Павло Мовчан – Віщування

Related posts:

1. Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “ Овиддя, вітром не розмите, Розпасяно в теплі лежить, І золота стеблина жита Благословля серпневу мить. Зійшовши з самого вершечка Небес високих, впало вниз Дзвінкого простору кілечко І нанизалося на спис, На гострий спис соняшничиння, На вістря жовтого стебла Дзвінка вже нижеться калина, Намисто літнього тепла. У кожній бубці гусне сонце, В клубки згортається трава, І […]...
2. Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, Втішаючись єдино своїм зростом, Пронозить камінь, виповза на мур, Корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, На косогір видряпуючись вперто, І визирає клоччя бороди Із щілин жител, замкнутих стоперсто. Трава росте під стопами у нас, Підступно-тихо викрадає простір І, непомітно взеленивши час, Підносить вгору свої пера гострі… Я […]...
3. Павло Мовчан – “Підступається захват до губ, як вода… “ Підступається захват до губ, як вода, Вилітає вільхівкою вигук з гнізда. Відлітаючи, тане. Хитальне крило Нагортає хвилясто на обрій тепло. Огортає проміння тонким сповиттям, Видихається швидко прожите життя. Що не подих – солодшає в роті пиття, Прагне голос з безмежним мовчанням злиття. Павутина блакиті, почавшись від вій, Сповиває пташину на спогад в сувій. Тільки жили, […]...
4. Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд… “ З глибин небесних долинає гуд, Занурюючись крапкою в тривогу, І дотліває хмари білий трут, І тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, Приховуючи спокій нерухомий, Ледь-ледь багнітки вітер колива, Мов струшує з гілок зимову втому. Вершки чорніють в надвечірній час, Відтінені блакиттю покрай неба, І сніг, немов нерукотворний Спас, Лежить в ярку, засвічений […]...
5. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина… “ Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, І голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, І слово, дароване всім на утіху. Джмелі нам куйовдять волосся, Ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу, Бо солоддю зірок воно узялося – Крило мерехтить гостролезо. В зеленому гудинні бродимо ми, мов комахи, […]...
6. Павло Мовчан – “В утечищі скорбот зимових… “ В утечищі скорбот зимових, Тонким прошившись ручаєм, Спостерігаю, як з намови Слухняний корінь воду п’є, Хоч тліє в стовбурі сухому Іскрина, скрита палієм. Пророцтва сонця в круглій брості Відкрились легко серед дня, Що вербич забасманить простір І вигубить студу до пня, Що хліб високий на помості Вуста скупим порозчиня. І похвалебно заструмують Живкі слова на […]...
7. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній… “ Шовковий смуток надвечірній Повітря синє прорідив, І простелився дим покірно Уздовж води… І непомітно, ледь сирітно Трава при річечці росла, І тиха радість цьоголітня Дзвеніла на струні стебла. І власна тінь твоя сягниста Згиналась ламко вдалині, Де сіялась роса зерниста По сизоперій площині. Слова зливались у мовчання, Відлунки танули, мов сніг, І радість змішана з […]...
8. Павло Мовчан – “Зустрів я бджілку на снігу… “ Зустрів я бджілку на снігу – Куди вона летіла? Чому біля розкритих губ Незрушно роговіла? Зустрів я воду на льоду При березі сипкому І їй сказав: – Оце іду Із бджілкою додому. – Ніхто мене не зупинив, Не запитав в дорозі: – Ти перед ким так завинив, Що світ сховав у сльози? – Я йшов, […]...
9. Павло Мовчан – “дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині… “ Дзеленькнули ключі – мурах пробіг по спині: Тебе замкнуть ось-ось морози у крижину… Дзеленькнули ключі, і серце защемило, І стиснулось вночі до крапки твоє тіло… Отвердли подих, звук, горіхові долоні, І скойками накривсь – всередині солоний… А шкіра на траві – немов чужа сорочка, Ізменшивсь об’єм твій: піщинка, Болю точка… І вивернувсь, позбувсь уяви та […]...
