Павло Мовчан – Жебрачка



Листок підсвічує листка
Скляним крапластим литим світлом…
Яка торкає їх рука?
Хто дмухає на них сирітно?

Незримий дух з тамтого боку
Листату ряску продува…
Холодить протягом неспокій,
Коли зужиті вже слова
Спливають з глибини потоку,
Щоб свідчить – пам’ять ще жива…

Наприклад, “голод” – і незгасне
Скресне обличчя жінки враз,
Що, кажуть, з’їла діток власних
У той братеролюбний час…

Воно мене лякає й досі
Звичайністю очей і кіс…
… Ця жінка дітям хліба просить…


А мати мимрить щось під ніс
І хреститься: “Свят, свят з тобою”, –
І закрива нас пеленою,
Щоб ми не бачили її…
-Прісні листки… давлюсь травою…
Десь забарились гостії…
О як же нудко… дайте солі…
А ваші дітки, хоч їх ї… –
Ми ж в материнському подолі
Залишилися, мов вустюки…

І видно руку кощувату,
Що тремко тягнеться до нас,
Мукичку в неї сипле мати –
Пороша біла піднялась…

Побачив янголів крізь неї
Чи душі діточок дрібних,
Тих з’їдених та убієнних,
Яких побачити не встиг…

Вони довкола кружеляли
Тієї жінки, наче рій,
І розверзалися провали
Над людоїдкою вгорі…

І протягом пекло холодним,
І гострий вітер скальп стинав,
І липовий листок безодню
Розкриту протягом латав…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



За що гуллівер поважав ліліпутів.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Жебрачка