Павло Тичина – Плач Ярославни

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
І
Ліді Папарук
Сніг. Сніжок.
На княжий теремок.
День і ніч круг нього ходить,
плаче голосок:
– Ой князю, князьочку,
чи ти за Дунаєм?
чи ти на Дону?
Дай про себе вісточку,
бо умру.
Прислухається княгиня – тільки сніг,
тільки сніг та сніжок,
та за полем та за лісом
голос-голосок;
Батька війна!
Матері ‘ма!
Хто пооре, хто засіє? –
А-а!
Ой, яка пустеля.
Тут княгиня знов:
– Послужи ще ти, вітрило,
вітре-чорнобров!
Десь князь одступає
з жменькою княжат,-

/> одвертай од нього стріли,
посилай назад.
Прислухається княгиня – а вітру нема,
тільки сніг та зима,
та за полем та за лісом
чути голоса:
Ми тебе одвернем!
Ми тебе пошлем!
Будеш ти лежать, як князь
твій,-
каменем…
Ой, яка пустеля.
– Дніпре, Дніпре, сон-дрімайло,
ти нам батько всім.
Встань хоч ти – коли без князя –
царство воскресім.
Царство тихе, праве,
мудре на закон:
щоб одні землі гляділи,
а другі корон.
Прислухається княгиня – тільки сміх,
тільки труситься сміх,
та шумить, шумить шумище
із-під хат, із-під стріх.
Мо’ вернувся князь з походу?
Мо’ дружина прийшла? –
Прислухається княгиня – брязк мечей та
яса,
та все ближче голоса:
Ми тебе воскреснем!
Ой, яка пустеля.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Життєпис івана карпенка-карого.
Ви зараз читаєте: Павло Тичина – Плач Ярославни
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.