – Він, світ поглинаючи, пам’ять стискав, Наліг він на двері плечем всемогутнім- У дошці зосталось гніздо від сучка… Якась невиразність, розмитість суцільна, Якесь розпадання того, що було, […]...
- Леонід Кисельов – Не дайте, щоб заснула край коня Ой впилася, моя матінко, від ножа, А заснула, моя матінко, край коня. Пісня Не дайте, щоб заснула край коня, То наша мати. Іншої не буде. Бо кине вас. І піде межи люди Чужинними шляхами навмання. Не дайте, щоб заснула край коня. Сурмлять газети, радіо гука, Що живемо у віці атомовім, І хоч за все ми […]...
- Золотий гомін скорочено – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил, Пішли по місту. Предки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють […]...
- Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; Це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, Немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, Повітря ж надовкіл намощене, як вата. Виходить з себе в ніч, виходити в астрал, Вертаючись назад у страсі на світанні, І вмощуватись в плоть, цідитись крізь кристал І думать: вихід […]...
- Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом… “ І мерхли хмарини, напоєні світлом, Міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, Вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, І ширила очі, і вузила світ; Я знав, що цих хмар не побачу ніколи, Бо стануть дощами, перейдуть у лід. І визначить меж я не міг поміж ніччю Та днем, […]...
- Павло Глазовий – Бублик з маком Принесла з базару бабка бублика онучку. – Я гостинчика купила, – тиче йому в ручку. Дід схопився: – де купила? десь не в магазині? Дай поглянути, чи можна це давать дитині. – Потім батько обізвався: – Треба подивиться, Чи воно не саморобне, чи воно годиться. – Після батька десь на кухні обізвалась мати: – дайте […]...
- Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- Павло Глазовий – Мрія про море У Мартина жінка гарна ще й молодша вдвічі. Раз вона йому сказала, дивлячись у вічі І поклавши кучеряву на плече голівку: – Купи мені, Мартиночку, на курорт путівку. – Мартин губу закопилив і сказав суворо: – Та ти ж знаєш, що відпустка у мене не скоро. Такі речі, їй же право, аж слухати чудно. Тобі […]...
- Павло Глазовий – Голова і шия Чоловік говорить жінці: – Пам’ятай мої слова, Що в розумному сімействі чоловік – то голова. – Ну, а я, виходить, шия? – жінка весело пита. – Шия ж голову як хоче й куди хоче поверта....
- До орла – Грабовський Павло Обох нас, орле стервоїдний, Знажає поле боротьби: Рвемо у других шмат послідній, Жаги нікчемної раби. Та чом не в мене твої крила? Я полинув би вище хмар: Тут кров злочинства землю вкрила, Скрізь повно слів, в повітрі – вар! Де б не поглянув – боже! – всюди Слід жертв, загублених дарма; Не змовк стон тіней,- […]...
- Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе Хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, Аби спуститись донизу, розлінувавши сніг, мов папір. В білому торохтінні голоси їхні тонуть, Наче вогні свічані, сніг ув очах мерехтить. Снігом доточений звівся дід Яким, мов колона, Сам у собі височіє і у […]...
- Таня Бенещук – Притих, бо випливли в твоїх словах образи? Притих, бо випливли в твоїх словах образи? Чекаєш, що ж я випалю у слід? Та докорів не кину більше в груди, Не висуну претензій голосних. Нехай Земля злітає хоч з орбіти! З календаря життя зриває дні. А я мовчатиму. Чи варто щось казати? Останній раз з тобою я на самоті. Не повернув. Але чекав на […]...
- Семенко Михайль – Альбатроси Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно зі стуми – Це ж жах, коли побачить, що воно – оголене. Чи чув хто, як мріють роси Про життя вічне, ранком, як червоніє схід? Над гатором безшумлять крилаті альбатроси І над душею – привиди страхіть. Заспокоює електрика – Так […]...
- Павло Глазовий – Жирафи Полював Свирид Макітра, доки зовсім постарів. І до того став брехливим, мов на старості здурів. – Що це, – каже, – за охота? Он колись – ото була! Раз убив я дві жирафи біля нашого села… – домоловся, – злиться баба, – зовсім вибився з ума. Хто ж не знає, що жирафів за сто верст […]...
- Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба… “ Хуга виходить за межі неба, Ніби виходить із себе. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо На хатній гребінь, Аби, спустившись донизу, розлінувати папір… В білому торохтінні голоси їхні тонуть, Наче вогні свічані – сніг ув очах мерехтить. І, снігом доточений, звівся дід Яким, Мов колона, Сам у собі височіє і у […]...