10. Павло Мовчан – “Біло-рожеве на синьому тане… “ Біло-рожеве на синьому тане І розмиває віт чорноту. Вростки айви, мов розтулені рани, У забутті п’ятикутно цвітуть. Рани весняні бджоли лікують, Біль замовляючи гудом своїм. Біла пелюстка у синю півкулю Пада й сколихує приспаний грім. Раптом свідомість моя сколихнулась, Чад вдарив в ніздрі, І висотавсь дим. Камінь розпечений в чорну півкулю Падав, і ти западавсь […]...
11. Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове… “ Прийшла ти до мене, пречиста любове, І вирвала з вуст моїх з коренем слово, І подихом горло порожнє спалила, Гукнути – нема кого, мовкнуть – несила. З подяки, з оскарження, може, з розпуки, Простерши до неба обпалені руки, Біжу я на гору, де хмара синіє… На вічну плавбу та хмарина, Маріє. Гора все крутіша, а […]...
12. Павло Мовчан – “Настане хвиля переселень… “ Настане хвиля переселень, Коли вживусь в стебло трави, Коли цвіркун зведе оселю В дуплі пустої голови. А може, в горлі ластів’ячім Розпорошусь, як круглий звук; В житті миттєвому – неначе Проміння, що торкнулось рук. Волосся всякне, мов коріння, В жагучий, всеприймучий грунт І прокільчиться в небо рівно Шаблюк зеленолезих жмут. Злетить метелик замість слова У […]...
13. Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
14. Павло Мовчан – “Що може віщувать про плід тернова квітка?..” Що може віщувать про плід тернова квітка? Оголеність стебла не змінюється в звук. На грубих чагарях лежить легка намітка, Заплутавши в собі бджіл золотий ланцюг. І просторінь крихка розкрилася в незнане, Покірно ведучи свій погляд, щоб збагнуть, Чом неодмінно в цих мережах тонкотканних Доцільність а чи лад присутні мають буть? Цвіте? Нехай цвіте. Само все […]...
15. Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, І жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла І вруна гладила густі хвилясто-ніжно, п’ятипало… Блакитним опадом небес повільно світло струмувало, І простір згорнутий воскрес, зламавши крижані кристали. Німій і подих затамуй, щоб захват не схлюпнути, Щоб вариво зелених фарб не […]...
16. Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові… “ Година припливу до скроней шаленої крові, Година безглуздя, година конання з кохання, Коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову І кров витискаєш крізь рану Під тиском кричання. Розбито об камінь не кулю шкляну, А святе покладання: Стрімку спорудити крайнеба заобрійну вежу, Щоб, стрівши світання на сході, Край ночі чекати смеркання, Аби порипати удвох у небесне […]...
17. Павло Мовчан – “Про зяючі дні непрожиті… “ Про зяючі дні непрожиті, Про дні дуплуваті На спогад лишилися Кім’яхи вати. Проціджуєш подих крізь неї, Згортаєш, мов іграшки, дати: Чужі ювілеї, Свої марнотратні утрати, Безглузді ідеї… І тішишся думкою – Все надолужити зможеш. Ще рік… нехай два, І ти порожнечу На іншу – таку ж Перемножиш....
18. Павло Мовчан – “Загнуздані… “ Загнуздані Крижасті ясени Дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, Обчухрана, ребриста, Прорвалась З-під землі. І вороння, Мов залишки землі, На сухожиллі віт Підстрибує. День вкопаний. І наче вершники міфічні, Стрибає вороння І б’є під боки Обчухрану вербу крильми. Відкинувши кору На верболіз хилкий, Верба буравить небо. І […]...