- Аня Тет – А на самом деле А на самом деле Всем нам нужно малость: Лишь капелька счастья, Да глоток любви.. Чтоб в здоровом теле Сердце улыбалось И сады согласия, Чтоб в душе цвели.. Никакие вещи, Деньги никакие, Не согреют так, Как руки родные. Никакой комфорт, Никакой уют, Не заполнят дом, Если там не ждут.. Даже медицина, Как это не грустно – […]...
- Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
- Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую… “ Кожного дня шукаю-відшукую Форму для дерева, форму для квітки: Крона роздмухана вітром, Бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, Що виходить з-під кореня. Слово твердіша з прожитою дниною. Обриси каменю сутінь розмила, Та і не та зав’язалася ластівка в хмарі… Кожного дня слово шукаю, Щоб розповісти про солод нектару....
- Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома Золотими скарбами утоптана в твань… Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому На далеку Сибір без ридань. Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті, А ганчір’я чому не махає з тинів? Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті, Лиш кричать криниці: – Зупині-і-іть!.. Зупиніть переселення душ та народів, Перевезення […]...
- Павло Мовчан – “Біля очей, на дотик пучки… “ Біля очей, на дотик пучки, На довжину відлуння – ти… Пробач, що я мовчанням мучив, Що тінь, мов каменя, котив. Тікав від тебе і від себе, Себе ошукував, брехав, Не царював, а лише жебрав, Не володів, а тільки брав. І маю за видатки плату, Став тим удаваним, яким Зліпив себе – душа горбата, І запеклися […]...
- Тарас Марищук – Перечитувати її вірші Перечитувати її вірші – Ті, що мої, але присвячені їй – це наче різати свої вени, щоразу глибше Та мати потребу тільки в ній. Цитувати з пам’яті рядки, Та сидіти поруч на холодній лавці, У якомусь парку чи зупинці; Вечеряти з нею; Читати вірші відомих поетів; Прокидатись з нею; Шукати на спині сліди її нігтів; […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда… “ Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, І бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, Зозуля перелітна вже з голосу спада, І зелен-світ постав сьогодні, наче диво… Спустошилось гніздо, і ти немов збіднів, Бо ж до колишніх втрат щось нове додалося, Виходить, збагатів: додав до інших днів І листя, пташенят і… все, що віднялося… Та […]...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене… “ На схилку дня яскравіша зелене, Зіркіша погляд і гостріша слух, Прожите відступається від мене, Майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, І на сорочці вчепистий реп’ях… Провалюється в німоту зозуля, Відмірюється доля по стовпах. І видно ближнє в тріщинах Та зморшках, Віддаленіле ж – обриси втрача, Вже стовбур дня розпущений на дошки, […]...
- Павло Глазовий – дичина Як торохне із рушниці Панько біля граба, А із кущів як вискочить налякана баба Та як крикне: – Ти куди-то смалиш із рушниці? Дать би тобі, паразиту, по здоровій пиці! – А Панько їй: – Розкричалась… Ич, довгоязика! Звідки знав я, що ти свійська? А може, ти дика?...
- Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте У лісі вже нічого не цвіте, Цвіте лиш дятел на сосні сумливій Та синій дзвоник уві млі у мливій, Це те цвітіння, але вже не те… Нога трави в багряне відійшла, Зозулина зоря останню росу гонить, Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить Качаточко шустінням в комишах… Та я ще не люблю! ані тебе, […]...
- Павло Мовчан – “Хто, любове, ну хто тобі сниться?..” Хто, любове, ну хто тобі сниться? Снився я… та давно перестав… В ніч дивлюсь, як в забуту криницю: Глухота, чорнота, чорнота… Хоч би зірка у лобі горіла Чи жаринка світилась в устах, – Темна пам’ять, вцямрована тілом, Не схитнеться – мовчить чорнота… І не кличу слухняну уяву, Що мовчить, як гавкуче щеня. Тінь виходить з […]...
- Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом… “ Від доторків металу з тілом Вогонь спалахує у ранах, Коріння болю вглиб вростає І обзивається воланням… Куди з наших облич дитячих Виходить світлість І випромінюється радість? Стікаючи і зором, й слухом, Стаєм зіркішими душею, На відстані все серце чує: Розлуку, горе, прірву ночі… Сік випаровується з плоду, І шкіра мерхне Заради зросту… Піщинка в моїм […]...
Опис чудовиська з твору митькозавр із юрківки.