19. Павло Мовчан – “Птах, що дарує мені висоту… “ Птах, що дарує мені висоту, Пес, який вірить в мою доброту, Дерево, щедре на зрілі плоди, В пальцях розімкнута ніжність води – Всі ці ознаки моєї судьби (все від піщинки ув оці – до скелі), Все пропливе, промайне каруселлю, Тільки побачу, та тільки ж побачу, Як безголосо хто-небудь плаче. В білих долонях горе холоне, Терен […]...
20. Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, І, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла І біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях снігу летить у безодню зіниці І, маліючи, тане в її глибині, І зникають у небі побілені птиці, І минають, минають раховані дні. Ох, як пахне життя! Особливо – минуле. День […]...
21. Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, Стіну розсунув, тишу розпечатав – І лопнуло повітря, наче шовк, Нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в стіні, Тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався, І, складений множинно в однині, Ліс завмирав і озиравсь у страсі… – Чом дух урвавсь, чому холоне кров, Тремтиш чому, мов чуєшся злочинцем, […]...
22. Павло Мовчан – Сніг (З циклу “Іменники”) Порідшав сніг. Крізь білу тканину Враз проступили нечіткі Хатки, зіщулені селянки І білі верби хилиткі. Кого вони чекали з ночі, Що побіліли, як стовпці, Чом в захололі їхні очі Трусились снігу пластівці? Чом вони подих тамували, До дня обернені лицем, Чому лиш я один як палець Ішов забитим путівцем? Чи ж годен […]...
23. Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, В якому ворон кряче, Ділилось гострими Крильми навпіл, неначе Від того додавалося тепла Усій землі, де сутінь залягла, Змаливши все, Розмивши обрис лісу, Сховавши всіх за снігову завісу, Що тільки й чуть, як кличе птах небесний Свою луну, весняну мить воскреслу. І я йому у відповідь кричу, Що слідкома За подихом лечу!...
24. Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, Розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним Тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: Голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, Я відірваним листком Кружеляю над травою, Клаптик тіні волочу; Мов бджола, женусь за роєм, Та, либонь, не долечу. І не зменшується відстань Поміж сущуми в житті… Та й не затишно у місті Так мені, […]...
25. Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим… “ Щось не збагну, чи поле стало меншим, Чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: Ступаю вгору – падаю униз. Навикле око змін не помічає: Все той же ліс і лінія снігів, І небо – те ж. Але мотив печалі На бадилині вимерзлій бринів. Коловся лід, і тріщина тоненька […]...
26. Павло Мовчан – “Хвилю тепла перемацує глиця… “ Хвилю тепла перемацує глиця, Лінію дня вимальовує птиця, П’яний метелик квітку шука І залишає пилок на руках. Жовтий пилок на знекровленім тілі, Там, де всі лінії вже посиніли, Воском холоне, хоч пахне теплом, Нуриться тінь мені в очі стеблом,- Біль углибає – що й плоть знемогла, Лиш позостались дві риски тепла В мене на скронях […]...
27. Павло Мовчан – Холодна тиша вечорова Виснажується день, Забарвлюється тиша, Крізь глицю швидко дише – Колише павука В розірваній мережці, І полум’я зника В зотлілій головешці. Взялося холодком Скуйовджене волосся, Відлуння обідком Скотилось в безголосся. На ширину очей Слух розгортавсь крилато, І страх з глухим мечем В кущах ставав на чати. Втопивши ноги в мох, Затамувавши подих, Я виникав, як бог, […]...
28. Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, Що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, Крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна Відтінює скорботу; Бринить, бринить суха струна – Чорнобиль чорноротий. Віджив, засох і тільки звук Кружляє, мов насіння, І проситься стебло до рук Сопілкою, жалінням. І я благаю, сніже мій, Осівши, зберігайся, На сито й […]...
29. Павло Мовчан – Край плеса Темні пасмуги вітру рябили ріку І до берега йшли – очерет хилитався, І ритмічно, як подих, на рівнім піску І твій час, і ти сам відбивався… Одночасно він ймення чиєсь розсипав І піску нагортав у бляшанку. А на тебе дивилася річка сліпа, Ніби чула твою лихоманку. Прохолонув і світ, і підсинена кров, І двобічно листки […]...
30. Павло Мовчан – “І ці знайомі доторки тепла… “ І ці знайомі доторки тепла, У сутіні тоненькі риски світла Засвідчували – ти вві сні була: Прийшла і вийшла з мене непомітно… Та закипів раптово барабан, Із-під дрімоти вихопились ноги… – Що, припізнивсь? – спитав сусід Іван, І засопів, і заіржав, мов огир. Трамвай гірко-зелений заскрипів, І клей конторський виступив з долоней – Я до […]...
31. Павло Мовчан – “Водою мед розбавлений в тарілці… “ Водою мед розбавлений в тарілці Ледве жовтів, принаджуючи ос; Листок медвяний хилитавсь на гілці, Мов від біди застерігав когось… Злипалися від солоду повіки, І пучки прилипали до стола, Мов прагнув сам приклеїтись навіки До світлого й прощального тепла. Воно ж, мов тінь, поволі відступало, А його місце смуток посідав, І з болем віддирав ти кожен […]...
32. Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, І сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, І голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, Аби захистити від страху прозору твою серцевину. Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні, Розлущують землю корінням, мішають чорнозем, І час випивають – зяють довкола улоги порожні, Присядеш у затінку – […]...
33. Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, І ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека По той бік річки на пісок. Угору золото струмує, Донизу темне скло тече. Висока ніч стоїть ошую, Правобіч – гине день з очей… А посередині ти крочиш. Куди не ступиш – в центрі ти; Посеред дня, посеред ночі, […]...
34. Павло Мовчан – Цар природи Золота маска сонця впікалась в обличчя: Запечатувавсь дух, очі піт роз’їдав… Та й висока ж ціна за дешеве величчя – Знеосіблений лик, зверху плівка тверда… Облягає всю плоть золота оболонка, І стає захисною глуха нагота; Затікає за шкіру розтоплений тонко Для увічнення тіла безсмертний метал. Та з’єднатись не може життєва тканина З цим нетлінним литвом […]...
35. Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні Пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, Вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у пам’ять дводільну, Мичкастим корінням вчепившись у грунт, Немов нагадали, що всі ми не вільні, Що наше коріння незриме – отут. Ми голови їм обтинали лозою, Косили, топтали, палили колись, Щоб […]...
36. Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка Скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку Листату ряску продува… Холодить протягом неспокій, Коли зужиті вже слова Спливають з глибини потоку, Щоб свідчить – пам’ять ще жива… Наприклад, “голод” – і незгасне Скресне обличчя жінки враз, Що, кажуть, з’їла діток власних […]...
37. Павло Мовчан – Перевтілення 1. Струмуючий, далекий часу гук Крізь оболонку вапнясту кулясту Просочується – шовкопрядний звук Надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно На кокон навивається сріблясто, У сповитку душа дріма давно, І лет їй сниться широко, зірчасто. Крило прозоре розвиває шовк, Виборсується голос із тороччя, Між напівсфер, між білих лушпайок Лунає слово, сповнене […]...
38. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
39. Павло Мовчан – Співвідношення Мало, мало, ой мало життя, Аби втішити всіх і розрадить, Перейнятись до всіх співчуттям, По голівці кульбабу погладить. Мало рук, мало серця мені Обійняти, любов’ю зігріти Дні старечі і плечі сумні, Безпросвітне сирітство на світі. В моїх подихах мало тепла, Щоб обмерзлі листки підійняти, Світ ввібрати – душа замала, А нужденних багато, багато… І зроста, […]...
40. Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, Зеленіє вода, Від тепла зеленіє вона чи від часу? І в джерела впада, розділившись на струмені, масло, І жене протитічно до витоків сила потоку, Тисне сила земна, підіймаючи стовбуром соки. Підіймається вгору минуле і думку галузить, І […]...